Відгомоніли великодні свята і у Львові відбулося невідворотнє: Ніколай Костов – більше не тренер «Карпат». Болгарин не відпрацював і сезону навіть за умови, що керівництво львів’ян й без того проявило нехарактерне для себе терпіння. В принципі, ця відставка мала відбутися ще після нищівної поразки галичан у Києві, в матчі проти «Арсеналу». Після цієї гри поведінка Костова нагадувала агонію. Він не визнавав власних помилок і не відбивався фразами про колективну відповідальність, банально зробивши винуватцями провалу двох молодих футболістів – Миколу Жовтюка та Ігоря Озарківа. Про те, що поява першого на місці правого оборонця була тренерським експериментом, наставник скромно промовчав.
Ця ситуація продемонструвала, що ситуація в середині колективу є нездоровою, а сам Костов впливати на неї вже не може. Втім, очікувані львівськими вболівальниками «мабуть, я для цієї команди – людина непідходяща» пролунали лише через два тижні, коли «зелено-білі» безвольно програли матч в Ужгороді. Зрештою, не виключено, відставку Костова відтягувало керівництво клубу, розуміючи, що наприкінці сезону нового тренера воно не запросить, а чергова авантюра з призначенням на посаду «виконувача обов’язків» Юрія Дячука-Ставицького – крок надто ризикований. За що болгарському спеціалістові варто віддати належне, так це за те, що він не бавився в Сьоміна і за свою посаду зубами не тримався, чесно визнавши, що його тренерський ресурс у «Карпатах» вичерпаний. Втім, давайте розберемося, чи лише Костов винен у тому, що в кінцівці сезону львів’яни знову вимушені відчайдушно виживати.
Кадровий хаос
Кінець 2012 року видався для «Карпат» доволі обнадійливим. Після провального старту під керівництвом Павла Кучерова команду в ході сезону очолив Ніколай Костов і з ним гра команди перед зимовим антрактом почала набувати чітких контурів. Тренер не боявся експериментувати і ближче до проміжного фінішу ці експерименти принесли свої плоди. Мова найперше про переведення на місце правого оборонця номінального нападника Павла Ксьонза. Нині, коли сезон завершується, цього футболіста сміливо можна назвати одним з відкриттів чемпіонату. Вилікувавши травми і набувши оптимальної форми, визначальну роль у грі команди почали проявляти новачки Леван Кенія і Семір Штіліч. Вміння демонструвати командний футбол знову проявилося у Лукаса. Саме при Костові знову став знаковим виконавцем у «Карпатах» капітан Ігор Худоб’як. Він і Муртаз Даушвілі утворили ту вісь, навколо якої будується командна гра.
Звісно, недоліків теж вистачало, але міцний скелет команди, на який вартувало нарощувати м’язи, Костов, здавалося, створив. Основним завданням зими виглядало саме збереження кадрового потенціалу. Судячи з інтерв’ю на початку грудня минулого року, генеральний директор «Карпат» Ігор Дедишин розумів це, як ніхто інший. Він прямо сказав, що «Лукас, Штіліч і Кенія не продаються».
Та щойно команда вийшла з відпустки, як Україною вперто поширилися чутки про конфлікт між Лукасом і керівництвом клубу стосовно підписання нової угоди. Іспанець вимагав покращення умов контракту і, вочевидь, враховуючи його роль для команди, мав на це право. Проте «Карпати» проявили принциповість, яку радше варто назвати впертістю та невмінням чи небажанням йти на компроміс.
