Пропонуємо унікальний матеріал про те, яку величезну вагу мають числа і їх правильний аналіз для здобування перемог та трофеїв. Неймовірно!
Команди-тріумфатори ряду нещодавніх важливих матчів своїм успіхом можуть завдячувати прийому, що базується на аналізі цифр та даних, і давно вже зчинив революцію у бейсбольному світі – підхід до гри у стилі “Грошобол” (Moneyball).
У 2004 році Арсен Венгер, французький наставник лондонського “Арсеналу”, активно шукав заміну хавбекові Патріку Віейра. Новий гравець мав охоплювати багато поля, тож тренер переглянув статистику європейських ліг та накинув оком на невідомого тоді підлітка з “Марселя” Матьє Фламіні. Хлопець, на перший погляд, був ідеальним вибором, адже щогри пробігав 14 кілометрів. Та чи достатньо добре він грав у футбол? Поспостерігавши за молодим талантом, Венгер підписав його практично за безцінь. А Фламіні, перш ніж перейти до “Мілану”, згодом досяг неябияких успіхів у “Арсеналі”.
На той час Венгер був одним із небагатьох, хто використовував статистичні дані для прийняття рішень щодо тактики та гравців. У цьому апріорі не надто інтелектуальному спорті він був завзятим математиком із освітою економіста. Проте зараз спортивний світ охопила революція цифр та статистики, а великі європейські клуби наймають професіоналів для роботи із даними. В “Арсеналі”, приміром, статистичним відділом керує німецький спеціаліст із досвідом інвестиційно-банкової діяльності.
У 80-х комп’ютерна техніка для складних розрахунків почала активно проникати у більшість професій, проте спорт у цьому плані залишався непохитним. Першою пташкою став американський бейсбол, де зароджувались своєрідні субкультури статистиків-розумників, що у вільний час бавилися аналізом цифр і даних своєї улюбленої гри. На чолі таких формацій стояв Білл Джеймс, звичайнісінький прибиральник на одній з фабрик Канзасу. Своєю книгою Baseball Abstract, створеною на друкарській машинці та розмноженою на мімеографі, він вщент розбив традиційні постулати бейсболу. Джеймс статистично довів, що звичні бейсболівські хитрощі, як-от крадіжка бази, – недієві.
З часом у “кулуарах” професійного бейсболу почали з’являтися його послідовники – джеймсисти. Найвизначнішим, без сумніву, є Біллі Бін – генеральний менеджер Oakland As, такий собі бейсболіст-інтелектуал, який у свої 27 з’явився у головному офісі із заявою, що зав’язує із роллю гравця і йде у скаути. Бін захоплювався теоріями Джеймса. Йому не подобались умовиводи скаутів-консерваторів, що базувалися лише на інтуїції та відчуттях, а тому найняв молодого статистика і випускника Гарварду для пошуку нових гравців. Використовуючи дані, наче лакмусовий папірець, команді вдалося знайти нові, недооцінені таланти. Виявилося, що ставка на атлетичних від природи гравців у бейсболі була необгрунтованою. Адже чоловіки із зайвими кілограмами, але чудовим відчуттям м’яча, показували не гірший результат. “Ми воліємо говорити “з широкою кісткою”, – каже Бін. Роками дещо огрядні гравці виступали за команду у вищій ваговій категорії, виграючи більше ігор, ніж бідний, наче церковна миша, клуб і мріяти смів. Згодом заможніші клуби перейняли естафету. Бін із захватом зазначає, що нещодавно могутні New York Yankees найняли 21 спеціаліста зі статистики.
Історія Біна була описана Майклом Льюїсом у книзі “Грошобол” (Moneyball), що розійшлась більш як мільйонним тиражем і стала основою для однойменного голлівудського фільму із Бредом Пітом у ролі Біллі Біна. “Грошобол” є без сумніву найвпливовішою спортивною книгою за всю історію, а приклад Біна (а згодом і Пітта у фільмі) надихнув очільників команд усього спортивного світу на використання статистики для побудови переможної тактики у грі.
Статистика входить до “гри мільйонів”
У середині 90-х, коли спеціалісти з даних почали каталогізувати метрику – кількість кілометрів, що їх пробіг гравець за гру, кількість пасів та підкатів – статистика увірвалась до футболу. “Грошобол” не залишився непоміченим серед англійських команд, а англійські футбольні очільники здійснили паломництво до Каліфорнії, аби зустрітися з Біном. Той, у свою чергу, вже встиг неабияк захопитися соккером (у відпустці Бін відвідав одну із ігор зі своєю дружиною), а тому активно розпитував прибулих до нього англійців про їхню гру. Та так, що Майк Форд, теперішній виконавчий директор “Челсі”, зі сміхом згадував, що лише у останні півгодини розмови із Біном їм нарешті вдалося поговорити про бейсбол.
