Українське трансферне вікно закривається в ніч на 1 березня. Виставлений на продаж, як використаний предмет клубного інтер’єру, Артем Мілевський точно не перейде в західноєвропейський клуб. Адже він — не зразок коштовного антикваріату з невиправдано високою вартістю в 2 мільйони, а, на жаль, просто нікому не потрібний тягар.

Про непотрібні речі з часом забувають. Із улюбленими — трохи інша справа. Спочатку їх переставляють із почесного місця на дальню полицю шафи, пізніше — знаходять для них куток у коморі. Саме через те, що вони колись майстерно служили чийомусь власнику. «Динамо-2» стало для Артема Мілевського саме таким закутком, водночас із можливістю повернутися на передовиці, або ж, що вірогідніше, судячи з останніх подій — скніти у відголосках Великого клубу, так і не розібравшись у справжньому своєму призначенні. Принаймні, так буде цього сезону. Два дні, які залишилися на те, щоби бодай зробити якісь виснов­ки, вже, на жаль, для Артема нічого не змінять. У «містера Падіння» до ночі з четверга на п’ятницю залишаються два варіанти: зостатися в «Динамо-2» до закінчення контракту або опинитися в одній із східноєвропейських команд, для яких період дозаявок закінчується саме 1 березня. Але останній варіант є аж занадто умовним, аби залишити бодай краплю надії: попит на Артема банально відсутній. І якщо «Динамо» все ж захоче позбутися гравця за будь-яку ціну, доведеться зробити солідну знижку покупцям — непотрібну річ іноді й безкоштовно віддають, за умови самовивозу. Певне, зробити це варто не лише заради зменшення зарплатної відомості ФК.

Той, хто нічого не довів

Повернення до витоків — іноді єдиний правильний варіант аби вилізти з ями, куди заганяє нас нинішній стан справ. Повернення Олега Блохіна в особі наставника також носить якийсь особливий підтекст: наче сама доля підказує, в якому напрямку треба рухатися клубові. А саме — звернути увагу на ті часи, коли кожному гравцеві щохвилини треба доводити, що він — гідний носити синьо-білу футболку, а не відсиджуватись на лаві, рахуючи мільйонну зарплатню. Виконавцеві, який вважає, що «я — Артем Мілевський, і мені не потрібно нічого доводити», не місце в «Динамо».

Справді, схожа фраза адекватно сприйнялася би з уст Мессі, Хаві або Руні. Навіть заява Роналду про непотрібність доводити власну геніальність викликала би широкий резонанс: цей футболіст не був од природи геніальним, а зробив себе сам. Кажуть, талант — це лише десять відсотків обдарованості й дев’яносто — важкої роботи. Утім, іноді талант може зіграти з його власником злий жарт. Зазираючи в минуле, згадуємо, коли прізвище Мілевського періодично почало з’являтися в заявці «Динамо» на матчах української елітної ліги, вболівальники передчували нову епоху столичного клубу. Молодий українець білоруського походження надзвичайно швидко завоював прихильність фанів «синьо-білих». Новий Блохін, Леоненко, Шевченко… Саме так тоді охрестили форварда.

Утім, так само швидко любов фанатів нападник утратив.
Згадуючи чемпіонат світу 2006 року, в пам’яті зринають лише приємні моменти. Історичне досягнення «синьо-жовтих» — чвертьфінал чемпіонату світу. Тоді у складі нацзбірної команди Блохіна вперше засяяла зірка й Артема. І нехай гравцем основного складу він не був, усе ж коуч довіряв нападнику замінити Андрія Шевченка або Сергія Реброва. Не відставав Мілевський і в клубі. Місце в основі виконавцю гарантував Юрій Сьомін за часів свого першого пришестя. Сезон-2008/2009 став справді зоряним для Артема. Окрім чемпіонського титулу, він удостоївся звання найкращого гравця першості. А наступного року став найкращим бомбардиром прем’єр-ліги. Це, власне, був пік його кар’єри. Потім почалися падіння. У всіх значеннях цього слова.

