Про те, яким був фан-рух в останню десятирічку існування СРСР, розповідає уболівальник мінського «Динамо» зі стажем Олександр «Кіт» Кміт (взагалі, перші футбольні фанати в Білорусі з’явилися в 1981 році). Він згадує небезпечні подорожі через величезну країну, угруповання «Антифанат», допити в КДБ, бійки з прибалтами, посвята в фанати, заборонений «Біломор» і багато іншого.
– Ми починали фанатіти потоками. Перший становили Фелікс, Малий, Бічер, Колос. Другий – Салат, Чарлі, Качан, Вермут, Патя, Барсук, ну і я, – починає розповідь Олександр, дістаючи з антресолей старий чемоданчик. У ньому все: програмки, значки, вимпели, ну і, звичайно, фотоальбоми. Вивчаючи все це, ми занурюємося в спогади про далекі часи.
Їздити по Союзу Кіт почав 3 вересня 1984 року. У цей день у Вільнюсі місцевий «Жальгіріс» приймав мінське «Динамо».
– Рвонули з вермутом. Після занять у технікумі сіли на «собаку» (електричка – Goals.by) до Молодечно. Там зазвичай всі сідали на дизель до Гудогая, але нам пощастило. Спіймали автобус, який їхав у Вільнюс. Вразив сектор господарів. Тут: панами, дудки, рози (шарфи – Goals.by). Все гудить. Наш сектор був тихіший і не таким жвавим. Хоча кількість була непогана – 800 чоловік! Там були не лише фанати, але й звичайні вболівальники з околиць Сморгоні.
До речі, в Вільнюс їздили не лише на матчі «Динамо». Знайшов себе на старих зенітовських фотках. Причому на їх секторі. Наші рухи були дружніми.
– Мені років 10 було. Стадіон заповнювався під зав’язку. Через три роки «Динамо» стало чемпіоном. І на наступний день вся моя школа вийшла на навчання зі списаними крейдою дерев’яними дипломатами. Написано на них було «Динамо» – чемпіон! »
Вибратися на виїзд, щоб називатися фанатом, було недостатньо. Новачків набрали в фани через специфічний обряд.
– Били. Наприклад, для того, щоб не продався «м’ясу» (фанати «Спартака» – Goals.by). Мене Чарлі і Додік били на матчі дублюючих складів. Не дуже сильно. Головне було: не впасти або не втекти, і обов’язково прийти на наступну гру. Багато так відсіювалося.
Дружина Олександра теж не остання людина в фанатизмі. Катя належить до фанатського угруповання «Пітерські вовки». І ганяє за свій клуб теж з середини 80-х. В Білорусь Катя перебралася всього чотири роки тому. До чоловіка.
– Із Сашком не бачилися 22 роки! У 86-му він приїжджав в Пітер на концерт БГ (Борис Гребенщиков – Goals.by).У нас була одна ніч і наші шляхи розійшлися. У 2008-му «Зеніт» грав з БАТЕ. Коли проводжала своїх хлопців (сама не змогла поїхати), виявилося, що в одного є Сашин телефон. Почали листуватися. На смс витрачала по 500 рублів за два дні. Могли б купити хорошу машину.
Зараз Катя матчі «Зеніта» не відвідує. Мотатися з Мінська дорогувато.
У 1986 році спроба підтримати свій клуб в Тбілісі обернулася для Кіта арештом. Замість стадіону він попав в КПЗ.
– Потрапив по дурості. Їхали через Воронеж, де відвідали матч «Факел» – «Спартак». Після відзначили мій День народження. На шару пробралися в поїзд. Доїхали до Ростова. У Воронежі можна було без проблем палити «Біломор», а от на Півдні робити цього було не можна. Моментальні підозри на косяк. Тому всі мужики курили тільки сигарети з фільтром. Але ми-то не знали. Закурили. До нас підійшов пацан в піджаку: «Як справи, хлопці?» – «Чого причепився?» Він ксіву під ніс – пішли. Протримали тиждень. Потім батько приїхав, забрав.
– Їхали в Кутаїсі. Взяли купе до Сочі. А тоді тільки помер Черненко (генсек КПРС – Goals.by). Ну, і відзначаючи подію, добре собі дали. Почали горлати пісні. В результаті провідниця поскаржилася і в Харкові в купе зайшла міліція. З товаришем сховалися в «валізи» – місця для багажу. Друга забрали, а мене якимось дивом немає. У підсумку, я без речей: у тапочках, треньках і сорочці поїхав далі. Пішов здаватися начальнику поїзда. Мене менти посадили на поїзд назад до Харкова. Там чекали. Переписали, привели на вокзал і купили квитки до Мінська. Нам вдалося злиняти. Здали квитки і поїхали далі.
Добралися до Кутаїсі. А це така Пердью з одним проспектом, по якому свині бігають. Опинилися біля готелю, де тренувалися наші. Пудишев і Курненін взяли м’ячик і почали по цим свиням гатити. Хуліганили хлопці)))) .
На секторі було 12 чоловік. Місцеві кидали в нас монети, недопалки. Погрожували, що заріжуть. Якби команда не забрала в автобус, не повернулися б. Сидів поруч з Курненіним і намагався щось у нього розпитувати. А ми чачі перебрали, перегар йде, і він все відвертався …
Діставалося на Півдні від місцевих і фанатам «Зеніту». У Тбілісі пітерців закидали камінням і ножами.
