З 2004 року в Україні політикою не цікавляться тільки ненароджені і покійники. Вона проникла у всі сфери нашого життя від відвідин магазину до навчання в школі, від прогулянки парком до влаштування на роботу. Політика протягом цього часу ставала ще більш грязною, а політики більш цинічніші. Тепер без політики не обходиться вирішення навіть найменшої проблеми, а з недавнього часу якщо хочеш відпочити ти повинен бути в курсі всіх політичних подій не тільки в країні, а й в Європі.
Що мається на увазі? Футбол для простих людей, вболівальників, фанатів – це завжди відпочинок, спосіб розрядки. Незважаючи на те чи ти граєш чи вболіваєш за улюблену команду на стадіоні, футбол допомагає позбутись напруги і негативних емоцій. Але тепер це не обходиться без всюдисущої політики.
Дискваліфікація «Арени Львів» разом з піднятим шумом довкола символіки ОУН-УПА та Романа Шухевича, Степана Бандери – це не що інше як політична гра. Гра не за щось чи проти чогось, а за особисті інтереси і проти українського народу.
1. Провокація на «Арені Львів». 6 вересня збірна України у Львові каменя на камені не залишила від Сан-Марино (9:0). Всі в один голос дякували Львову за хорошу підтримку і жалкували, що в місті Лева збірна грає вкрай рідко. А 27 вересня львівський стадіон дискваліфікували до 2018 року.
Причини:
– Кілька людей «імітувала мавпячі звуки». Хоча, що саме вони кричали ми не чули і ніколи не почуємо, а кожен рух можна трактувати по своєму, оскільки ніде ж не зазначено, що це мавпячий жест, а це ні.
– «ОДНА людина у сірому розвертається обличчям до трибун та показує нацистське вітання»; ще ОДНА була у забороненій футболці. Тут показовим є приклад Італії, де недавно внесли зміни у закон, що стосується образ із трибун. Тепер в Італії кожен окремий випадок дискримінації буде розглядатися на спеціальній комісії з точки зору кількості людей і секторів, які брали участь в акції. Передбачається дискваліфікувати саме ці сектори, а не цілий стадіон. Однак, якщо в акції взяли участь тисячі людей, як і раніше, буде застосовуватися дискваліфікація всієї арени. На «Арені Львів» було десяток вболівальників, яких не знають у середовищі фанатського руху і які ніколи не брали участі у тих чи інших акціях фанатів. То не вже вони репрезентують всіх львівських фанатів? Ці люди виглядали як інородні тіла на фоні фанатського сектора, але їх зробили обличчям львівського фаната і, частково, українського.
2. Напад на фанатів збірної Англії. За два дні до матчу Україна – Англія у Києві здійснений напад на фанатів трьох левів. Група невідомих від 6 – 30 осіб нібито спровокувала бійку з гостями столиці, поранила трьох молодиків і безслідно зникла.
Після матчу в Києві про цю справу вже напевно всі забули включно з правоохоронцями. Але чому? Тому, що це була комусь вигідна провокація! Чому провокація? Та тому, що напад на англійських фанатів був показовим – з’явилась невідома група людей, напала на англійців, поранила їх так щоб було багато крові, але серйозно ніхто не постраждав, і безслідно зникла. Якщо б це були місцеві фанати чи група п’яних, неадекватних молодиків, їх давно б зловили. Інших же не проблема було б знайти по гарячих слідах, а перших вирахували б вже за кілька днів. Спитаєте як? Дуже просто у міліції і СБУ є окремі працівники, що виступають своєрідними кураторами для фанатських рухів, громадських організацій, університетів та інших організацій та об’єднань. Такі люди займаються постійним вивченням ситуації у своїй сфері для вчасного реагування та розслідування справ. Вони мають свої інформаторів навіть серед найактивніших фанатів. Саме тому, коли потрібно знайти винних, їх завжди швидко знаходять. А ось у Львові, не встигла прокуратура отримати завдання знайти порушників спокою на «Арені Львів», як їх вже допитали і відпустили інші люди. Але хто ці люди? Правильно – фанати, що палили фаєри. І вони цього не приховували та взяли всю відповідальність за фаєршоу на львівському стадіоні. Їх було легко і швидко вирахувати через джерела у фанатському русі, а ось із тим, щоб знайти нападників на англійців, чи пітекантропів з «Арени Львів» – це вже проблема, оскільки, вони не належать до жодного фанатського угруповання.
