Колеги з газети “Спортивка” поділяють наш сум з приводу ситуації у вітчизняному футболі.
Ціла низка футбольних клубів в Україні опинились під загрозою ліквідації, і це на тлі шалених потуг Росії наблизити нас до спільного чемпіонату. Чи пов’язано це якось і в якому форматі відбуватиметься сезон 2013/14 — саме про це матеріал “Куди зникає український футбол” Мстислава Коцького-Боб’яка.
Події, які відбуваються в українському футбольному господарстві в останні пів року бентежать чималенький шмат не лише футбольних функціонерів та журналістів, а й пересічного вболівальника. Після того, як харківський «Металіст» до рук прибрав такий собі газовий магнат Сергій Курченко, а так званий пул Ігоря Коломойського почав тріскати, як розпечена від сонця земля український футбол опинився на грані животіння. Варто було донецьким наступити на хвіст Коломойському, як криворізький «Кривбас», луцька «Волинь», київський «Арсенал» опинилися на грані життя та смерті.
Гравці «Кривбасу» аби вибити свої кровно зароблені грошики навіть вдалися до написання листа. «На цей момент нічого не змінилося, і, як ми розуміємо, у четвер навряд чи хтось дасть нам зрозумілу відповідь на наш лист. Якщо нам не дадуть гарантій боргових виплат, ми будемо скаржитися в КДК ФФУ, а потім, якщо це не дасть результату, проситимемо підтримки в УЄФА. Хлопці всі дізнавалися, консультувалися з юристами. Тому можу точно сказати: наш колектив готовий іти до кінця», — розповів гравець «Кривбасу» Младен Бартулович.
Не краща ситуація і в луцькій «Волині», яка на виїзні матчі на Схід та Південь України добирається поїздами та автобусами. Головний лучан Анатолій Дем’яненко після кубкової поразки від «Дніпра» так і сказав: «Про фінанси взагалі мова не йде. Немає ні премій, ні зарплат — нічого немає».
З київським «Арсеналом» ситуація взагалі майже плачевна. Команда Юрія Бакалова, ймовірно, сезон таки дограє, а от подальше майбутнє у туманній пелені. Колишній власник Вадим Рабиновіч буцімто ще не «зрікся» «Арсеналу», а новий власник Олександр Онищенко, схоже, не зовсім розуміє у що «вляпався».
Не кращі справи й у сімферопольської «Таврії», яка під час зимового антракту гроші на тренувальний збір отримала в останній момент. Та ще й до всіх фінансових бід кримчан додається найголовніша — неможливість заявляти футболістів. «Важлива проблема — заборона дозаявляти футболістів. Зараз працюємо з професійними юристами-міжнародниками, аби знайти вихід. Звичайно, непросто, коли в команді, по суті, 15 гравців і молодь», — бідкався президент «Таврії» Сергій Куніцин.
Не краща, ба навіть гірша ситуація у першій та другій лігах. Про який футбол може йти мова, коли головний тренер білоцерківського «Арсеналу» Олег Лутков після поразки від «Сум» 3:1 на виїзді заявив: «Ми називаємося «Арсенал» Біла Церква, а чомусь вже другу домашню гру гратимемо у Щасливому, де на команду збирається не більше ста вболівальників. У футболі дрібниць не буває. Про що можна говорити, коли допомогу гравцям моєї команди під час матчу з «Сумами» надавав лікар сумчан! Це нонсенс, що у професійної команди немає власного лікаря. З 15 січня я не можу знайти ескулапа для команди. І, взагалі, до Сум добиралися поїздом з Алчевська, а назад їхатимемо хто куди. Я зі своїм помічником у Запоріжжя, хтось у Крим, решта у Київ. У нас навіть автобуса немає. Хлопцям видали гроші після гри на проїзд і вони всі будуть добиратися своїм ходом до пункту призначення».
Слова пана Олега вражають. І це при тому, що в Білій Церкві з подачі донецьких активно почали розвивати хокей. Навіть команду створили. Щоправда, «Білий Барс» уже став фарм-клубом ХК «Донбас». То може, варто створити чемпіонат Донецької області з футболу та хокею і там варитися у власному соку, а вся Україна нехай зачекає?!
Найбільш прикре те, що все це вбивання українського футболу відбувається на тлі неоднозначних заяв голови оргкомітету так званої Об’єднаної футбольної ліги Георгія Ґаззаєва та голови «Газпрому» Алєксєя Міллєра, які сплять і бачить об’єднання чемпіонатів України та Росії в одне єдине ціле. А прикривають це все ширмою прибутку від телетрансляцій, гострішою та безкомпроміснішою боротьбою. Зокрема, Ґаззаєв уже договорився до того, що заявив, мовляв, російські і українські клуби втратять місця в єврокубках через введення УЄФА правила фінансового fair play.
«Наразі жоден російський або український клуб не відповідає нормам фінансового fair play, які з 2014 року вводить УЄФА. Тобто в майбутньому вони втратять право брати участь в єврокубках. Тільки об’єднання клубів двох наших країн дозволить впоратися з проблемою. Іншого шляху просто немає», – вважає Ґаззаєв.
Такі параноїдальні заяви схиляють лише до однієї думки: хтось вперто усіма правдами та неправдами хоче знищити все українське, а футбол, звісно, є невід’ємним атрибутом та репрезентантом України у світі. Бо саме завдяки Блохіну, Шевченку, Лужному, Реброву, Скрипнику та багатьом іншим уславленим футболістам світ дізнавався і дізнається про Україну як про державу не лише з огляду Чорнобиля, корупції чи, скажімо, рекету та проституції…
Тож куди зникає український футбол? А найголовніше, чому його заганяють у російську резервацію, подекуди штучно доводячи до банкрутства окремі футбольні команди? Відповідь проста — бо гра мільйонів є одним із елементів, за які можна смикати з Кремля за ниточки, маніпулюючи свідомістю українців. Та вболівальника не обдуриш та не заманиш в об’єднане ярмо, на відміну від деяких футбольних донецьких панів…
