Тема прийняття Тайсоном в скорому часі українського громадянства розпалила неабияке багаття в інтернет-просторі.
Ми піднімали цю тему вже раніше, коли “Шахтар” збирався надати Луїсу Адріну наше громадянство. Втім, схоже, Луїсу вистачило розуму цього не зробити. Адже він розуміє, яким буде ставлення до нього з боку вболівальників: його в Донецьку то і не дуже люблять, не те, що у всій Україні. Що вже казати про те, що окрім Мірчі Луческу його взагалі навряд чи інший тренер викликав би у стан національної команди.
Та справа з Тайсоном куди цікавіша. Знаєте, нема бажання повторювати популістські слова політологів про те, що у нас нема монолітної нації і що повинні пройти десятки років, аби нове покоління українців витворило свій стержень. Замість цього будемо говорити фактами.
Отже, зараз є багато людей, які не визнають Девіча й Едмара. Справді, ми можемо гордитись тим, що Марко, на відміну від Алієва, який виховувався в Україні, відповідає на питання, які йому ставлять українською мовою, тримає руку на серці під час виконання державного гімну і вбивається на полі за футболку української команди. З іншого боку, це безперечно ганебно з позиції Сербії – його батьківщини. Уявіть собі, якби якийсь умовний Тарас Петренко грав за тернопільську “Ниву”, а потім його в зрілому віці взяли скаути “Борусії”, він став німцем і був би провідним нападником там. Його зрозуміти можна зі спортивної точки зору, але аж ніяк не патріотичної.
Проте Девіч нас переконав. Так! Коли востаннє стадіон кричав прізвище футболіста під час матчу? Здається, таке траплялось тільки з Шевою. І ось у вівторок прізвище Девіча гриміло на “Олімпійському”: вболівальники вимагали появи Марко на футбольному полі і навіть середовище фанатів, які до того називали його шльондрою, тепер ставляться до Марко куди тепліше. Можливо, крізь зуби, але однозначно краще.
Щодо Едмара, то тут, звісно, важче. Бо якщо сербів вважають за братів, то бразильців аж ніяк, хоча вони також дуже побожна нація, там живе велика наша діаспора, яка вже асимілювалась. Однак, на нашу думку, Едмар – також той футболіст, який віддаватиме усього себе на полі у футболці збірної, як і Девіч. Тільки якщо Марко це робить з подяки до нашої країни, то Едмар через те, що він залишиться тут жити. Його дружина українка і діти будуть розмовляти українською. Тому татусь, повірте, зробить усе, аби не вдарити рилом у болото.
Тепер Тайсон. Довелось прочитати один коментар, який характеризує прихильників натуралізації Фреда. Ось він:
“Если он примет гражданство – то и он будет таким же украинцем, как ты и я. Некоторые “украинцы” в составе сборной и нашої мови не знають, та в крові тече москальська кров – значит они типа славяне и наши хлопцы? А играть на позиции Тайсона – один нестабильный Коноплянка будет? А цель для сборной кто достигать будет – лучшие или абы был украинцем (хоть и кривоногий), а кто родословную проверит каждого кандидата? Мне что русский, что бразилец – если есть паспорт – то украинец!”
Останнє речення просто вбило: “Что русский, что бразилец – если есть паспорт – то украинец!”. Ось цікаво, невже такі люди отримували б реальне задоволення, якщо натуралізована збірна стала чемпіоном світу? Очевидно, що так. Мільйони б глорили! Однак, не ваш автор. Можливо, я і мої однодумці настільки консервативні, але повірте – за таку збірну рот не відкриється прокричати заряд чи пісню. Та й гравці не зрозуміють. “О, Україно, о люба ненько…” доведеться перекладати на португальську мову.
Серйозно! Людина не знає не те, що української, а і російської мови. Не знайома взагалі ні з чим, що пов’язує Україну, бачила тільки базу “Металіста” і “Шахтаря” та аеропорти міст. Все! Так, краще нехай Хомченовський грає, Коноплянка, інші хлопці, але вони – свої. До біса результати, мені соромно буде, коли така збірна усіх перемагатиме. Я буду червоніти від того, що економічно вбога 45-мільйонна Іспанія вертить увесь світ на гачку, а ми набираємо легіонерів на роботу.
Нам кажуть: подивіться на збірну Франції. Хлопці, постривайте, ви історію знаєте? Франція – це метрополія, і тому природно, коли піддані приймають масово французьке громадянство, бажаючи кращого життя. Але вони знають мову, історію, культуру. Хоча і там не все так добре, адже від недавнього часу французи почали поставати проти ісламістів, які поприбували з колишніх колоніальних території. Тож нічого доброго в цьому не має.
А Росія? Скільки там могло би бути натуралізованих футболістів, етнічних українців, грузин, білорусів, таджиків, навіть німців…
Англійці теж догрались. Їхня державна політика та менеджмент АПЛ призвели до того, що християнська країна перетворюється в ісламську, а чемпіонат, начинений висококваліфікованими футболістами зі всіх куточків світу, просто знищив збірну, яку сьогодні важко зачислити до складу топ. Бідолашний Ходжсон, скоро він теж проситиме про натуралізацію – футболістів у склад катастрофічно бракує.
Повірте ще раз: у нас дуже багато талантів, просто система гнила і корумпована. Так, хлопцям важко пробиватись навіть за рахунок таланту – подивіться, у секціях клубів грають діти мажорів, які потім підростають, пізнають солодке життя і пускаються берега. Тому не дивно, якщо невдовзі, завдяки блату та хабарям, що панують в Україні, талановиті діти виїжджатимуть за кордон і прийматимуть іноземні громадянства, а ми проситимемо бразильців за великі гроші виступати за Україну.
Схоже, країна доведена до максимального відчаю, якщо так багато людей відчувають радість від того, що заробітчани гратимуть за збірну України. Невже вам мало клубів, які перетворили у збірні світу? Якщо так піде і далі, то невдовзі різниці між іграми збірних та клубів не буде. Ура космополітизму!
