Феєричним виявився фінал Ліги Європи! Цікавим було також чи буде знято прокляття «Бенфіки», яке на команду наклав Бела Гуттманн. Сам Гуттманн двічі до ряду вигравав з португальською командою Кубок чемпіонів, а потім, посварившись з керівництвом, сказав, що ще 100 років «Бенфіка» нічого не виграє на Євроарені! З тих пір це вже сьомий (!) Фінал «Бенфіки» в єврокубках, і поки жодного трофею! Так хто ж такий цей “шаман”?
Бела Гуттман народився 13 березня 1900 року, в Будапешті, Австро-Угорщина – угорський і австрійський футболіст та тренер. Найбільш відомий, як дворазовий володар Кубка європейських чемпіонів на посаді тренера «Бенфіки».
Один із творців тактичної схеми 4-2-4, поряд із двома іншими угорцями – Мартоном Букових і Густавом Шебешем.
Бела Гуттман зіграв особливу роль у розвитку світового футболу в цілому і схеми 4-2-4 зокрема. Він зумів у своїй тренерській діяльності звести воєдино самі прогресивні схеми 50 – 60-х років: угорську 3-2-5 з відтягнутим форвардом та власну 4-2-4. Крім того, Гуттман був, мабуть, єдиним фахівцем такого масштабу, якому підкорилися вершини і європейського та південноамериканського клубного футболу.
Повний список клубів, з якими довелось попрацювати Белі Гуттману, включає більше двох десятків назв. І він не просто працював – подовгу ніде не затримуючись, за короткий час з багатьма з них домагався видатних результатів. Його клуби ставали чемпіонами Португалії, Угорщини, Уругваю, а коли Гуттман керував португальською «Бенфікою», вона двічі поспіль, у 1961 і 1962 роках, вигравала Кубок європейських чемпіонів.
А починалася кар’єра майбутнього великого космополіта дуже типово для кінця 30-х років. Закінчивши грати, він швидко перетворився на одного з найбільш шанованих угорських наставників, виграв з клубом «Уйпешт» угорський чемпіонат 1939 року, та ще «Уйпешт» під його керівництвом виграв тоді Кубок Мітропи, перемігши за сумою двох фінальних матчів інший угорський клуб – «Ференцварош», пізніше Гуттман зумів вивести клуб з післявоєнної кризи, і в 1947 році «Уйпешт» знову зійшов на найвищу сходинку п’єдесталу.
До 1957 року, ніде довго не затримуючись, він встиг потренувати італійські клуби «Падова» і «Тріестіна», кіпрський «АПОЕЛ», щоб нарешті на цілих два сезони очолити великий клуб «Мілан». Під керівництвом Гуттмана в першому сезоні 1953-1954 років «Мілан» посів третє місце, а в 1954-1955 роках став чемпіоном, проте ще до цього Гуттман розлучився з клубом через розбіжності з керівництвом. Наступний сезон він працював з італійською «Віченцою», а потім ненадовго очолив будапештський «Гонвед».
Це сталося вже після угорських подій 1956 року, коли в країну були введені радянські танки, придушивши угорське повстання. «Гонвед», в якому грали багато футболістів з легендарної угорської збірної, в цей час проводив міжнародне турне по Європі і Бразилії. Деякі футболісти вирішили не повертатися до Угорщини, і потім грали в кращих європейських клубах – Ференц Пушкаш, наприклад, виступав за мадридський «Реал». А тренер Бела Гуттман залишився в Бразилії, де в сезоні 1957-1958 років очолив клуб «Сан-Паулу».
У сезоні 1957 команда виграла Лігу Пауліста (чемпіонат штату Сан-Паулу), а в 1958 році стала в цьому турнірі другою, поступившись «Сантосу», в якому грав великий Пеле. (Слід зазначити, що єдиної бразильської першості в ті роки не існувало.)
Спочатку під час свого недовгого перебування (другого за рахунком) в «Гонведі», а потім на посту головного тренера «Сан-Паулу» Гуттман почав застосовувати нову, революційну для того часу схему 4-2-4 (через рік Вісенте Феола запозичить і успішно застосує її в збірній Бразилії на ЧС-1958, бразильці виграють той мундіаль).
Далі шлях Бели Гуттмана лежав в Португалію за маршрутом, прокладеним Отто Глорією. У цій країні він в 1959 році виграв чемпіонат з «Порту» і незабаром очолив лісабонську «Бенфіку», клуб, який став, напевно, головним тренерським досягненням знаменитого угорця.
Саме в Португалії Гуттман придбав славу великого тренера – після того як «Бенфіка» під його керівництвом двічі поспіль ставала володарем Кубка європейських чемпіонів. В деякій мірі джерелом натхнення для Гуттмана служив Густав Шебеш, який тренував у 50-х роках легендарну «Золоту команду Угорщини».
Команда Шебеша, теж єврея за походженням, стала першою національною збірною, яка здолала англійців на їх полі з рахунком 6:3 в 1953 році.
З 1950 року і до невдалого будапештського повстання 1956 року збірна Угорщини виграла 42 гри, провела внічию сім і програла лише одну – фінальний матч Кубка світу проти ФРН.
