Легендарний Франческо Тотті на церемонії прощання з Ромою прочитав лист уболівальникам, давши зрозуміти, що прощається не тільки з клубом, але і кар’єрою футболіста.

40-річний Тотті виголошував промову на Стадіо Олімпіко після матчу з Дженоа, в якому його команда виграла 3: 2, завоювавши пряму путівку в Лігу чемпіонів. До цього моменту він особисто лише підтверджував свій відхід з клубу, але, схоже, все-таки не буде грати за іншу команду і більше не вийде на поле.

Sport Arena представляє повний переклад прощальної промови людини, яку називають не інакше як Імператором Рима.

«Спасибі, Рома, спасибі мамі і татові, спасибі моєму братові, моїм родичам, моїм друзям. Спасибі моїй дружині і трьом моїм дітям.

Я хотів почати з кінця, з подяк, тому що не знаю, чи зумію дочитати цей невеликий лист. Неможливо розповісти історію 28 років в кількох фразах.

Мені б хотілося зробити це словами пісні або віршом, але я не вмію писати їх. Всі ці роки я намагався проявляти себе, граючи в футбол – мені це давалося набагато легше, з самого дитинства. До слова, знаєте, яка була моя улюблена іграшка? Звичайно, м’яч. І залишається до сих пір.

Але в певний момент ти виростаєш. Так мені сказали, так вирішив час. Проклятий час.

Той самий час, хід якого ми так хотіли прискорити 17 червня 2001 року: ми не могли дочекатися фінального свистка арбітра. У мене до цих пір мурашки по шкірі від тих спогадів. (Мається на увазі день завоювання Ромою Скудетто, єдиного в кар’єрі Тотті ).

Сьогодні цей час настав поплескати мене по спині, кажучи: «Ми повинні рости, завтра ти будеш дорослим, знімай шорти і бутси. Ти тепер чоловік і більше не зможеш відчувати запах трави, перебуваючи на полі, не відчуєш, як сонце світить тобі обличчя, коли ти біжиш до воріт суперника, не отримаєш прилив адреналіну, не будеш радіти, святкуючи голи ».

Я часто задавався питанням в останні місяці, чому я повинен прокидатися і більше не бачити цей сон.

Ви все знаєте, як це – бути дитиною, якій сниться щось хороше … А потім вас будить мати, каже, що потрібно в школу, а ви хочете продовжувати спати … і дізнатися продовження історії, але це ніколи не виходить …

Але на цей раз це був не сон, а реальність. І я більше не впізнаю продовження історії.

Я хочу присвятити цей лист всім вам, дітям, які вболівали за мене, тим, хто вже виріс і, можливо, стали батьками, і тим, хто залишається дитиною і кричить «Тоттігол».

Мені приємно думати, що моя кар’єра стала для вас казкою, про яку ви будете розповідати. Тепер вона дійсно закінчилася. Я в останній раз знімаю футболку.

Я змирився, нехай і не готовий сказати стоп. Можливо, ніколи не буду.

Вибачте мене за те, що останнім часом я не давав інтерв’ю і не прояснив ситуацію, не розповів про свої думки. Погасити вогонь нелегко.

Тепер я боюся. Цей не той страх, який відчуваєш перед воротами, коли готуєшся пробити пенальті. На цей раз я не бачу крізь сітку, що буде далі.

Дозвольте мені трохи боятися. Зараз я в вас потребую, вашої підтримки, тієї, яку ви завжди демонстрували. З вами я зможу перегорнути сторінку і почати нову пригоду.

Настав момент подякувати всім одноклубників, тренерам, директорам, президентам, всім, хто зі мною працював ці роки. Тіфозі і курва Суд, точку опори для нас, римлян і романістів.

Народитися римлянином і романістом – це привілей. Бути капітаном цієї команди було для мене честю.

Ви є і завжди будете моїм життям: я більше не буду дарувати вам емоції, граючи в футбол, але моє серце завжди з вами. Зараз я спущуся по сходах, увійду в роздягальню, яка прийняла мене ще дитиною і яку я покидаю, ставши чоловіком.

Я гордий і радий, що подарував вам 28 років любові.

Я вас люблю.”