Француз Дам’єн Комоллі, колишній асистент Венгера в “Арсеналі”, також навідував Біна. Замолоду Комоллі певний час жив у Каліфорнії, був фанатом Oakland As, а тому швидко зійшовся із знаменитим любителем статистики. У 2005-му Комоллі обійняв посаду спотривного директора у лондонському “Тоттенхемі” і використовував статистику для відкриття нових футбольних талантів.
І він таки познаходив чудових гравців для “Тоттенема”, як-от Дімітара Бербатова, Луку Модріча та нікому не відомого 17-річного парубка Гарета Бейла, що в результаті виріс у зірку світового рівня. Проте таким чином Комоллі фактично вступив у конфронтацію із тренерами-консерваторами. Адже яким є образ типового футбольного наставника? Рано полишив школу, аж ніяк не годиться в експерти-статистики, а усі його висновки базуються лише на інтуїції – дається взнаки кар’єра гравця. Такий тренер не раз бачив, як його менш освічених колег поступово “витісняли” комп’ютери і аж ніяк не бажав подібної долі. А тим паче він не збирався дослухатися до фрацуза, кар’єра якого, як гравця, обмежувалась лише молодіжкою “Монако”.
На фото: Дам’єн Комоллі прорахував усе. Ну, майже все
З часом “Тоттенхем” розпрощавсся із Комоллі, який скоро знайшов свою нішу у “Сент-Етьєні”. На чолі французьких клубів переважно стояли емоційні керманичі, які не надто слідкували за тенденціями у американському бейсболі. А тому у Франції Комоллі став одним з перших, хто почав активно використовувати статистику. І хоч “Сент-Етьєн” рідко купляв гравців через брак грошей, проте вирішувати, з ким із старих футболістів продовжувати контракт, все ж доводилося. Новий дворічний контракт із 30-річним футболістом, що постійно фігурує у старті, міг обійтися у 2 мільйони євро. Так, у тридцять років гравець ще міг демонструвати якісну гру, але як щодо 32? Комоллі відразу звертався до статистики і відслідковував тенденцію – якщо кількість його ривків і пасів із чужої половини поля зменшувалася із кожним роком – він міг не розраховувати на продовження контракту.
“На голову вищі за нас”
Комоллі та йому подібні вчилися від Біна, як застосовувати статистичні дані у спорті. Та чи сам він навчився чогось від європейських футбольних клубів? Вони ж бо були авторами сили-силенної ноу-хау. Як Бін згодом зазначав: “Вони на голову вищі за нас у плані спортивного харчування”. І ще: “Вони краще одягаються. Гравці виходять у своїх спортивних куртках. А наших не примусиш це зробити”. Та у всьому іншому футбол для Біна був емоційним спортом, а отже – клондайком ірраціональних рішень.
У 2010-му американський бізнесмен Джон Генрі, який свого часу намагався переманити Біна до своєї бейсбольної команди Boston Red Sox, придбав “Ліверпуль”. Анічогісінько не тямлячи у “грі мільйонів”, Генрі звернувся за порадою до Біна. Той порадив йому найняти Комоллі, таким чином забезпечуючи останньому місце спортивного директора в одному з найбільших клубів світу.
Та у “Ліверпулі” Комоллі зазнав невдачі. Проаналізувавши дані, він вирішив, що молодий форвард Енді Керрол найкраще грає при навісах. Комоллі підписав його за 40 мільйонів фунтів, а для підживлення атаки придбав гравців із хорошою статистикою пасів. Проте експеримент провалився, адже та ж статистика свідчила, що навіси – не найкращий метод взяття воріт. До того ж, цю гірку правду “Ліверпуль” вже встиг продемонструвати на практиці. Значно продуктивнішими виявилися короткі низькі паси, а прорахунок Комоллі коштував йому поста у клубі, який він залишив у квітні квітні 2012-го.
Найдієвішим метод статистичного аналізу був у ситуаціях відновлення гри: кутові, штрафні, пенальті та введення м’яча у гру. У такі моменти матч на якусь мить зупиняється і стає такою собі статичною картиною, яку легко проаналізувати, чимось нагадуючи бейсбол. Саме при відновленні гри статистичні дані найдієвіші. У “Манчестер Юнайтед” за кілька сезонів було проаналізовано понад 400 кутових, як результат – висновок, що найнебезпечнішою є подача по вхідній траєкторії до воріт: м’яч дугою проходить прямісінько у ворота.
