Вінгер «Динамо» Андрій Ярмоленко у ексклюзивному інтерв’ю програмі «Профутбол» розповів про те, як сприймає критику на свою адресу та про своє майбутнє.
Про критику на свою адресу
Потрібно розуміти, що вболівальники теж люди, вони переживають за команду, і коли команда програла, то винні всі, починаючи з тренерів і закінчуючи футболістами резервними, які навіть не грали. Футбол – це така штука, сьогодні ти на коні, а завтра (сміється) – не буду грубити. Але це реально так. Головне не зациклюватися на невдачах, а працювати для того, щоб був успіх. Я стежу за пресою, читаю інтернет. Я і сам прекрасно розумію, коли я десь невдало зіграв, мені самому зрозуміло. Коли критикують і це заслужено, я нормально до цього ставлюся. Так, мені це не подобається, але іноді потрібно, щоб критика теж була. Можливо, десь це нас підстьобує. Був час, що я десь сам дізнавався номера, хто це написав, який журналіст, хотів зустрітися поговорити, дізнатися просто чому він так. Але я був молодий і гарячий, потім, коли дорослішаєш, простіше до цього ставишся.
Про майбутній сезон у Лізі чемпіонів
Це не Ліга Європи – Ліга чемпіонів. Якщо ми хочемо гідно виступати там, то потрібно додавати в усіх аспектах. Я вважаю, у нас є сильні сторони, багато хороших футболістів, але я думаю, що нам потрібно більше урізноманітнити нашу гру, тому що команди, які досвідчені легко нас перекриють і їм буде легко з нами.
Про те, чому вивів сина на поле «Олімпійського»
Я ні з ким не прощався, мені просто приємно було вивести свого сина на такий стадіон, коли прийшло багато вболівальників. Я вважаю, що Київ – це мій дім, «Динамо» і «Олімпійський» теж частина цього дому, тому мені приємно вийти з сином погуляти по футбольному полю, щоб він дивився, чим живе його тато.
Я як обіцяв, свою обіцянку дотримав – поки ми не станемо чемпіонами, я нікуди не піду. Зараз ми стали чемпіонами, президент знає, що я хочу піти – я неодноразово це говорив, тому що я хочу рости. Незрозуміло, якою буде наступний чемпіонат. Хочеться, щоб я в 30 років сів і не шкодував про те, що ось була можливість кудись виїхати пограти, а я тоді не поїхав, думати, чому я це зробив. Не хочу ні про що шкодувати.
Я міг спокійно йти безкоштовно, були пропозиції з хорошої команди, але я порахував, що це буде неправильно по відношенню до президента, вболівальників, самого клубу. Клуб мене виростив і я не хотів безкоштовно йти. Я пішов до президента, ми домовилися і продовжили контракт ще на рік.
Зараз немає якоїсь конкретної команди, до якої я б хотів перейти. Я просто хочу піднятися на сходинку вище. Ти ростеш тільки тоді, коли граєш з більш сильними футболістами. Я відчуваю в собі сили, відчуваю впевненість грати в одному з топ-чемпіонатів. Я в собі впевнений, говорити зараз можна все, що завгодно, що я поїду туди і виграю «Золотий м’яч». Потрібно поїхати, спробувати, довести собі в першу чергу.
Вже мені не 20 років, а все-таки 25, і якщо я хочу пограти достатньо часу в Європі, то мені здається, що зараз саме час переходити. Всяке буває у футболі, бувають травми, буває щось не виходить, якийсь спад незрозумілий. Я від цього теж не застрахований, і якщо я, наприклад, наступний рік проведу на слабкому рівні, то кому я буду потрібен?
Джерело: 1927.kiev.ua
