Чому самому талановитому футболістові України потрібно змінити клуб, але краще не шукати щастя в Донецьку.
Коноплянка переходить в «Шахтар».
Минулого тижня ця новина серйозно розбурхала футбольну Україну, але виявилася злегка передчасною.
Принаймні, офіційний Донецьк одразу дав спростування: мовляв, неправда все це.
А ось і добре, якщо так. Хоча йти з «Дніпра» йому потрібно. І чим раніше – тим краще.
«Євген Коноплянка – мабуть, єдиний український футболіст, який поодинці може зробити результат».
Ці слова належать найжорсткішому футбольному експерту країни Віктору Леоненко, від якого дочекатися компліменту на адресу гравців ой як непросто.
Звичайно, Коноплянка дуже талановитий. Напевно, не в одного вболівальника до цих пір стоять перед очима його голи в матчах за збірну проти Німеччини на «Олімпійському» і проти Англії на «Уемблі». Або переможний м’яч у ворота голландського «ПСВ» за «Дніпро» в листопадовому виїзному матчі Ліги Європи.
Але його талант – це не тільки щастя, а й … проблема. У зв’язку з якою виникає кілька питань.
Чи справді Коноплянка переріс «Дніпро»?
Про це зараз говорять багато футбольних експертів, але навряд чи формулювання доречне. Так, напевно, можна було б стверджувати, якби футболіст пару сезонів тягнув команду на своїх плечах – ось, як Гарет Бейл тягне «Тоттенхем»! – А цього в даному випадку не спостерігалося.
Так, атака «Дніпра» з Коноплянкою і без нього, як сказали б в Одесі, дві великі різниці. Але той же Ротань – куди більш ключова фігура в «Дніпрі». І футбол, який нині демонструє капітан дніпропетровців, заслуговує вищої оцінки. З урахуванням, природно, амплуа.
Але тут – ось яка штука. Руслан до своїх 30-ти якраз вийшов на пік кар’єри. При всій до нього повазі, він навряд чи може показати щось більше. А Коноплянці всього 23, у нього задатки, щоб додавати й додавати. Немає сумнівів: навіть залишаючись в «Дніпрі», він може ще підняти планку. Але розкритися максимально – ніколи!
Йому не вистачає мотивації?
А ось це – сто відсотків. І справа навіть не в тому, що психологи радять міняти місце роботи раз на п’ять років, що нібито дає новий імпульс. Можна назвати чимало футболістів, які все життя грали за один клуб, і робили це з великим успіхом. Ті ж Райан Гіггз, Пол Скоулз, Джеймі Каррагер, Паоло Мальдіні … Чим не приклади?
Але тут і криється головна фішка – клуб. Справа в тому, що можливості нинішнього «Дніпра» не відповідають амбіціям і потенціалу Коноплянки. Хоча можна сказати й так: у них не вийшло розвиватися і рости паралельно. Я впевнений майже на 100 відсотків: займи «Дніпро» в цьому сезоні друге місце – і розмови про відхід Жені почалися б тільки у випадку конкретної пропозиції когось з європейських грандів.
Коноплянка хоче регулярно виступати в Лізі чемпіонів, причому не просто виступати, а вирішувати там серйозні завдання. А, головне, він розуміє, що може це робити. Тільки з нинішнім «Дніпром» це, на жаль, нереально.
У Дніпропетровську взагалі якось все дивно складається. Начебто у розвиток команди вкладаються серйозні гроші. Але ефект – як у тій приказці: хотіли, як краще – вийшло, як завжди. Ось дивіться.
Власник клубу Ігор Коломойський побудував новий стадіон, але пізньою весною і ранньою осінню на «Дніпро-Арені» в нормальний футбол грати просто неможливо – газон просто не витримує критики (до речі, звідси – і чималі очкові втрати, адже на поганому полі творити куди складніше, ніж руйнувати).
Дніпропетровці запросили західного тренера з ім’ям, але не врахували явного – його невдалої практики за межами рідної Іспанії. Витратили близько 40 млн доларів за два роки на нових гравців, але половина з них виявилася неліквідом. У результаті нинішній варіант «Дніпра» виявився не краще того, що був за Олега Протасова або Володимира Безсонова. Команда стабільно займає все те ж четверте місце, тільки обходиться воно набагато дорожче.
А головне, в «Дніпрі» не налагоджені внутрішні комунікації. Ви часто чули про те, щоб власник клубу Ігор Коломойський був присутній в команді і спілкувався з гравцями, як це регулярно роблять ті ж Рінат Ахметов або Ігор Суркіс? А як вам інтерв’ю того ж Коноплянки, який у квітні вдруге оголосив: «Нам ніхто не говорить, за що ми граємо. За друге місце, за третє? .. »
Зрозуміло, що футболісти – люди дорослі, повинні і самі розуміти, що до чого. Але все ж це, щонайменше, дивно, коли керівництво не ставить перед своїми працівниками конкретного завдання.
