Останні події в «Анжи» перевернули світ або, принаймні, змінили уявлення про нього. Мова про світ Великого Російського Футболу, зрозуміло, в якому відбуваються часом дивовижні речі.
Звістка про зміну головного тренера «Анжи», друга за два тижні, опублікована увечері 6 серпня, немов би голкою пронизала невидиму оболонку, в результаті чого виникло інформаційне цунамі, суща вакханалія, в сухому залишку якої – повністю розпроданий клуб, що втратив до нього інтерес, розчарувався у футболі власник і вбиті горем дагестанські вболівальники.
Збираючи в один файл інформацію , що надходить з різних сторін, про процеси, які відбуваються в «Анжи», починаєш думати, що це колапс, розпад, кінець амбітного з проектів. Приступаючи до її аналізу та систематизації, розумієш, що суму даних потрібно ділити як мінімум на два, – звичайна в таких випадках практика. Витримавши паузу і озброївшись власною ексклюзивною інформацією, приходиш до висновку, що все тепер в Махачкалі буде, мабуть, по розуму. Повинно бути по розуму.
Міхур лопнув, всі здригнулися і опам’яталися. Життя триває.
Давайте відразу встановимо для себе ліміт: повної правди про «Анжи» на даний момент не знає ніхто, крім безпосередніх учасників процесу. Але їм, зрозуміло, наказано мовчати, тому що «Анжи» – професійний футбольний клуб, що володіє дієвими важелями впливу на своїх працівників.
Ну й добре, нехай вони мовчать, а ми тим часом бачимо: працівники, що не стали, на жаль, командою в повному розумінні цього терміна, виглядають на полі неважливо. Замах у них на рубль, удар – на копійку. Компанія класних футболістів, зібраних з усього світу за 230 мільйонів євро (є, втім, версія, що за всі 460), не готова до сезону функціонально, не горить мотивацією, не дружить сама з собою. Вона не біжить і не думає так, як має бігти і думати сконцентрована на малому ігровому просторі сума таланту, майстерності, досвіду і фантастичних умов для самореалізації.
У «Анжи», здавалося б, є все для щастя, крім одного, – самого щастя.
Така фабула.
А тепер інший посил, і навіть не сумнівайтеся, що він на порядок ближче до істини, ніж чутки про майбутню тотальну розпродажу активу: Сулейман Керімов – не та людина, яка капітулює перед обставинами. Він їх зазвичай ламає через коліно, чому є ціла купа прикладів. Якщо хтось вирішив, що біржові проблеми його «Уралкалія» (545 мільйонів доларів чистого збитку за день) укупі з бунтом однієї групи футболістів проти іншої, навіть якщо це дійсно мало місце, змусили Керімова підняти руки вгору і плюнути на амбіції, визнавши себе переможеним, – він глибоко помиляється.
Тут, безумовно, інша історія.
Сулейман Керімов, при всій його гордості і амбітності, визнав власну стратегічну помилку. Добре знаючі Керімова люди запевняють, що це якраз одна з властивостей його натури: вміння визнавати помилки і рішуче (визначення «рішуче» я спеціально підкреслю) їх виправляти. Обраний їм екстенсивний шлях розвитку клубу виявився неефективним, процес вийшов з-під контролю, згоріло в топці занадто багато грошей, теперішнє раптом стало минулим – погано, прикро, лють душить, але є ж і інші футбольні дороги, по яких можна рухатися далі.
Звідси три взаємопов’язаних припущення.
Колишні агенти впливу будуть, очевидно, найближчим часом списані в архів, і «Анжи» позбавиться від штучних понтів, за які його так не люблять у футбольному співтоваристві.
«Анжи» почне тепер системно будуватися, а не надуватися.
«Анжи» в осяжному майбутньому повернеться жити і працювати за місцем прописки, до Махачкали, – це вже здогадка, прогноз, що випливає з логіки розвитку подій.
У «Анжи», словом, починається перезавантаження, і це благо для «Анжи».
І питання на засипку: чи такий уже поганий хлопець Ігор Денисов, як всі ми останнім часом звикли про нього думати? Або він точно за справу хворіє, а не за бабки рубається?