Скільки ж можна наступати на одні й ті ж граблі? Олексій Сучков, Леонід Ковель, Андрій Распопов, Андрій Тлумак, Батіста, Володимир Федорів, Денис Кожанов, Артем Федецький, Сергій Кузнєцов – всі ці футболісти свого часу були основними, навіть ключовими виконавцями «Карпат». І кожен залишав Львів через різні причини, але одинаково зі скандалом. Десь то було невміння клубу проявити дипломатичність, десь небажання платити, десь одне й інше одночасно. Так чи інакше, футболісти зі Львова йшли й для більшості з них ті паузи, впродовж яких вирішувалися конфліктні незгоди, відігравали визначальну роль. Найдошкульніше, звісно, було Федецькому, котрий, не потренувавшись взимку, пропустив Євро-2012. Проте Артем, на відміну від багатьох «колег за нещастям», ігрову форму таки набрав. Зрештою, мова зараз не про те. Очевидно, не забажавши платити футболістам більше, клуб, з огляду на майбутній розвиток кар’єр футболістів, певне моральне виправдання своїй позиції знайшов. Але, з іншого боку, кому, не зберігши ключових виконавців, «Карпати» зробили зле? Відповідь проста: окрім самих гравців, лише собі.
З Лукасом ситуація ідентична. Не виключено, що іспанець трохи себе переоцінив й його переїзд, а особливо поведінка в розташуванні команди київського «Динамо» це підтверджують. Проте рівноцінної заміни Лукасу «Карпати» теж не знайшли. Як нема досі повноцінної зміни Федецькому, Кожанову, Кузнєцову чи Ковелю. Відповідно, в клубі мали б нарешті зрозуміти, що диктуючи футболістам власні умови гри і не бажаючи йти на компроміс, треба готувати реальні, а не візуальні шляхи для відступу. Оскільки ж альтернатива зазвичай відсутня, мову варто вести про невиправдану впертість.
Реалії Костова
Йовічевіч, Вацко, Гулордава, звісно, відомі знавці скаутингової справи. Проте результатами їхньої діяльності ставало запрошення легіонерів, котрі виступали і виступають у «Карпатах» на умовах значно кращих, ніж у більшості українських гравців. Невиправдано кращих, бо з іноземців стабільну користь львів’янам за тих 13 років, відколи залучення варягів перетворилося в пошесть, приносили лише одиниці з числа вище згадуваних білорусів (Сучков і Ковель), польський воротар Налєпа, естонець Зеньов та нігерієць Ґодвін. То, звісно, якщо не враховувати карпатівської ставки на центрбеків з балканськими коренями, яка дивувала і продовжує дивувати досі.
З українцями тут не панькаються. Останній приклад – Андрій Ткачук і Ярослав Мартинюк. Їх «заслання» в «Арсенал» в оренду з правом викупу – то вже справа рук Костова. І хто б подумав, що списані болгарином в ранг безперспективних футболісти стануть у Києві лідерами колективу і розкриються при вмілому тактику Бакалову так, як у Львові вони не виглядали ніколи?
Власне, то був удар по тренерському самолюбству донедавна наставника «Карпат» ззовні. В середині ж свого колективу Костов після останнього матчу львів’ян у 2012-му в Маріуполі отримав несподівану проблему з лівим оборонцем. Ігор Ощипко отримав чергову важку травму і вибув надовго. На його місце прийшов клубний вихованець Володимир Бидловський. Знову ж – з власними проблемами зі здоров’ям, через які гравець навесні частіше не грає, ніж з’являється на полі. Ще один новий оборонець Сергій Геращенков, як сповіщають наші джерела, прийшов до Львова не з волі тренера, через що й з’являвся на полі рідко.
На зміну Ткачуку і Мартинюку в середину поля запросили підстаркуватого чорногорця Мірко Вукчевіча, котрого презентували, як зірку. Насправді ж вийшов пшик з відчутним надлишком ваги і низькими фізичними кондиціями. Не дивно, що Вукчевіч залишив Львів вже через місяць після поновлення чемпіонату.