Мені здається, що Коноплянка просто розчарувався в «Дніпрі», зневірився в тому, що його нинішня команда здатна вклинитися в боротьбу з «Шахтарем», «Динамо», а тепер і «Металістом» за призові місця. І це – головна причина його прийдешнього і неминучого відходу, про який він, вже не соромлячись, говорить і сам. Залишатися (і утримувати його) з таким настроєм немає сенсу ніякого.
Чи є сенс міняти клуб в межах України?
Практично всі, хто висловлювався з приводу можливого переходу Коноплянки у «Шахтар» схиляються до того, що такий трансфер пішов би на користь і донецькому клубу, і самому гравцеві. «Шахтар» отримав би футболіста (та ще й з українським паспортом), який додасть команді, перш за все, швидкості в атаці. Коноплянка отримає той мінімум, якого хоче – чемпіонство в Україні і регулярна практика в Лізі чемпіонів.
Але у мене, наприклад, є деякі сумніви. А чи приживеться Коноплянка в донецькому клубі, де атакуюча ланка практично повністю складено з бразильців? Адже з його приходом хтось з них втратить місце в основі, і цілком можна допустити, що інші будуть робити так, щоб «притримати» Женю. Іноді в командах подібні речі трапляються, і далеко не кожному тренеру вдається їх припиняти.
Так, і взагалі, серед українських команд Коноплянці за стилем гри найбільше підходить «Динамо», де з приходом Олега Блохіна крайнім півзахисникам відводиться особлива роль. Ось тут би він однозначно вписався до складу органічно. І від такого переходу напевно виграли б усі.
Адже «Динамо» з Андрієм Ярмоленко та Євгеном Коноплянкою на крилах атаки – це була б зовсім інша сила. Кияни напевно повернулися б в боротьбу за золото, гірники отримали б конкурента, який тримав би їх у постійній напрузі, уболівальники пораділи б озлобленій інтризі (про «Металіст» не забуваємо!), А збірна України отримала б максимально зіграний атакуючий кістяк.
Тільки навряд чи на даному етапі варіант з «Динамо» Коноплянка захоче розглядати, навіть якщо кияни будуть готові заплатити за нього суму, яка влаштує «Дніпро». Грати в Лізі Європи він може і з «Дніпром».
Який чемпіонат підходить йому найбільше?
Оптимальний варіант – англійська прем’єр-ліга. Про неї говорив, наприклад, перший тренер Жені – Юрій Кевлич, натякаючи на «Манчестер Юнайтед», де вихованець кіровоградського футболу вже грав і дуже навіть непогано (мова – про Андрія Канчельскіса).
А експерт В’ячеслав Грозний пояснив, чому саме Англія: «Коноплянка володіє тими якостями, які, якраз і потрібні, для того, щоб успішно грати на батьківщині футболу. Найвища стартова швидкість, шикарний дриблінг, відмінно поставлений удар, хороша реалізація, звичка відпрацьовувати епізод до кінця …
В Англії дуже складно грати, там дуже швидко відбувається перехід з однієї фази гри в іншу. А для Жені це якраз, і підходить найбільше. Там, де команди грають у тягучий футбол, йому робити нічого. Тільки, якщо вже йти – то в топ-команду. Розмінюватися на інші варіанти сенсу немає ».
Залишилося тільки дізнатися, чи є до Коноплянки реальний інтерес на Туманному Альбіоні. Після осіннього матчу на «Уемблі», по ідеї, повинен бути.
Що чекає «Дніпро» без Коноплянки?
Уболівальникам «Дніпра» зовсім не варто впадати у відчай, коли Коноплянка піде. Святе місце порожнім не буває, причому зовсім не обов’язково, щоб його займав такий же яскравий виконавець. Поясню на прикладі з життя.
Я дуже добре пам’ятаю міжсезоння, чемпіонати СРСР 1987 і 1988 року. Тоді з «Дніпра» до «Динамо» перейшли відразу два ключових і дуже яскравих футболіста – визнаний майстер пасу і дальнього удару Геннадій Литовченко та суперснайпер Олег Протасов, якого якраз визнали кращим в СРСР за підсумками року. Це була суперсвязка, без якої уявити «Дніпро» було якось нереально.
Але що сталося потім?! У «Дніпрі» -1988 не було явно виражених лідерів (я маю на увазі на полі, не в роздягальні), але команда провела сезон на одному диханні і вдруге стала чемпіоном країни. І зовсім не факт, що ця вершина, а за нею і Кубок СРСР-1989 підкорилися б команді, якби залишся в ній Литовченко з Протасовим.
Більше того! «Знаєте, відхід Литовченко з Протасовим дав і позитивний ефект, – згадував нещодавно в одному з інтерв’ю Володимир Лютий, який виступав за« Дніпро »з 1979 по 1989 роки. – Команда дуже хотіла довести, що незамінних людей не буває, що здатна на багато що і без визнаних лідерів. У кожного гравця знайшлися якісь додаткові резерви, а такого згуртованого колективу у нас, мабуть, ніколи й не було. Ну і тренерський талант Євгена Кучеревського, звичайно, велику роль зіграв ».
Хто знає, може якраз трансфер Коноплянки і принесе «Дніпру» подібний ефект. Ну а якщо й ні, то нижче четвертого місця команда все одно не опуститься. Загалом, гірше точно не буде.