3. Глухі, сліпі та балакучі. Славнозвісна організація «анти расистів» та ФІФА не дискваліфікували львівський стадіон через Бандеру, Шухевича та червоно-чорні прапори. На цьому неодноразово наголошували члени FARE. Немає цих фактів і на відео представленого як доказ расизму. Але є одне але. Це навідріз відмовляються чути та бачити українські політики та футбольні функціонери. Одні наввипередки критикують фанатів за нібито фашизм та нацизм, який проявляється у вшануванні Бандери, Шухевича та червоно-чорного прапори, інші ж так само палко захищають їх.
А ось ФФУ так взагалі «жжот»! Кожна структура чи організація для того щоб досягнути успіху та процвітання повинна бути цілісною та єдиною в поглядах. Але в нас як не у людей. Спершу безсмертний рупор ФФУ Сергій Стороженко лякає нас дискваліфікацією, потім заспокоює, а після рішення ФІФА на зустрічах і прес-конференція висловлює позицію ФФУ в залежності від аудиторії, то фанати погані бо говорить для тих кому недовподоби Бандера та Шухевич, то буде захищати нашу історію, коли спілкується з діаспорою. Презедент ФФУ, який і повинен озвучувати і відповідати за офіційну позицію підконтрольної організації, одразу і без вияснення ситуації визнає все, що нам приписали. Після того то просить, то не просить допомоги у Григорія Суркіса у такій звичайній справі як подача апеляції. Після справи про договірний матч «Металіст» – «Карпати», в Україні і діти вже знають, що апеляцію потрібно подати у визначений термін, і це приведе до зупинки виконання рішення ФІФА до розгляду апеляції. До Суркіса ми ще повернемось, а ось Анатолій Коньков демонструє вражаючу некомпетентність і не здатність працювати у важких ситуаціях.
Зрозуміло, що якщо була оголошена позиція ФФУ, то вона повинна залишатись такою на всіх рівнях, але ні, у Львові все не так. Ярослав Грисьо – очільник Львівської федерації футболу – виступає на прес-конференції на захист львівського стадіону, що, в принципі, зрозуміло, це його вотчина, але ФФУ повинно бути єдиним цілим у захисті наших інтересів, чого як бачимо цього і близько немає.
Виходить, що у нас всі люблять багато і не завжди в тему говорити, але не хочуть при цьому реально поглянути на речі та дати об’єктивну оцінку.
4. Європа нас ждьот?! Для нікого не секрет, що у листопаді місяці Україна повинна підписати договір про асоціацію з Євро Союзом. Не всі політичні сили зацікавлені в тому, щоб ця подія відбулась. Про таку угоду або, взагалі, вступ в ЄС активно почали розмовляти ще 2005 року. Противники такого вступу лякали нас НАТО. Саме туди на їх думку ми теж мали вступити, якщо хочемо в ЄС. Але після 2010 року риторика різко помінялась, все таки тренувати власні війська за чужий рахунок це гарна справа, тому противники будь-яких угод з ЄС почали лякати нас гомосексуальним європейським суспільством, але і це не пройшло. І тут вони згадали, що угоду про асоціацію підписує не тільки Україна й Європа. А чого найбільше боїться ця Стара Добра Пані? Привиду фашизму і націонал-соціалізму! Ось і вирішили противники Європи створити з України такий собі розсадник фашизму і нацизму. І де створити? У Львові! Для того щоб поляки, яким досі не подобається, що Львів став українським, активно підтримували їх своєю риторикою про фашистів з УПА та катів Бандеру і Шухевича. І це спрацювало, хоч і не до кінця.
