<
>

Реклама

Історія Spy News

Шахтар-Чорноморець. Кубок, «позичений» у хокеїстів

Spy-Football.com

22/5/2013 , 9:11

1087709921У середу у вирішальному матчі за Кубок України зійдуться донецький «Шахтар» і одеський «Чорноморець». Чинний володар трофею посперечається з першим кубковим лауреатом нашої країни періоду її незалежності. Саме перемозі моряків у розіграші 1992 присвячено черговий випуск ретроспективи .

Дебютний сезон футбольної самостійності не можна назвати простим. Занадто багато питань, які раніше розв’язувалися у Москві, тепер «варилися» на порядку денному у ФФУ. Іноді не вистачало досвіду, іноді – гнучкості, а часом і елементарно робочих рук. Однак взявся за гуж – не кажи, що не дуж. Маховик закрутився, футбольне життя в молодій державі пішло своєю дорогою.

Першою значущою подією, організованою федерацією, став товариський матч національної збірної України. Правда, виходячи з реалій, його «сховали» до Ужгорода, де команда, очолювана Віктором Прокопенко, поступилася сусідам-угорцям – 1:3. А ось ареною фіналу кубка країни став вже Республіканський стадіон, на полі якого у День Києва належало вийти двом найуспішнішим колективам прем’єрного розіграшу. Одним став одеський «Чорноморець» того ж Прокопенко, іншим – харківський «Металіст» Леоніда Ткаченко.

Ось що писала у звіті про фінальний поєдинок «Спортивна газета».

Погода запізнилася рівно на добу. Нудний осінній дощ, який періщив іще з ночі, відібрав у кубкового фіналу принаймні половину потенціальних глядачів. «Найводостійкіші» ж кияни вкупі з передовими загонами фан-десанту з Одеси та Харкова і склали аудиторію, якій судилося стати безпосереднім свідком двогодинної безкомпромісної боротьби за почесний трофей.

Красень-кубок терпляче чекав. Чекав довгі роки поневірянь та забуття, коли горде звання виборювали команди заводів та колгоспів. Чекав три місяці, поки кращі українські клуби визначали між собою, кому зустрітися у фіналі. Чекав у неділю ввечері, скромно стоячи на столику, вкритому червоною китайкою, і безпристрасно спостерігаючи за боротьбою непоступливих «Чорноморця» і «Металіста». І от збулося! Фінальний свисток донецького арбітра Євгена Канани сповістив про те, що право першим вигравіювати ім’я своєї команди на Кубку незалежної України буде надано одеському «Чорноморцю».

Значення матчу суперникам не треба було пояснювати. Обидві команди нюхали пороху на європейському рівні, і, відчувалося, не проти того, щоб знову «вийти у світ». Ця обставина, мабуть, особливо вплинула на «Чорноморець», який вже був завоював право на участь у Кубку УЄФА, однак став жертвою «перехідного періоду», а точніше, правонаступницької політики Колоскова.

На момент проголошення Україною незалежності «Чорноморець» формально був найсильнішим клубом країни – за підсумками останнього чемпіонату СРСР він фінішував четвертим, на очко вище київського «Динамо», яке обіграв на полі суперника в одному з останніх турів. Для харків’ян ж розпад Союзу трапився якраз вчасно – вони пізньої осені 1991-го розпрощалися з вищою лігою (не без допомоги «Дніпра»,який, до речі, несподівано поступився в рідних стінах ташкентському «Пахтакору»).

Оскільки в чемпіонаті України обидва фіналісти, які виступали в різних підгрупах, на лідерство не претендували, перемога в Кубку України справді була дверима у вищий європейський світ і «коштувала» куди дорожче самого трофею. Його, до слова, чиновникам з ФФУ презентували … хокеїсти. Пошуки гідного призу привели в одну з підсобок «Сокола», де погляд упав на кубок, завойований юнаками команди на одному з турнірів. Його-то і «перехрестили» в «Перехідний Кубок України з футболу», на швидку руку прикріпивши відповідну табличку.

І гра вдалася. Нехай не була вона надвидовищною. Але ж яка напруга, яка непоступливість. Для самих футболістів, що особливо приємно, фінал став подією. Подією з тих, що запам’ятовуються на все життя. Цимбаларя кинулася обнімати уся команда. Хлопці раділи, наче діти. Никифоров після вирішального штрафного (і це – після майже двох годин виснажливої роботи на полі!) здійснив спринтерський ривок до центру, проїхав метрів зо п’ять мокрою травою на колінах і здійняв переможно руки вгору, дивлячись на рясніючу біло-синіми прапорами трибуну болільників «Чорноморця». Секунду по тому його впіймав у свої обійми Віктор Гришко. Усім стало зрозуміло, що одесити кубком не поступляться.