Шебеш застосовував схему 3-2-1-4, що дозволяла чудовому угорському бомбардирові Ференцу Пушкашу показати свою майстерність в атаках. Ця схема поступово перетворилася на 4-2-4, незабаром принесла славу і «Бенфіці».
«Мене не лякало, коли супротивник забивав гол у наші ворота, тому що я завжди був впевнений, що ми можемо забити ще», – сказав одного разу Гуттман.
Після того як в команду прийшов Ейсебіо, що дозволило поставити на більш вдалу позицію Маріу Колуна, «Бенфіка» стала однією з найбільш «атакуючих» команд епохи».
У стані «лісабонських орлів» Гуттман проявив ще одну свою сильну тренерську якість – повна відсутність мислення при глибокій роботі над тактикою і чисто ігровими аспектами. Багато в чому завдяки Гуттману, вільному від будь-яких забобонів, і з’явився в команді в 1961 році Ейсебіо та відразу став грати ключову роль в атаках клубу. До речі, Бела Гуттмана був одним з перших тренерів у світі, який звернув увагу на величезний потенціал футболістів з Чорного континенту, на їх велику фізичну міць і своєрідну пластику та техніку.
Угорський фахівець зумів побудувати в «Бенфіці» переконливу атакуючу лінію. Саме португальцям вдалося покінчити з гегемонією мадридського «Реала». Причому підопічні Гуттмана зробили це впевнено і красиво. І, якщо в команді сезону 1960/61 року, що здолала (3-2) у фіналі «Барселону» з Суаресом, Кочішем, Кубалою, Цібором і Еварістом, ще був присутній деякий схематизм, бажання зіграти на результат, то на наступний рік, коли футбольному світу був представлений Ейсебіо, форвард порівнянний по класу з Ді Стефано і Пушкашем, «Бенфіка» видала серію шедеврів атакуючого футболу.
Фінал в Амстердамі проти мадридського «Реала», став одночасно дуеллю Пушкаша з Ейсебіо. «Перестрілку» виграв Пушкаш (три голи проти двох Ейсебіо), але в матчі тріумфувала «Бенфіка» (5-3). Так команда Гуттмана остаточно забрала корону найкращого клубу Європи в «королівського колективу».
Але потім відносини Гуттмана і «Бенфіки» ускладнилися, – після того як Кубок чемпіонів був завойований вдруге, Гуттман звернувся до нещодавно обраного президента клубу Антоніу Карлушу Кабралем Фезашу Вітал з цілком закономірним проханням – підвищити зарплату . Вітал вирішив відмовити, після чого угорський тренер звільнився, залишаючи команду, Бела Гуттман виголосив прокляття: «У наступні сто років «Бенфіка» без мене ніколи не виграє Кубок європейських чемпіонів». Після цього «Бенфіка» п’ять разів грала у фіналах Кубка чемпіонів і всі п’ять програла.
А Белі Гуттману мабуть стало тісно в Старому світі, і він в черговий раз змінив континент, очоливши в 1962 році уругвайський «Пеньяроль». У цьому клубі Гуттман знову підтвердив, що в південноамериканському футболі він розбирається не гірше, ніж в європейському, «Пеньяроль» під його керівництвом дійшов до фіналу Кубка Лібертадорес, де поступився незрівнянному «Сантосу» з Пеле, а також неодноразово брав верх в чемпіонаті Уругваю .
З приводу своєї частої зміни місць роботи Гуттман говорив: «У першому сезоні тренер працює спокійно і показує все, що може. На другий рік до нього починають чіплятися, а на третій, як би він не намагався, його все одно звільняють ».
За манерою поведінки і спілкування багато хто порівнює Гуттмана і Жозе Моурінью.
У 1964 році Гуттман входив в тренерську раду збірної Австрії, в 1965 році на один сезон повернувся в «Бенфіку», потім очолив (теж на сезон) швейцарський «Сервет», наступний сезон провів в грецькому «Панатінаїкосі». Після цього Гуттман дав собі п’ятирічний відпочинок, але в 1973-1974 роках прийняв пропозицію очолити «Порту». Клуб посів лише четверте місце, і Гуттман оголосив, що завершує кар’єру тренера. Йому вже йшов восьмий десяток … Останні роки свого бурхливого життя він провів у Відні.
Гуттман був наділений унікальною сприйнятливістю до різного роду тактичних новацій, за рахунок чого ні в одній тренерській культурі, в рамках якої йому довелося працювати, він не виглядав чужорідним тілом. Крім того, живучи в «епоху «гіперсхематизма» і будучи причетним до розробки двох найбільш прогресивних схем 50-х – 3-2-5 і 4-2-4, Бела Гуттмана мав виключно зважений і тверезий погляд на гру.
Він на практиці довів, що успіх тієї чи іншої схеми безпосередньо пов’язаний з підбором гравців, своєрідністю футбольної культури тієї чи іншої країни і особливостями турніру, в якому бере участь команда. «Тактика – не самоціль і не ідол для поклоніння, а засіб, що допомагає в повній мірі розкрити талант гравців» – ось тренерське кредо Гуттмана, яке і нині виглядає цілком актуальним.
