Поза грою affaire

Афера століття. Як зробити кар'єру футболіста, не вміючи грати у футбол

Spy-Football.com

1/11/2015 , 15:52

Італійський письменник Стефано Греко розповів історію бразильського начебто футболіста, яку варто переповісти. Здається, це унікальний випадок, принаймні, такого рівня і масштабу. Хоча іноді вболівальникам, які спостерігають за десятками незрозумілих трансферів невідомих прізвищ, здається, що він такий не один. Особливо, якщо прізвище вперше і востаннє зазначено у списку придбань клубу на момент закриття вікна, а потім ніде або майже ніде не фігурує.  Іноді складається враження, що футболісти – то якась каста, одного разу потрапивши у яку, можна кочувати з одного клубу в інший і жити собі безбідно. Проте навіть у таких випадках ці люди, принаймні, можуть працювати з м’ячем…

«Я ні про що не шкодую. Клуби часто вводять в оману футболістів, а також часто-густо відверто насміхаються над вболівальниками. Мав же знайтися нарешті той, хто їм помститься».

Чи можливо зробити кар’єру у футболі та заробити купу грошей, не зігравши жодного матчу і, насправді, не вміючи грати у футбол? Перша логічна відповідь – ні. Проте у кожному правилі є винятки – і це історія Карлоса Енріке Рапозо, який отримав прізвисько «Кайзер», бо зовні нагадував Франца Беккенбауера. Сьогодні цей досить заможний 52-річний сеньйор із задоволенням розповідає неймовірну історію своєї кар’єри і користується віднайденою популярністю. З першого погляду, ця історія може здаватися абсурдно-сюрреалістичною і комічною, але, завдяки умінню знаходити спільну мову з людьми, впевненості у собі, а також умінню знаходити вихід у ситуаціях, коли виходу немає, «Кайзеру» вдалося «грати у футбол» чи то краще сказати вважатися «футболістом» протягом двадцяти років «виступів» у чемпіонаті Бразилії, Мексики і навіть Франції. Ця історія нагадує роман чи голлівудський фільм, але усе – чиста правда життя!

Карлос Енріке Рапозо каже, що народився 2 липня 1963 року в Порту-Алегрі, але до його слів завжди треба ставитися з обережністю. У 1980-х роках 20-річний Карлос брав активну участь у шаленому нічному житті Ріо-де-Жанейро, що дозволило йому подружитися з багатьма футболістами, які також полюбляли танцювати на дискотеках та добре проводити час з гарними жінками. Рапозо організовував веселі вечірки, під час яких розважалася чи не половина збірної Бразилії того часу, від Ромаріо до Бебето,  а також Рікардо Роша, Ренато Гаучо і навіть молодий Едмундо. У певний момент «Кайзеру» спало на думку, що можна капіталізувати таку дружбу, і він придумав шахрайство століття. Чому б йому не стати професійним футболістом і не здійснити самому мрію мільйонів бразильців? Так, за пивом він умовив своїх друзів зробити йому протекцію і допомогти отримати перший професійний контракт навіть без перегляду. Усе вдалося також і тому, що зовні Карлос, справді, виглядав як спортсмен – завдяки регулярним заняттям у тренажерному залі.

Рапозо

Свій перший професійний контракт Карлос Енріке Рапозо підписав у 1986 році з «Ботафого» за сприяння друга дитинства Маурісіо, який тоді був кумиром торсиди. Кожного місяця він отримував зарплату, хоча не провів жодної хвилини на полі: «Під час тренувань я займався як і усі інші, а, коли починався спаринг, я робив декілька простих пасів і потім хапався за ногу, ніби отримував пошкодження. У ті часи не було резонансної томографії чи інших медичних досліджень, тому я спокійно проводив три-чотири тижні у лазареті. Мені також допомагав друг-стоматолог, який підписував медичні довідки, що мені не можна працювати з м’ячем, а тільки робити вправи у залі для відновлення. Так, травма за травмою, і пройшов мій перший рік у команді. Я не зіграв жодного матчу, але у моєму досьє уже значився рік професійної кар’єри».

Завдяки вмінню знаходити потрібні контакти, наступного літа «Кайзер» умовив Ренато Гаучо допомогти йому підписати контракт з «Фламенго». Але на поле «Маракани» Рапозо так і не вийшов, замість цього з комфортом розміщуючись у ложі для клубних функціонерів та гравців. Ренато Гаучо з одноклубниками, звичайно, прикривали шахрая: «Я знав, що «Кайзер» був з м’ячем далеко не на ти. Він домовлявся з нами, щоб ми грубо збивали його на газон, після чого він нібито отримував травму і потрапляв у лазарет. І усі думали, що йому просто не щастить».

