Думається, якби Ігор Суркіс користувався соціальною мережею, то в його статусі значилося б незмінне «в активному пошуку», хоча приклади колег-конкурентів свідчать про те, що співпраця з тренерами вимагає серйозного терпіння. Той же Рінат Ахметов мав повну підставу відмовити в довірі Мірчі Луческу після провалів рівня «Тімішоари», а Олександру Ярославському міг порядком набриднути багаторічний бронзовий загар, яким покрився його «Металіст» при Мирона Маркевича. Але керівники «Металіста» і «Шахтаря» дали своїм наставникам час і надали карт-бланш. Як показав час — зовсім не марно.
У «Динамо» ж наставники в останні десять років змінювалися чи не частіше, ніж сезонна гума на колесах автомобіля. Ставка на так званих «пташенят Лобановського» (Олег Блохін до цієї когорти себе не зараховує) себе не виправдала, хоча у кожного з них на тлі «Шахтаря» в період раннього становлення були свої локальні удачі. Тим не менш, ні Буряк, ні Дем’яненко, ні Лужний з Михайличенком помітних успіхів на тренерському терені поки що так і не домоглися. При цьому, подекуди — як, наприклад, з нинішнім спортивним директором клубу — президент «Динамо» поспішив рубати з плеча, не встигнувши, як слід, відміряти, про що згодом і зізнався.
Російський етап у новітній історії «Динамо» золотими сторінками відзначений також не опинився. Валерій Газзаєв, якому приписують відкриття і становлення Ярмоленко і Хачеріді, начебто працював на перспективу, але дуже швидко стало ясно, що поставлена ним завдання виграти Лігу чемпіонів за три роки виглядає не менш фантастично, ніж те, що сам темпераментний чоловік кавказьких кровей коли- небудь збриє вуса. Що ж до Юрія Сьоміна, то його метання між Москвою і Києвом породили асоціацію з Труффальдіно з Бергамо …
Тим часом, невпинний калейдоскоп фахівців на посту наставника «Динамо» породжує дивну ситуацію, при якій один наставник тільки-тільки встигає сформувати команду на свій смак і плекає надії на її поступове перетворення на боєздатний клуб, як раптом виявляється відправленим у відставку небудь на переправі, тоді як його наступник скоєно не представляє, що робити з дістався йому кадровим спадком і яким чином в найкоротші терміни розчистити авгієві стайні для уподобаних їм нових жеребців?
Тренери — товар штучний. І гарантій на якість їх роботи жодна служба не видає.
Чесно визначитися з цілями на завтра і післязавтра
Ні для кого не секрет, що фінансові можливості «Динамо» не дозволяють клубу закуповувати пачками зірок світового рівня. Можливо, це робить не таким вже страшним введення фінансового fair play, і напевно відсутність великих перемог стає легше виправдовувати ставкою на національні кадри і турботою про збірну. Приблизно з тим же завзяттям туристка, зустрінута мною не так давно в Криму, запевняла, що «тут не гірше, ніж у Єгипті або Туреччині, зате є можливість підтримати вітчизняну економіку». На пряме запитання: «Чи були ви в Хургаді або в Антальї?» Моя співрозмовниця відповіла досить ухильно: «Мені розповідали».
Будемо відверті, в цьому питанні «Динамо» нагадує молоду і в міру симпатичну дівчину, яка відчайдушно хоче домогтися високого становища в сучасному феміністичний суспільстві і стоїть на роздоріжжі: чи то пройтися по нічних клубах, щоб зловити на гачок папіка з товстою Борсетки, чи то попотіти років п’ять у добротному вузі, а потім спробувати вдало працевлаштуватися. Перша доріжка коротше, але коштів на модний одяг і дорогу парфумерію за юності років відчайдушно бракує, ось і доводиться гризти граніт науки у вузі без всяких гарантій світлого майбутнього.
Не раз і не два напередодні нового сезону президент киян говорив про те, що перемога в чемпіонаті його команду більше не цікавить, потрібно працювати на перспективу і ліпити колектив для більш серйозних успіхів на іншому рівні. Але хто з тренерів «Динамо» отримував карт-бланш для такої роботи, на чолі кута якої стоїть небудь окрім рахунку на табло? Коли справа стосувалася результату, всі кадрові експерименти відкладалися в довгий ящик — а результату в київському клубі справа стосувалася завжди. Додамо до цього й те, що ідея «народної команди» слабо в’яжеться з відмовою від моди на легіонерів.
Що ж, схоже, це саме той випадок, коли базис і надбудова вступають один з одним в цілковите і радикальне протиріччя.