5. Вибори, вибори кандидати …. Так хто ж з політичних сил чи діячів все розпочав, і кому вигідно підтримувати це вогнище абсурду? В Україні, наразі, чітко задекларували свою анти європейську позицію дві сили: Комуністична партія (КПУ) та громадський рух «Український вибір» (УВ). Але, якщо уважно стежити за їхніми діями та акціями, стає зрозуміло, що КПУ чітко грає під дудку УВ. Український вибір, в нашій ситуації, досить цікавий рух, цікавий не своїми ідеями чи прогресивністю, а своїм лідером. Очолює УВ Віктор Медведчук, кум президента Росії Володимира Путіна. Саме ця країна є противником асоціації України і саме працівників спецслужб цієї країни фанати називали провокаторами бійки з англійцями. А найцікавіше те, що Григорій Суркіс завдячує своїм бізнесом саме Медведчуку, а ще, колись був активним членом його партії. І саме Григорій Суркіс продовжує атаку на львівських вболівальників, а тепер, ще й на ФК «Карпати». І саме він став тим «рятівником» України допомагаючи скласти звичайну апеляцію.
Скоріш за все, не було б такого ажіотажу довкола львівського матчу, якби проблему не створювали штучно. Ніхто ж не дискваліфікував стадіон через Бандеру, Шухевича чи червоно-чорний прапор. І, якби всі спокійно дочекались мотиваційної частини рішення ФІФА, то дружньо б сказали, що кілька дурнів це не Львів, і тим більше не Україна. Але не тут то було. Така постановка питання із створенням проблеми на національному ґрунті вигідна одній нібито патріотично налаштованій партії, яка стрімко втрачає рейтинг перед довиборами у проблемних округах, плюс малий рейтинг знижує позицію у переговорах перед стартом президентських виборів. Із сайту FARE портрети Бандери і Шухевича та червоно-чорний прапор як символи фашизму забрали через пару днів після того як у соцмережах, які для Європи є рупором ситуації, фанати висловили своє незадоволення. Але ні! Політична сила робить окрему поїздку у ФІФА, щоб пояснити, що це наші національні символи, дає десятки інтерв’ю і постійно доливає масла у вогонь. Їй вигідна така ситуація, бо на виборах можна буде знову сховатись за героями України та осквернити їхню пам’ять замість запропонувати людям реальні плани дії у складній економічній ситуації. Як кажуть в народі «говорити не мішки носити». Тому тим чи іншим політикам вигідно збурювати людей своїми гаслами для того, щоб залишатись на слуху, або використовувати переконання людей для досягнення своїх особистих цілей.
Підсумки. Футбол, наймасовіший і найпопулярніший вид спорту, поступово стає заручником українських і не зовсім українських політиків. І, якщо фанатів із східної України захищають навіть попри явні прояви фашизму (маються наувазі вигуки «Зіг хай» на матчі «Металург» Д – «Шахтар», які ФФУ і міліція почули як «Зіграй»), то фанатам із західної України не лишається нічого іншого як з матчу в матч відстоювати свою позицію на трибунах. І в цій ситуації добре, що ФК «Карпати» як клуб що найбільше «страждає» через патріотизм фанатів підтримав своїх прихильників (доречі Петро Димінський чи не єдиний президент який не вхожий у ВРУ і не є активним членом будь-якої політичної партії).
Для того щоб у нас була культура вболівання, а футбол постійно розвивався потрібно відділити футбол від політики, яка нищить і очорнює все до чого має відношення.
P.S. Викладені в матеріалі думки не претендують на істину останньої інстанції та є особистими судженнями і спостереженнями автора статті.