Карлос Рапозо розумів, наскільки важливо підтримувати правильний імідж. Тому він приходив на тренування з величезним мобільним телефоном (у ті часи тільки батарея важила півкілограма!) і голосно розмовляв англійською мовою, роблячи вигляд, що веде переговори з грандами Європи. Як функціонери, так і партнери по команді вірили йому, перш за все, тому, що ніхто не говорив англійською. Але одного дня  «Кайзер» проколовся. Під час однієї зі своїх показних розмов він проходив поряд з медиком команди, який раніше жив у Англії і тому добре розумів мову. Так його обман розкрили. Медик повідомив керівництво, що розмови були абсолютно беззмістовними, і, крім того, виявилося, що навіть телефон був несправжнім, а іграшковим.

Оскільки ми говоримо про 1980-ті, то не забуваймо, що тоді не було ні інтернету, ні баз даних про гравців, ні загальнодоступних відео. Єдиним джерелом інформації про здібності футболістів були статті у газетах. Тому достатньо декількох інтерв’ю, світлин та схвальних відгуків від знайомих або проплачених журналістів, щоб отримати репутацію здібного виконавця. Таким чином «Кайзер» побудував кар’єру з нічого: завдяки контрактам з «Ботафого» та «Фламенго», а також публікаціям його командних фотографій у пресі. А далі можна було розраховувати на популярний у світі бренд: бразильський футболіст.

«Мені дуже легко вдається сходитися з людьми. Я знав багатьох впливових журналістів у Ріо і завжди добре ставився до них. Запрошував їх на вечірки, знайомив з дівчатами, дарував подарунки, ділився сенсаційною інформацією з роздягальні – і усе складалося. Я допомагав їм, а вони писали про мене як про обдарованого футболіста, якому просто дуже не щастить, але який скоро відновиться і буде готовим покорити світ».

Проте в Бразилії потроху переставали вірити в успішне майбутнє «Кайзера», тому потрібно було терміново вирушати закордон. Першим пунктом призначення стала Мексика: керівники «Пуебли» прочитали статтю про «талановитого, але нещасливого» футболіста і вирішили ризикнути, тим більше, що трансфер оплачувати не потрібно – лише зарплату. Карлос підписав шестимісячний контракт, але, як ви, мабуть, уже здогадалися жодного разу на полі не з’явився. Тому знову треба було рухатися далі, і агент допоміг Рапозо влаштуватися  у клубі «Ель Пасо» в МЛС. «Я завжди намагався підписувати контракти на короткий період, здебільшого на шість місяців.  Я отримував зарплату і преміальні, але проводив увесь час у лазареті».

Рапозо

У 1989 році «Кайзер» повернувся до Бразилії і підписав угоду з клубом «Бангу». Там його майже викрили, але… майже! Сталася оказія не під час тренування, а перед очима тисяч вболівальників на стадіоні та у прямому ефірі на телебаченні. Тренер, якому набридли відмовки та травми Карлоса, дочекався закінчення терміну дії його останньої довідки і відразу включив його у заявку на недільний матч. Тому нічого не залишалося, як вирушити на лаву запасних.  На початку другого тайму тренер відправив його на розминку перед виходом на заміну, і тоді Рапозо зрозумів, що треба терміново щось вигадувати. «Кайзер» обізвав уболівальника суперників, який стояв біля краю поля. Розпочалася бійка, у результаті якої потенційний дебютант отримав червону картку. Звичайно, коли він йшов до роздягальні після фінального свистка, то уже розумів, що тренер готовий розірвати його на шматки. Тому діяв на випередження – сам підійшов і зі сльозами на очах промовив: «Бог дав мені батька, але потім забрав. А потім дав мені другого батька такого як Ви. Я не можу витримати, коли хтось Вас ображає, і коли той вболівальник так учинив, я втратив голову». Обійми, поцілунки, сльози – і новий контракт ще на шість місяців.