Перестати жити вчорашнім днем
«Динамо» — клуб з величезними і дійсно славними традиціями, створеними яскравими тренерами-реформаторами. Тільки от уявлення про якийсь унікальному стилі гри, який був би свого роду філософським каменем, м’яко кажучи, втратило свою актуальність. Швидкий атлетичний футбол з акцентом на швидкісну флангову гру, пресинг і разючі контратаки має точно таке ж право на життя, як і позиційна комбінаційна гра, багата короткими передачами в один дотик. І вже, звичайно, в ідеалі кожна команда світового класу зобов’язана вміти переключати свої стилістичні регістри. Наприклад, так, як це роблять у нинішній Лізі чемпіонів німецькі гранди.
Тим часом, у київському клубі новітньої доби виробився дивний стереотип класичного «динамівського» футболу, будь-яка вільне трактування якого карається громадським осудом. Коли в команду приходив Газзаєв, виражалася надія на те, що вже при ньому кияни відійдуть від в’язкого тягучого стилю, який нібито прищеплював біло-блакитним Сьомін. Але, дозвольте, при цьому в’язкий і тягучий Сьомін виводив свою команду в півфінал Кубка УЄФА, тоді як динамічний і атлетичний Газзаєв не зміг вивести команду в груповий турнір Ліги чемпіонів … І вже, поклавши руку на серце, ні при одному з цих фахівців «Динамо »не могло на рівних конкурувати з« Шахтарем ».
Окей, давайте приймемо на віру, що люди з літерою «Д» на грудях, не мають права відходити від своїх стилістичних традицій. Але навіщо, скажіть на милість, купувати людей, які не володіють ні найменшими задатками до футболу подібного типу? Що робили в «Динамо» Нінкович і Рафаел, що робить у ньому Дуду? Що робить у клубі талановитий по юності, але, схоже, що втратив самого себе Ніко Кранчар, чия рухова активність вимагає появи поруч спеціальну людину, яка возив би його по полю на гольф-карі? В який футбол хоче грати команда, в якій сусідять несумісні за манерою гри виконавці?
Переглянути принципи селекції
У цьому місці ми підходимо до самої болючої теми сьогоднішнього «Динамо» — селекції. Про яку повагу до цього відділу клубної діяльності біло-блакитних може йти мова, якщо навіть керівник аналогічного підрозділу в «Шахтарі» говорить: «Я не розумію принципів їх кадрової роботи, і не хочу в них вникати»? З одного боку «Динамо» не так багато, щоб купувати дешеві речі. З іншого — абсолютно незрозуміло: навіщо платити по 7-9 мільйонів стійкої валюти за людей калібру Андре і Бертольо, Раффаеле і Кранчара? Гаразд би на них вдалося щось заробити, як це сталося з Бангура … Але по факту це гроші, викинуті на вітер.
На тлі трансферних успіхів б’ють практично без промаху скаутів «Шахтаря» і «Металіста» невдачі киян на південноамериканському ринку виглядають одним суцільним конфузом. Все це наводить на один простий висновок: грунтовність і компетентність конкурентів селекціонерам біло-блакитних може тільки снитися. Сильно сумніваюся, що скаути «Динамо» можуть провести півтора місяці в Бразилії, а, повернувшись додому, чесно сказати, що нікого вартого знайдено не було. Співробітники трансферного відділу гірників так чинити не соромляться. Бо знають: кваліфікація селекціонера полягає в тому, щоб знайти хорошого футболіста і заощадити гроші свого клубу, роблячи ставку на вдалі роздрібні, а не великі оптові придбання.
А ще іноді створюється враження, що селекцією в «Динамо» займаються всі — від Резо Чохонелідзе до Олексія Михайличенка. Але «все» — синонім поняття «ніхто». Самі знаєте, у семи няньок — Ідейє без конкурента. Форварда, який міг би, якщо не замінити, то хоча б підхльоснути нігерійця, Андрій Біба з товаришами шукають ось уже два роки. Все зрозуміло: своїх ветеранів «Динамо» не кидає, це дуже похвально. Але працевлаштовувати всіх і кожного в різних якостях — перебір. При всьому величезному повазі до того ж Андрію Андрійовичу, виникає резонне питання: чи здатний тягнути такий пласт роботи людина, яка проводить переговори і видає секрети клубної роботи звичайного пранкери, представляється йому по телефону російським агентом? ..
Складається враження, що скаутинг «Динамо» в останні роки будується не на планомірному і структурованому моніторингу, а виключно на старих зв’язках. Є, наприклад, такий агент як Берислав Станоєвич, який за останні десять років привіз кілька якісних гравців за вельми доступною ціною з країн колишньої Югославії. Є й добре. От і будемо експлуатувати його рекомендації. Тоді як більшість інших регіонів охоплено безсистемно.