І добре, що відновив форму після численних травм Олег Голодюк, котрий, подейкували, також цілком міг опинитися разом з Ткачуком і Мартинюком в числі «забракованих». Не було б Олега – «Карпати» відчули б у середині поля проблеми ще суттєвіші, ніж вони є зараз. Семір Штіліч, який за підсумками осені справедливо вважався лідером і розумовим центром львівської команди, у весняній частині сезону банально пропав. Що це – погана фізична готовність, зниження вимог до себе, неправильне використання тренером чи щось інше? Достеменно не відомо. Приміром, спеціаліст UA-Футболу з тактики Іван Гук вважає, що Костов відтягнув Штіліча надто глибоко. Настільки, що своїх творчих навиків він реалізувати не здатен. Мовляв, Семір здатен приносити користь на чистій плеймейкерській позиції. З твердженням колеги не погодитися важко.
Восени «Карпати» мали серйозні проблеми з центром нападу. Олександр Касьян відверто розчарував і взимку справедливо покинув Львів, а Олександр Гладкий не відзначався стабільністю. Фактично, результативність «зелено-білих» творили крайні нападники. Найперше – Лукас, на місце якого селекційна служба команди привезла чергового «Еріка» з прізвищем Марселіньо. Бразилець отримав тренерське довір’я, хоча користі від його гри було менше, ніж від інших флангових нападників. Леван Кенія, хоч і часто заграється, став лідером колективу. Михайло Кополовець виконує чимало чорнової роботи. Сергій Зеньов, відновившись після травми, додав діям «Карпат» стрімкості. Проте Костов естонця підпускав до складу дуже обережно. Зокрема через старі болячки Сергія.
В центрі ж нападу залишився один Гладкий. Зі своїм яскраво помітним мінусом – слабкою реалізацією моментів. До того ж в Олександра, за нашою інформацією, після матчу 19-го туру проти «Чорноморця» стався конфлікт з Костовим. Як наслідок, тренер взагалі не взяв нападника на виїзд до Запоріжжя. За іронією долі, саме цей матч проти аутсайдерів став для болгарського спеціаліста початком кінця у «Карпатах».
«Незелена» дорога для молоді
Впродовж своєї осінньої каденції Костов запам’ятався жвавим залученням до складу молодих гравців – Степана Гірського, Тараса Пучковського, Сергія Загідуліна, Миколи Жовтюка, Романа Мисака. Навесні, окрім останнього, на полі почав з’являтися Тарас Завійський. Проте стабільно грав лише Ігор Озарків. Та й то лише тому, що команда постійно відчувала кадрові труднощі через травми, дискваліфікації і банальну недоукомплектацію. Саме з огляду на останній з чинників Костов міг би приділити вихованцям клубної школи більше уваги. Тим паче, талановитих хлопців з числа випускників академії «Карпат» вистачає.
Взяти того ж Мисака. За умови нестабільної гри Мартіна Боґатінова Роман цілком міг отримати ігрового часу більше, ніж ситуативні появи в окремих матчах. Відчувалося, що хлопець у тих поєдинках нервував і від того помилявся. Але в чому різниця між Мисаковими похибками і ляпами Боґатінова? В тому, що Роман може бути майбутнім «Карпат». Зрештою, за нашою інформацією, Костова підготовка власних кадрів не надто цікавила. Достатньо сказати, що ігри молодіжних складів і юнацьких команд «Карпат» Ніколай відвідував лічені рази. «Нецарська справа»? Можливо. Але перед львів’янами був приклад Олега Кононова, котрий дитячі академії відвідував постійно і навіть складав для тренерів (абсолютно безкоштовно!) річні програми підготовки маленьких футболістів.
Кононов дивився у майбутнє, навіть розуміючи, що в «Карпатах» довгожителів-ферґюсонів на тренерській лаві не було ніколи. Костов не любив, коли його роботу співставляли з кононівською і казав, що пише «Карпатам» нову історію. Втім, у якусь мить ця історія злилася воєдино в спільне сіре місиво останніх років під назвою «вижити за будь-яку ціну». Місиво те традиційно доповнила тренерська відставка і чергове повернення «виконувача обов’язків». А далі – по колу: нові «шарани» з «костовими» і «кузнєцови» з «лукасами». Вічним залишається лише Дячук-Ставицький…