Так, завдяки кмітливості і знайомствам, Рапозо кочував з клубу в клуб: «Васку да Гама», «Флуміненсе», «Амеріка» – усі топові з Ріо-де-Жанейро у його послужному списку присутні. Хоча йому не довелося зіграти ні хвилини. Як так вийшло? За участі зацікавлених одноклубників. «Коли клуб повідомляв назву готелю, у якому проживатиме команда, за два-три дні до прибуття я бронював кімнати у ньому для енної кількості дівчат. І таким чином ні мені, ні моїм друзям не треба було навіть виходити на вулицю, щоб розважатися на повну. Достатньо було піднятися вверх чи спуститися вниз по сходах. Зрозуміло, що усі з радістю допомагали мені утриматися у їх команді».

Один з найближчих друзів «Кайзера» чемпіон світу 1994 року Рікардо Роша характеризує його так: «Він чудовий друг, дуже приємна людина у спілкуванні. Шкода, що він не вмів грати не тільки у футбол, але й у карти. З м’ячем у нього взагалі були дуже ворожі стосунки. Але він умів розповідати казки про епохальні матчі, доля яких вирішувалася лише завдяки його нестримній фантазії. Він жодного разу не зіграв на «Маракані», але якби проводився конкурс на кращого брехуна, то навіть Піноккіо не зміг би скласти йому конкуренцію!»

Не всі одноклубники Рапозо знали про його шараду, але багато з них здогадувалися, навіть якщо не були залучені до обману. Розповідає фітнес-тренер Маркос Мейра, який працював з ним у «Флуміненсе»: «Його зовнішність, темні окуляри, спосіб життя… Усе виглядало ніби якийсь жарт. Ніхто не міг зрозуміти, як він потрапив у клуб! У нього завжди були проблеми. Завжди були травми. Була надмірна вага… Гравці питали: «Де ви взяли цього артиста?!» і почали звертатися до нього «Гей, Марадоно!». Не тому, звичайно, що він грав як аргентинець, а тому що був… завтовшки як Марадона!»

Рапозо

Після того, як Рапозо об’їздив Бразилію вздовж і впоперек, зокрема побувавши у «Гуарані» та «Палмейрасі», настав час вирушати до Європи, де його не так добре знали, але у той же час готові були запропонувати кращу зарплату. «Кайзера» запросили до корсиканського «Аяччо» і організували на стадіоні презентацію, гідну чемпіона. «Трибуни були повністю заповненими – вболівальники не могли дочекатися бразильського новачка. Я думав, що мені треба лише одягти розу на шию, сфотографуватися та привітати натовп. Але, коли я побачив м’ячі на газоні, то зрозумів, що планується відкрите тренування. Спочатку я запанікував, але потім мені спала на думку чудова ідея. Я взяв ручку і почав ставити автографи на м’ячах, після чого відправляв їх прямо на трибуни.  А потім поцілував емблему клуба та помахав вболівальникам. Звичайно, жоден м’яч з трибун не повернувся, тому мені не довелося демонструвати свої вміння, а, крім того, мені ще й вдалося завоювати симпатії вболівальників».

Французи, а саме спортивний директор «Аяччо» Мішель Манчіні,  усіляко відхрещуються від розповідей «Кайзера», але вимушені визнати, що у той час у них у складі були бразильці, які декілька місяців провели у клубі. Серед них і Карлос – у ролі оплачуваного глядача з трирічним контрактом. Через півтора року сторони домовилися про передчасне розірвання угоди, і Рапозо повернувся на батьківщину, щоб долучитися до менш відомих клубів. У 39 років, нарешті, повісив бутси, які майже не одягав, на гвіздок. За 20 роки кар’єри у  бразильця набралося трохи більше 20 матчів – і навіть ті тривали лише декілька хвилин через «несподівані» травми. У пам’ять про найвеличніше шахрайство залишилися лише світлини – і жодного відеозапису гри «Кайзера», який, проте, у футбольних альманахах значиться як гравець…

Яна Дашковська, football24.ua

ТегиТеги: Курйози,
Тайм-аут
Коментарі (0)

Додати коментар

 

Правила спілкування на сайті

Ви можете висловлювати свою думку і брати участь в дискусіях один з одним через коментарі в наших матеріалах. Ми заохочуємо відкритість спілкування, але ми б хотіли зберегти доброзичливу атмосферу для всіх наших читачів.

Адміністрація Сайту залишає за собою право видаляти коментарі які ми вважаємо не по темі.

Набридло вводити код? - Реєструйся.

Loading...
75 / 0.170 / 5.88mb