Символічно, що Саме Ілля Цимбалар став автором переможного гола. Невідомо, чи знав він, що за ним пильно спостерігали розвідники одного з клубів Австрії, але діяв півзахисник одеситів натхненно, багато працюючи по організації атак, а коли треба було, зігравши як гострий форвард.

Кульмінацією матчу став епізод на 107-й хвилині. На підступах до свого штрафного харків’яни поклали Цимбаларяна газон. Майстер «стандартів» Юрій Никифоров своєю «гарматою» прошив живу «стінку», голкіпер «Металіста» Олександр Помазун м’яч відбив, але той покотився вздовж лінії воріт. У відчайдушному спринті до місця подій помчали капітан слобожан Іван Панчишин, одесити Іван Гецко і все той же всюдисущий Цимбалар, який у результаті і добив м’яч у сітку.

Отже, фінальний матч став справжнім святом українського футболу. Гра залишила приємне враження. Федерація футболу потурбувалася про все. Майже… Цікаво було дізнатися про думки наставників команд, гравців, арбітрів. Вважаємо, можна було б витратитися ще на тридцять хвилин і влаштувати прес-конференцію, а не змушувати журналістів ловити героїв фіналу по роздягальнях. Мабуть, заслуговував Кубок і на те. щоб бути відзначеним святково оформленими програмками, вимпелами, значками. Адже це подія для нашого футболу, для нашої держави. Це підкреслювалося від самого початку і зрозуміло для всіх.

Та свято було. І вогні святкового феєрверку на честь Дня Києва, що спалахнули у столичному небі після закінчення матчу, футболісти одеського «Чорноморця» цілком можуть сприймати і як поздоровлення на свою адресу.

Віктор Прокопенко, коментуючи успіх, усвідомлення історичності якого прийде трохи пізніше, сказав: «Такі матчі надовго залишаються в пам’яті. Тільки після фінального свистка я повірив, що кубок – наш. Фінал, безумовно, вдався. Видовищними такі ігри рідко бувають. Як правило, це напружені, нервові, виснажливі поєдинки, де гра в основному йде до забитого м’яча. Надвисока ціна матчу тисне на учасників, заважає повністю розкритися, показати все, на що вони здатні. Скутість спостерігалася і тут. Лише моментами команди немов забували про результат, кидалися у вир боротьби – тоді ми і бачили дійсно красивий футбол … У Леоніда Ткаченко, за його словами, немає претензій до своїх підопічних. Скажу більше, вони заслуговували перемоги не менше за нас ».

Цимбалар також віддав належне супернику, проте відзначив, що його команді пощастило трохи більше. Пообіцявши, що запам’ятає свій гол у фіналі на все життя. Футбольна доля накреслить йому шлях аж ніяк не до Австрії, а в московський «Спартак», де вони будуть з успіхом виступати разом з Юрієм Никифоровим, згодом надівши форму збірної Росії. Вже без них «Чорноморець» виграє свій другий Кубок України, в 1994 році. Головний інженер тих успіхів Віктор Прокопенко  ще раз відсвяткує успіх в битві за трофей – вже на чолі донецького «Шахтаря». Дожити до нового сходження одеситів до підніжжя кубкової вершини йому не судилося.

Втім, і в сьогоднішньому «Чорноморці» є ті, чиї руки пам’ятають прохолоду і тяжкість срібної вази – першого Кубка України. Віктор Гришко – перший капітан кубкових тріумфаторів, нині очолює тренерський склад молодіжної команди клубу. Йому допомагає Олександр Спіцин. А в штабі «основи» працює Андрій Телесненко,який на правах капітана першим підняв кубок у 1994-му …

«ЧОРНОМОРЕЦЬ» Одеса – «МЕТАЛІСТ» Харків – 1:0 (в додатковий час). Фінал Кубку України-1992. 31 травня. Київ. Республіканський стадіон. 12 000 глядачів.
Судді
 – Канана (Донецьк), Туховский (Сімферополь), Грисьо (Львів).
«ЧОРНОМОРЕЦЬ»: ГРИШКО, Никифоров, Шелепницкий (Парфьонов, 75), Букель, Третьяк, Яблонский, Цимбалар, Гецко, Кошелюк (Спіцин, 118), Сак, С.Гусев (Зірченко, 79). Тренер – Прокопенко.
«МЕТАЛІCТ»: Помазун, Касторний (Боровик, 91), Яловский (Ланцфер, 108), ПАНЧИШИН, Пец, Миколаенко, Хомуха, Кандауров, Аджоев (Шинкарьов, 112), Призетко, Колесник. Тренер – Ткаченко.
Гол: 1:0 Цимбалар (107).

footclub.com.ua

ТегиТеги:

Реклама