Мірчу довго ненавиділи всі журналісти України. Більш гордого, хамовитого і самовпевненого тренера чемпіонат України ще не знав.
Луческу як тільки приїхав до нас, одразу розпочав боротьбу проти мас-медіа і арбітрів. Та з часом Містер зрозумів, що так він нічого доброго не доб’ється, як окрім того, що створить собі стрьомнуватий імідж. А для наставника поважного віку, який до того ж є найтитулованішим в країні, не випадає себе так поводити. Тому логічно, що Мірча подружився із кореспондентами і почав не лише адекватно відповідати на запитання, але й постійно давати передматчеві прес-конференції. Часи, коли Луческу залишав конференційну залу і у грубій формі відповідав медійникам вже зараз ніхто і не згадає.
Чому ми вирішили про це згадати. Просто вчора після матчів “Шахтаря” і “Динамо” цікаво було порівняти прес-конференції двох тренерів – Блохіна і Луческу. Адже обоє чимось схожі на Моурінью – вони люблять провокувати, ексцентрично поводитись, виводити з рівноваги суддів, колег, будь-кого. Однак між ними велика різниця. Луческу, як і Моурінью, робить це свідомо. Не тому що він за своєю суттю “бик”, а тому що так потрібно і вигідно команді в конкрентній ситуації. Що не скажеш про Олега Володимировича, який від природи є самозакоханою нахабою і спілкуватись так і не навчився досі. Сарказм, нарцисизм – все це притаманне Володимировичу протягом довгих років. Почитаймо уважніше його відповіді на недавній прес-конференції у Львові.
– Алієв на поле вийшов. Довго не було його …
– І що? Я не оцінюю індивідуальні дії! Ми разом виграємо і програємо. Забили – виграли. Пропустили – програли.
– Які ви зробили корективи в перерві?
– Розповісти, що в роздягальні було? Ніколи не скажу. Це при мені залишиться. Так, рахунок нас не влаштовував. Для нас що нічия, що поразка. Якби 0:0 було і далі, я б грав в три нападники.
Що стосується вилучення, то я не думаю, що червона була. Як на мене, була боротьба плече в плече. У нас багато гравців на картках. Як гірки – одні йдуть, інші приходять. Треба грати якось, що маємо, те маємо. Але ми боремося, не скаржимося.
– Чому не прилетів Лукас?
– Це хто такий? Я поняття не маю, хто це.
– Ви все ж знаєте …
– Ну, він 2 місяці не тренувався. Займався з дублем, індивідуально …
– Кажуть, що у вас з ним конфлікт.
– Я його не бачу! Який конфлікт? Який може бути конфлікт, якщо гравець диктує умови головному тренерові? Він відмовився їхати за дубль грати. Зателефонуйте йому, запитаєте, чому. Ось попросилися Ярмоленко і Аруна грати, щоб тримати форму, а деякі відмовляються. Раніше змусити їх можна було тільки палицею. Але зараз ситуація змінилася. Нічого страшного, що на автобусі довелося їхати. Щось змінюється, і це приємно.
Кожна відповідь – агресивна контратака з боку Блохіна або відповідь питанням на питання. Лукасу, звісно, мали би підказати, який у Блохіна характер, але цього не зробили, тож йому ніхто не винен. Нехай нарікає на свого агента, який фактично його підставив. Хоча футболіст цей зараз був би одним з лідерів “Динамо”, можливо, а так його кар’єра в “Динамо” завершилась і в “Карпати”, здається, дорога теж закрита.
А що Блохін? Цікаво, як він збирається ладити з футболістами взагалі? Адже є багато цінних футболістів теж із непростими характерами і які не потерплять до себе грубого відношення. І в такому разі Блохін все одно не наступить на свою гординю й іґноруватиме таких виконавців? Олег Володимирович навряд чи досягне значних успіхів, якщо не навчиться контролювати емоцій. Так, Моурінью теж знехтував, для прикладу, Касільясом, але в нього незамінних немає і результат є. А чого добився Блохін на тренерській лаві і чим він може “крити” таку свою поведінку – наразі невідомо.
