15 квітня 1989 Ліверпуль приймав участь в півфінальному матчі Кубка Англії проти команди «Ноттінгем Форест» на «Хіллсборо», домашньому стадіоні клубу «Шеффілд Уенсдей». Некомпетентність Футбольної асоціації і злочинні дії поліції призвели до того, що в результаті тисняви, що виникла на трибуні Леппінгз Лейн, загинули 96 уболівальників мерсисайдського клубу, а ще 766 отримали поранення.
У той час на більшості стадіонів навколо поля була встановлена в якості огорожі металева сітка, яка розглядалася як захід боротьби з хуліганством на трибунах – проблемою, яка вже довгі роки була головною біллю британського футболу. У Британії хуліганські витівки уболівальників траплялися частіше, ніж деінде, і полягали в тому, що фанати регулярно вибігали на поле і закидали гравців різними предметами. Цю огорожу під час розслідування трагедії було названо однією з основних причин, що призвели до загибелі людей. Іншим вагомим чинником, що викликав трагедію, виявилося те, що вона розігралася на так званій «терасі» – секторі стадіону із стоячими місцями. Стоячі сектора також поділялися між собою металевими загородженнями, утворюючи так звані «загони».
Тиснява на Хіллборо виникала і раніше – в 1981 році через це постраждали 38 уболівальників «Тотенхема», після чого стадіон був позбавлений права проводити півфінальні матчі кубка на 6 років. Але потім в 1988 році тут знову пройшов півфінал між «Ліверпулем» і «Ноттінгем Форест». Фанати «Ліверпуля» скаржилися на тисняву перед стадіоном, і в квітні 1989 клуб подав петицію про перенесення матчу на «Олд Траффорд», але вона, на жаль, була відхилена.
Сектори стадіону «Хіллсборо» були розділені між уболівальниками команд, що змагалися, що було звичайною практикою для важливих матчів, що проводяться на нейтральному полі. Фанатам «Ліверпуля» дістався сектор з боку вулиці Леппінгз Лейн.Початок гри було заплановано на 15:00, але в силу ряду обставин (дорожні пробки на шляху в Шеффілд і так далі) багато вболівальників Ліверпуля прибули на гру пізніше, ніж зазвичай. У період з 14:00 до 14:45 на маленькому майданчику біля турнікетів на вході в сектор утворився величезний натовп уболівальників, що бажають увійти на стадіон до свистка про початок матчу. Кількість уболівальників, які бажають увійти, росло, в той час як на стадіон вміщав значно меншу кількість людей. При тому, що близько п’яти тисяч осіб намагалися пройти на стадіон, ситуація загрожувала вийти з-під контролю, і поліція ухвалила рішення відкрити ще одні ворота, у яких не було турнікетів (Вхід З). Це призвело до того, що сотні, а, можливо, і тисячі людей ринули у вузький прохід, що веде на терасу, а два центральних входи були вже до того моменту переповнені. Ті, хто стояв у перших рядах сектора, виявилися притиснутими до металевого огородження. Вхідні на стадіон люди не мали уявлення про те, що відбувається попереду, і довгий час на ситуацію, що створилася ніхто не звертав уваги (крім, зрозуміло, тих, хто сам опинився в тисняві), і суддя зупинив матч лише в 15:06. До того моменту вдалося відкрити невеликі ворота в огорожі, і деякі вболівальники вибралися з тисняви, що утворилася через них. Багато хто намагався перелізти через паркан, а інших витягали вболівальники з верхнього сектора, що знаходиться над терасою Леппінгз Лейн.
Поле незабаром було заповнено людьми, що буквально задихалися, уболівальниками зі слідами поранень і, нарешті, мертвими тілами.Поліція і швидка допомога не справлялися з такою кількістю постраждалих, і вцілілі уболівальники взяли участь у наданні допомоги. Одні надавали першу допомогу, інші виламували рекламні щити, щоб використовувати їх в якості носилок.
Недостатньо оперативна реакція служб порятунку призвела до того, що багатьох поранених не вдалося врятувати. Офіційне слідство не змогло виявити і покарати винних. Тоді родичі постраждалих організували кілька рухів для встановлення справедливості – апеляції подавалися зокрема прем’єр-міністру Тоні Блеру і до Європейського суду з прав людини. Клуб модифікував герб, додавши до зображення щита два факела. Вболівальники Ліверпуля шанують пам’ять про тих 96 в піснях і на прапорах.
Знати правду про цю історію і ділитися нею з іншими – це наш внесок у загальну справу.
You’ll Never Walk Alone
