Харківський «Металіст» втретє має відмінні шанси на друге місце в чемпіонаті.
Після переходу в руки нового господаря (господарів?) МХ вступив в нову еру розвитку. І справа навіть не в зміні звичного президента або продажу Тайсона второваним маршрутом Харків-Донецьк, але – в питанні комплектування команди і стратегічних планів на майбутнє.
Воно, це саме майбутнє, як знаменитий на весь Союз їжачок, в непроглядній тумані. Мова не про якихось видимих фінансових або організаційних, проблемах, як у інших клубів (упаси Господи), але питання вектора розвитку команди остр як ніколи. Стапана Курченко позначив дуже привабливі горизонти, але ось досяжні вони в тій самій найближчій перспективі, яка змальована як час досягнення призначеного, сказати важко. Поки у виконанні нової-старої команди (а в менеджменті МХ на манежі, насправді, все ті ж) більше обіцянок, ніж реальних дій.
У питанні комплектування «Металіст», як виявилося, довго запрягав, та так і не поїхав на повній швидкості, яка від нього очікувалася. Після настання 1-го січня від харків’ян очікувалися нескінченні спроби підписати, в першу чергу, талановиту українську молодь. Не секрет, що лава МХ для матчів внутрішньої першості занадто коротке саме у відношенні наповнення складу чотирма «обов’язковими» українськими виконавцями – з «українським продуктом» в Харкові не перший рік сутужно.
Багато розмов велося навколо кандидатур Голодюка, Польового, Кривцова, Пластуна, а також цілої групи гравців маріупольського «Іллічівця», одного разу відмічених Мироном Маркевичем. На виході – придбання Богдана Шуста, підписаного «під шумок» придбання Тайсона «Шахтарем» і … все. Не наступає Мирон Богданович на старі граблі в черговий раз? ..
На щастя, для полегшення важкого преса ліміту на легіонерів вдалося підписати немолодого Олега Краснопьорова (і відправити в «Арсенал» «дублюючого» обов’язки Шарпар) і повернути старого-доброго Марко Девіча. Прихід Марко додає варіативності «Металу» в атаці, а також звільняє Маркевича від необхідності використовувати більш слабких українців, які є в розпорядженні тренера на сьогоднішній день, на догоду дотримання ліміту.
Кількісно в першій команді «Металіста» не так мало футболістів з українським паспортом – цілих дванадцять чоловік. Але уточнивши їх реальний внесок у командні звершення, не зовсім зрозуміло, чим деякі з них займаються в команді. Так, з названого числа цілих четверо представляють воротарську лінію і, відповідно, в чималому ступені, насправді стискують ресурс Маркевича серед польових гравців, яких (знову таки – суто для дотримання регламентних норм, адже насправді футболісти з українським паспортом, за рідкісним винятком, в Харкові погоду не роблять), у сухому залишку, залишається навіть менше восьми, адже сприймати тих же Дмитра Єременка або Дениса барвінку як реальну силу для першої команди не доводиться.
До слова, придбання того ж Марсіо Азеведо ставить хрест на перспективах згаданого барвінку – в тих нечисленних матчах, де молодий захисник мав можливість себе проявити, показати себе з кращого боку вихованець запорізького футболу не зміг. У свою чергу, на лівому фланзі команди намічається потужний бразильський кулак – будь то зв’язка Азеведо-Марлос або Азеведо-Фініньо. Останнього тепер напевно майже не побачимо ближче до своїх воріт – Фініньо ніколи не був «природним» захисником, і виступав оборонцем, як кажуть, по нужді.
Не зовсім зрозуміла і пасивність Маркевича щодо придбання сильного виконавця в центр захисту. Кордебалет Папи Гуйє, отмоченний захисником у домашньому матчі з “Ньюкаслом”, далеко не перша подібна «витівка» захисника, і така поведінка на полі для колись володіє залізними нервами Папи увійшло в звичку. Не применшуючи заслуг сенегальського бека – за його спиною нікого немає, а конкуренція, як відомо – мати високих результатів.
Є своя перевага в боротьбі за друге місце і в «Металіста». Саме харків’яни візьмуть обох основних суперників на своєму полі, а вдома, як відомо, і стіни допомагають.
Максим Саливон, Спорт XL
