Поза грою Spy News

Політика - це не тільки футбол. Але футбол - це суцільна політика!

racismПоки “Карпати” продовжують писати листи до ФІФА, а над нами все ще висить загроза порожніх трибун на матчі плей-оф, давайте спробуємо розібратися, як повинні співвідноситися футбол і політика.

Одразу домовимося: ми не говоримо про ідеальний світ, у якому мухи в гарнірі до котлет подають за бажанням. Те, що спорт, культура та політика мають бути роз’єднаними, – це справедливо. Але, як сказав російський композитор Генадій Гладков, “культура – це теж політика”. І футбол від цього пішов не далеко. Перманентна метушня навколо об’єболу – зайвий тому доказ. Хоча зараз не про нього.

А почати слід із того, що сама ФІФА, яка сповідує лозунг “політиці не місце на трибунах”, жодного дня у своїй історії ним насправді не керувалася. Ні у 1904, коли організацію було створено, тому що семи європейським державам не сподобались правила, які пропонувала і нав’язувала їм Футбольна асоціація Англії, ні зараз, коли президент Зепп Блаттер відкрито, навіть не намагаючись це приховати, заявляє, що “при прийнятті рішення про місце проведення ЧС-2022 на відповідальних осіб чинився безпосередній політичний вплив”.

А що таке “say no to racism”, як не політика у чистому вигляді? І суть не в тому, що це гасло є цілком виправданим і гуманістичним, а в тому, що воно – чисто політичне, хочете ви цього чи ні. І давайте дивитися правді в очі – найбільший проект ФІФА – Чемпіонат світу – такий популярний саме через те, що не в останню чергу є саме політичним. А як інакше можна інтерпретувати явище, коли одна країна в єдиному пориві постає проти іншої, повсюдно піднімаючи свої знамена у вигляді прапорів та гербів? Ну, відповідайте? Знаєте таке слово? Я знаю. На “п” починається, на “олітика” закінчується. І не треба казати, що вся ворожнеча залишається на футбольному полі – історія знає і про серйозні наслідки.

Але ми забуваємо одвічну мудрість. Усі тварини рівні, але деякі – рівніші за інших. І якщо для національних футбольних асоціацій “чотири ноги добре, а дві – погано”, то для ФІФА “чотири ноги добре, а дві – краще”. Із цим треба змиритися. Але це не означає, що треба мовчки приймати весь абсурд і всі ярлики. Хай нам заборонено демонструвати політичні переконання, але яке відношення до політики має історія? Яке відношення до політичного життя України мають Бандера та Шухевич? От портрет жінки в білому із написом “Юлі – волю” можна було би сміливо розцінювати як політичну акцію (хоча навряд чи у цьом конкретному випадку ФІФА була би проти). А портрети історичних діячів – це просто портрети історичних діячів. Хай контроверсійних. Хай не всіма визнаних. Але аж ніяк не учасників сучасного політичного життя України та світу.

Та все ж і від справжньої політики відмовлятися не можна. Не зараз. Усе дуже просто. Футбольний матч – це не тільки театр для десятків тисяч глядачів. Це трибуна. В усіх значеннях цього слова. А трибуна, як ми знаємо, створена для того, аби виголошувати з неї промови та доносити свої ідеї до аудиторії. І ті десятки тисяч – і є аудиторією, яка сама підписується на невеличкий політичний екскурс від ультрас, купуючи квиток на матч. Головний базис реклами – теза, повторена багато разів, втрачає негативну конотацію (чули про небувалий успіх “Звичайного порошку”?). Так і людина, яка регулярно ходить на футбол, втрачає упереджено негативну конотацію націоналізму та починає сприймати його тепліше.

І знаєте, у чому сила ультрас? Сила, якої досі не має жоден політик (за винятком хіба що одного, який теж прийшов зі спорту)? Вони об’єднані. У Львові і Луганську, у Києві і Сімферополі ультрас – це люди, які пропагують українські національні цінності, незважаючи на клубні преференції. Більше того – вони організовані. Хтось бачив марш “Свободу Павліченкам” у Києві? А порівняйте його із акцією “Вставай, Україно!” Ох, не опозиціонери у цьому порівнянні виграють.

Рушійною силою народу у світі прийнято вважати студентів, але наші студенти чомусь тихенько прийняли думку, що “від мене нічого не залежить”, і з найпершого курсу готуються відповідально і безперервно тягнути лямку. Те, що повинні робити студенти, звалили на свої плечі ультрас. Вони готові боротися за чесне правосуддя, за свої права та за свою історію. І років через двісті саме про них напишуть у підручниках історії, що вони об’єднали державу, розпилену по Дніпру у 2004 році.

Колись у далекому майбутньому, коли збірні справді стануть національними, а не державними (привіт, Марко), коли усі раси зіллються в єдину негро-азіатську, а всі історичні несправедливості дістануть об’єктивне і єдине трактування, футбол і політика підуть різними шляхами. А у даний історичний момент потуги їх розділити схожі, як у древньому жарті, на благородні наміри пити за здоров’я і трахатись за цноту.

Політика – це не тільки футбол. Але футбол – це суцільна політика.

Автор ivasykus , ua.tribuna.com

ТегиТеги:
Тайм-аут
Коментарі (0)

Додати коментар

 

Правила спілкування на сайті

Ви можете висловлювати свою думку і брати участь в дискусіях один з одним через коментарі в наших матеріалах. Ми заохочуємо відкритість спілкування, але ми б хотіли зберегти доброзичливу атмосферу для всіх наших читачів.

Адміністрація Сайту залишає за собою право видаляти коментарі які ми вважаємо не по темі.

Набридло вводити код? - Реєструйся.

Loading...
75 / 0.152 / 5.83mb