Спеціалісти поділились відкриттям із Роберто Манчіні, у якого за плечима був чималий ігровий досвід, а внутрішнє чуття підказувало, що найбільшу небезпеку становить інший удар – по вихідній від воріт траєкторії. Проте постріли кутових саме таким чином у “Сіті” незмінно влучали “в молоко”. Тоді асистент Манчіні Девід Платт звернувся до аналітиків клубу і це дало результат. Позаминулого сезону “Сіті” здійснив 15 влучань з кутових – це найбільший показник у АПЛ. У матчі проти “Манчестер Юнайтед” славнозвісний удар головою Венсана Компані, що приніс “Сіті” чемпіонство, був виконаний саме по вхідній траєкторії.
Та не лише у Прем’єр-лізі позаминулого сезону аналіз даних зіграв неабияку роль – ефект статистичного аналізу відчула на собі і Ліга чемпіонів. У фіналі проти мюнхенської “Баварії” голкіперові “Челсі” Петру Чеху вдавалося чітко вгадувати напрямок усіх шести пенальті від “Баварії”, два з яких він парирував. Пізніше він казав: “Я або ж правильно вгадував напрямок, або був готовий його вгадати”. Та це було не просто вгадування. Відділ роботи з даними “Челсі” забезпечив Чеха DVD із усіма пенальті “Баварії”, починаючи із 2007-го року.
Кельнська команда бере дані у свої руки
Аналіз пенальті став практично вирішальним фактором у фіналі останнього Кубку світу. Провідним експертом з пенальті є Ігнаціо Паласіос-Хуерта, теоретик ігор та професор економіки у Лондонській школі економіки, і йому належить база даних понад 9000 пенальті, починаючи із 1995-го року. Сам я виріс у Нідерландах, тож перед зустріччю збірної Голландії з Іспанією у фіналі мундіалю-2010 надіслав офіційного листа до голландського табору. У листі поцікавився, чи не бажали б вони отримати у своє розпоряждення вичерпний звіт із даними про іспанських майстрів пенальті авторства Хуерти? Ствердна відповідь не забарилася, а Паласіос-Хуерта (до слова, баск, а тому тішився б з поразки Іспанії) працював над цим звітом 48 годин поспіль.
За 5 хвилин до кінця екстра-тайму на табло все ще були нулі, а тому серія пенальті здавалась неминучою. Маючи у цей час перед очима звіт Хуерти, я читав: “Фернандо Торрес зазвичай б’є низько. Хаві та Андрес Іньєста, скоріш за все, пробиватимуть праворуч від воротаря”. Приймається. Та що, як усі ці поради Ігнасіо були хибними? Дізнатися не судилося – забив Іньєста, тож пенальті скасовувалися.
Сьогодні найбільш статистично налаштована збірна – Бундестім – активно шукає шляхів використання аналізу даних у час, коли гра у розпалі. Команда професорів та студентів із Кельнської Вищої школи спорту ось уже впродовж кількох років працює на німецьку національну команду і вже створила чимало аналітичних талмудів про кожну із команд-суперників збірної Німеччини.
Перед поєдинком Німеччини з Голландією на Євро-2012 ця “Кельнська Команда” вивела головну закономірність: голландські захисники часто “розсипаються” полем на значній відстані один від одного. А згідно з одним із секретних прийомів німців, ідеальна горизонтальна відстань між захисниками становить 8 метрів. Голландці ж часто залишали великі “дірки” у захисті, чим вправно скористались німці, вигравши у результаті 2:1.
Бейсбольна команда із Окленда, зарплати якої серед найнижчих у бейсболі, минулої осені вийшла у плей-офф. Тепер їхні суперники тепер також масово звертаються до статистики. Проте Бін та його права рука, випускник Массачусетського технологічного інституту Фархан Зайді (також, між іншим, футбольний фанат) продовжуть знаходити все нові, статистично важливі показники. Бін налаштований радикально: “Ми зараз на тому рівні, коли кожну деталь, кожен рух можна можна передбачити, проаналізувавши статистику”. Футбол також поволі рухається у цьому напрямку. Відстаючи, щоправда, років на 20.
Матеріал Le Monde переклала та адаптувала Анастасія Брюквіна, football24.ua