Самий протяжний виїзд для Кіта – «трійник» Пітер – Дніпропетровськ – Київ.
– Мене вдома не було близько місяця. Після Дніпропетровська між турами була перерва у два тижні. І ми з дніпрянами поїхали в Гурзуф. Періодично подзвонював додому. Говорив мамі, що живий. Де брав гроші? Так нас зустрічали, годували, поїли. А коли друзі приїжджали до мене, я зустрічав, годував, поїв.
Не завжди проблеми на виїздах виникали з міліцією. Фанатам діставалося і від провідників поїздів.
– З другом Вовою з Гомеля провідники намагалися нас скинути з поїзда Душанбе – Москва. Швидкість, ніч, відкриті двері, двоє дітей і тушка в 130 кг. Якби не один пацан, мене б не було в живих, напевно. Він вкусив провідника за ногу, і ми зуміли вирватися. Тоді нам сказали: «Раз не викинули, значить, в купе зі зміями». Але нам вже було все одно. Завели в купе. Не знаю, чи були там змії. Хвилин через 20 нас зсадили в Ржеві.
Не доїхати до місця призначення можна було і з інших причин. Батьки молодих фанатів не поділяли їх захоплення.
– У наших мам і тат було угрупування «Антифанат». Навіть клікухи були. У моєї мами «Кітіха». У Салата – «Салатіха». І так далі. Вони вивчали календар сезону і в дні виїздів збиралися на вокзалі виловлювати нас.Доводилося шукати варіанти від’їзду. Якщо напрямок південний, то сідали в Осиповичах. А до них добиралися на «собаках».
Гроші на поїздки фанати брали або зі стипендій, або у звичайних громадян:
– Береш чувака за грудки: «Хочеш ядерної війни?» Він відповідає: «Ні». «Тоді давай 20 копійок». Ну, так і набиралося від трьох до п’яти рублів. Але це не важливо. Ми квитки ніколи не купували. Їхали на шару завжди.А тих, хто квитки купував, і за фанатів то не вважали.
Мінська публіка до фанатів ставилася терпимо. Хлопці розташовувалися на 22-му секторі.
– З атрибутикою було складно. В Молодечно була контора «Берізка», яка виробляла шарфи. Купували там.Коштували від 10 до 25 рублів. Значки найчастіше робили самі. Вирізали емблему клубу з програмки і вставляли в будь-який значок. А деякі робили з заліза. Прапори майстрували з фіранок, вкрадених з поїзда Мінськ – Москва. Вони білі з блакитним орнаментом. Туди «Дешка» добре вписувалася.
Міліція реагувала на атрибутику насторожено.
– За значок могли запросто не пустити на футбол. Ще була фішка – збирати на вході на стадіон шарфи. А після матчу віддавати назад. Цікаве ноу-хау. Але взагалі, міліції було дуже мало на стадіонах. Більше було людей в штатському. При КДБ навіть був відділ по боротьбі з фанатами. Пал Палич такий був там головним. Прізвище зараз не згадаю. Часто викликав на Фабриціуса і проводив легкі бесіди. Показує фото і питав хто на ньому. І щоб швидше звалити, починаєш перераховувати таблицю Менделєєва. Він бачив, що його дурять, і відпускав. Не мучив особливо.
Який же фанат без бійки. За 30 років, що минули з появи в Мінську фан-руху, мало що змінилося.
– Постійно конфліктували з прибалтами. Коли вони приїжджали зустрічали і бігали за ними. Завжди.Так само як і там завжди чекали нас. А ось з дніпрянами з Дніпропетровська, так само як і з пітерськими хлопцями, у нас була дружба. Ходили на один сектор. Спочатку вони заряджають своє, потім ми – своє. І так весь матч.
Дніпропетровськ був в СРСР закритим містом і всі свої домашні матчі «Дніпро» проводив в Кривому Розі. Завод у них там якийсь був, на якому робили мало не ядерні боєголовки. Так от дніпряни – дикі люди. Один знайомий в Києві вперше в житті побачив негра. Метрів 30 йшов за ним і волав: «О, Це макака!».
До речі, привіт Олегу Протасову! Фанати «Дніпра» подарували програмку з його автографом!
Найчастіше фанатам діставалося від … звичайних уболівальників.
– Фанати «Спартака» хоч і були різношерстою бандою, але на виїзди їх їздило багато. Коли з Барсуком були у Воронежі на матчі «Факел» – «Спартак», москвичів приїхало чоловік 700. Для Союзу – цифра! Все в роза. Але їх погнали мужики! Шкіпер (один з основних фанів «Спартака» – Goals.by) бив своїх, щоб зупинилися. Це була найбільша масова бійка, яку бачив серед фанатів. Сам же не бився. Можливо, поки що.
Коли Союз розвалився, Кіт їздити припинив. Стало просто нецікаво.
– Для мене це був страшний стрес. Фанати, з якими тісно спілкувався, раптом перестали приїжджати. Не було елементарної можливості запитати «Як справи? Як мама? ». Покинув усе це на кілька років. Ходив на «домашки», але нікуди не їздив. Не міг себе примусити після Тбілісі і Пітера поїхати в Річиця або Бобруйськ. Зараз на матчі їжджу, але не регулярно. Робота не дозволяє.
Джерело: Goals.by
Підглянуто на belultras.by