Герой анекдотів

Коли вбиваєш у пошукову строку ім’я Мілевського, Google не видає запитів на кшталт «найкращий гол Мілевського», «фінти Мілевського», «Мілевський забезпечив перемогу команді». Народ звик шукати інше, адже в нього просто немає вибору. «Мілевський в клубі», «… палить», «… потрапив у ДТП»… Низку негативних асоціацій можна продовжувати й продовжувати. Яким знає громадськість його сьогодні? Справжнім героєм футболіст став хіба що в YouTube. Тисячі переглядів провокаційних відеороликів: то з цигаркою, а то й за чаркою, в компанії підкріпленої алкоголем молоді. У найпрестижніших клубах, але не футбольних, лише — нічних. Як звести нанівець усе, чим нагородила тебе природа? Відповідь на це запитання екс-форвард національної збірної України точно знає. Гроші зробили із хлопцем найжахливішу та найприкрішу справу: Артем вирішив пожити у своє задоволення. Останні місяці те й робив, що, відсиджуючись на лаві запасних, запевняв журналістів, що йому пот­рібна відпустка, а потім усе буде… Буде самовіддача, буде гра. А коли виходив на поле, єдине, на що в Артема вистачало уміння — падати у штрафному майданчику, заробляючи штрафні для своєї команди (на жаль, в останніх іграх й це в нього не виходило).

Та його словам продовжувало вірити керівництво «Динамо»: щоразу Ігор Суркіс переконував, що Міля зміниться, а тим часом нападник не сходив зі скандальних новинних стрічок Всесвітньої Павутини: «ДТП за участю Мілевського», «Maserati Мілевського згоріла», «Мілевський відірвався в клубі напередодні матчу», «Мілевський прийшов на зуст­річ із новим тренером у халаті». Із тренером, який міг би зробити із зірки Інтернету зірку футболу, якби останній, звісно, сам того захотів. Такого стану справ не потерпів Олег Блохін, для якого дисципліна — понад усе. Із приходом цього фахівця до керма «Динамо» Артем узагалі перестав з’являтися на полі, а Олексію Михайличенку навіть відмовлявся потиснути правицю при зустрічі. Останньою краплею став скандальний телефонний розіграш, коли Мілевський не тільки озвучив власні фінансові апетити, а й розкритикував свого наставника — в Києві остаточно поставили хрест на нападнику, перевівши його в другу команду «синьо-білих». Горе-футболіст став героєм анекдотів і різноманітних гумористичних передач. Спорт відійшов на другий план. Найгірше те, що, навіть утративши місце в основі, Мілевський не докладав достатньо зусиль, аби в неї повернутися. Схоже, величезна сума, яка щомісяця поповнювала його банківський рахунок, власне, перетворилася в єдину амбіцію.

Патова ситуація

У ЗМІ шириться інформація: коли Йожеф Сабо тренував київське «Динамо», йому деколи о п’ятій ранку дзвонили на стільниковий: «Пане Сабо, приїжджайте та заберіть вашого п’яного в друзки Алієва». Не відставав од нього й Мілевський: в обох гравців уже давно помічалися негаразди з алкоголем. Найкращі друзі полюб­ляли поколобродити. Зазвичай, із жахливими наслідками: то обматюкають пасажирів літака, то підставлять свого агента.
Недавно з’явилася чутка, що Мілевського сватав київський «Арсенал», та, здається, фінансовий бік питання змусив Артема відсахнутися від цієї пропозиції, мовляв, «з чого ви таке взяли, залиште мене у спокої…». Що ж, набагато краще відсиджуватися в другій команді «Динамо» до закінчення контракту. В іншому випадку, від Мілевського потребували би плідної праці на полі. А він, як бачимо, не горить бажанням себе проявляти. Ще раніше вже у виставленого на трансфер опального форварда, за його ж словами, були чотири варіанти продовження кар’єри — Італія, Англія, Туреччина та Росія, а фаворитами в боротьбі за одного з найвисокооплачуваніших українських футболістів значилися «Фіорентина» та «Бешикташ». Звісно, й це не зайшло далі порожніх балачок. Отож настав час відповісти за все: і за слова, і за вчинки, і за відсутність дій.

Випробування великими грошима та славою проходить кожен талановитий виконавець. Хтось вит­римує, інші ламаються. Таким особистостям пробачають практично все, з ними продовжували контракти, виправдовуючись лімітом на легіонерів і необхідністю утримувати гравців з українським паспортом. Мілевський — най­яскравіший представник покоління таких футболістів. Зрештою, зараз їм дають зрозуміти, що вони не потрібні.

Звісно, в нього ще є шанс, як і в кожної людини. Мабуть, не в «Динамо», та й не зараз. Головне — бажання. Артем повинен узятися за розум і — головне — довести всім (собі, в першу чергу), що Мілевський — ще гравець.

Анна БАРАХТЯНСЬКА, «Український футбол».