Олег Таран – один з найзагадковіших тренерів прем’єр-ліги – майже як Семен Альтман з його славнозвісними афоризмами та астрологічними премудростями. Але тут без афоризмів, все набагато жорсткіше – як у Квентіна Тарантіно, коли не знаєш чого чекати від наступної сцени. Тарана неможливо прочитати. Олег Анатолійович часів третього пришестя в «Кривбас» після запитання про те, що команду до сезону готував Кварцяний і в якому стані футболісти, перепитав, чи не з космосу я спустився. Запитання тренера можна адресувати і керівникам «Металурга», які пішли на такий крок.
Повернення Олега Тарана до тренерської роботи схоже на повернення Поула Скоулза на поле після того, як він оголосив про завершення кар’єри. Щоправда, Скоулз грати ще хотів, а Таран тренувати – не надто. Таран з його трьома м’ячами «Спартаку» в золотому матчі 83-го – це Блохін дніпропетровського штибу. Не так давно Таран дивував нас з «Кривбасом», хоча сам зізнавався, що позиція селекціонера «Дніпра» видавалась набагато комфортнішою. Без особливої відповідальності та в чомусь рутинного тренувального процесу. І всі ми були впевнені, що «Кривбас» – його останній клуб. Напевне, навіть він сам. Коли тренера питають про мрію, а він каже, що хоче завести ще одного собаку, важко зрозуміти, для чого йому взагалі повертатись до роботи. Коли Грозний заявляє про готовність виграти Лігу чемпіонів – це по меншій мірі виглядає комічно. В ситуації Тарана комічності нема, бо все виглядає так, немов він про футбол особливо не мріє.
Коли тренера питають про мрію, а він каже, що хоче завести ще одного собаку, важко зрозуміти, для чого йому повертатись до роботи Ретвит
Важко уявити, чим керувались керівники «Металурга», коли запрошували на роль рятівника Олега Анатолійовича. Було б зрозуміло, якби це був молодий наставник нової генерації, що готовий прогресувати і вчитися, або досвідчений тренер калібру Бессонова, який з червоними очима говорив, що так хоче працювати, аж готовий прийняти команду другої ліги.
Головний козир Тарана у цій ситуації – його весняний «Кривбас». Але то була команда без дамоклова меча відповідальності. Без зарплати, майже на голому ентузіазмі – якщо не враховувати тих преміальних, які вони здобули, відібравши очки у лідерів. Таран – футбольна людина, яка розуміє, що іноді футболістам не треба заважати. Прийшовши після Кварцяного, йому вдалось знайти спільну мову з футболістами – бо те, що вони пройшли у Кварцяного, їм точно не дуже подобалось. У Тарана все було набагато спокійніше. Без гучних заяв, особливого фізичного навантаження та нервів. Перед стартом весняної частини криворіжці проходили збори і грали товариський матч з одним з середняків білоруського чемпіонату. Невибагливого суперника «Кривбас» ніяк не міг обіграти, і футболістів лякала думка, як же вони через тиждень гратимуть з «Динамо».
Але футбол – гра непередбачувана. У киян вони тоді очки забрали, як пізніше в «Металіста» і «Дніпра». Бартулович, Антонов, Прийомов, Дедечко, Шершун, Лисицький, Боровик – це футболісти, з якими Таран працював у «Кривбасі», їх перспективність ми усвідомлюємо зараз. У «Кривбасі» був гарний колектив, а особливості міста змушували гравців більше часу проводити на базі. Такого колективу і набору виконавців у Тарана в Запоріжжі немає. І навпаки – є шалений тиск відповідальності за результат. Програш кубкової гри ще можна списати на період ознайомлення, адже Таран, як зізнався сам, ще не знав, як звати гравців. Але далі легше не буде.
Таран пішов на таран, але важко зрозуміти чим керувався наставник, знаходячи мотивацію повернутись до тренерства Ретвит
Невідомо, чи буде в нього взагалі час все-таки вивчити футболістів. Бузника звільнили у Запоріжжі ще до старту чемпіонату, Ковалець теж довго не протримався. Не просто так серед помічників Тарана опинився Чанцев. Намагатись заглиблюватись в запорізькі клубні тонкощі – марна справа. «Металург» завжди був закритим підприємством, і в часи попереднього керівництва, і зараз. Ніколи не забуду, як колега Вадим Скічко поїхав знімати сюжет про відставку Бузника, а ніхто з граців не дав інтрев’ю, фанатам дали установку, що говорити, і лише покійний Анатолій Заяєв переконував, що все добре.
Шанс успішної роботи Тарана у Запоріжжі приблизно така сама, яка реальність хепі-енду в тарантінівському фільмі. Таран прийшов до невідомої йому команди, в дуже специфічний клуб з конкретним і терміновим завданням, що «горить». Він пішов на таран, але важко зрозуміти чим керувався, шукаючи мотивацію повернутись до тренерства. Його справді неможливо спрогнозувати, як і наступні сцени у фільмах Тарантіно.
