Культовому вожаку “Роми” – 40! Святковий матеріал “Футбол 24” про ветерана, який продовжує забивати, наче йому 25.

Коли ти народився в Римі, то є всього два варіанти: “Рома” або “Лаціо”. Але в нашій сім’ї варіант був лише один.

Що означає бути римлянином? Це – гострі відчуття. Ви йдете міською алеєю і дивитеся на захід сонця, який бачили вже тисячу разів, але кожен з них – наче перший.

Коли мені було сім років, батько купив квитки – нарешті я побачив I Lupi, “вовків”, на стадіоні “Олімпіко”. Я можу заплющити очі і згадати, що відчував. Кольори, пісні, димові шашки. Щось у мені спалахнуло.

Ми сходили з розуму від “Роми”. “Рома” була чимось більшим, ніж футбольним клубом. Вона була частиною нашої сім’ї, нашої крові, наших душ.

Я обвішував стіни спальні постерами і газетними вирізками з фотографіями Джанніні, капітана “Роми”. Він був іконою, символом. Він був хлопцем з Риму. Таким же, як і ми.

На тренування мене відвозила мама. Чекала мене за межами тренувального центру. Чекати доводилося дві, три, іноді чотири години. Вона чекала в дощ і холод, це було неважливо. Вона чекала, щоб моя мрія здійснилася.

Моя мама була босом. Вона бос і досі.

Було складно відмовити “Мілану”. “Мілан” означав багато грошей для сім’ї. Але мама в той день дала мені урок. Дім – найважливіше в житті.

За все життя я прочитав одну книгу – “Маленького принца”, ще в дитинстві.

Я не люблю щось змінювати. Виїхав з дому батьків тільки тоді, коли одружився з Іларі.

Я навіть не побачив свій дебютний гол по телевізору. Пам’ятаю, що дуже втомився, був голодний, тому замість перегляду репортажу про наш поєдинок пішов з братом по морозиво.

Мій перший гол – важливіший за перший поцілунок.

У 12 років я вже втратив невинність… Із римською дівчиною, яка була на п’ять років старшою за мене.

Я б, до речі, знову відкрив будинки розпусти, вони хоча б дають впевненість, що з гігієною все в порядку.

Я ніколи не був знайомий із геями. Вважаю, що ні футбол, ні Італія в цілому до цього не готові. Можливо, для когось це сумно, але такі реалії.

Ніколи не розумів расизм і расистів. У мене є чорні друзі і чорні вороги. А дехто ненавидить мене тільки тому, що я римлянин.

Хтось грає, хтось занадто багато п’є, хтось приймає наркотики. Це просто слабкі люди.

Буває, що голкіпери заздалегідь мені кажуть, в який кут я проб’ю пенальті. Ну, нічого, головне потрапити чітко впритирку із стійкою. Ох, ледь не забув: можу й “черпачком”!

Пенальті – це смертний вирок, причому кат легко може стати жертвою.

Моя гра грунтується виключно на інстинктах.

Якби всі так грали, як бразильці, у нас би тут була епоха Ренесансу.

Палець у роті. Це стало моїм фірмовим знаком, я вже не можу його змінити. З 2005-го року, з матчу проти “К’єво”, я завжди так святкую голи. Спочатку це був знак для Іларі, потім для всіх трьох: неї, Крістіана і Шанель.

Марчелло Ліппі. Ніхто з тренерів не має такої харизми, як він.

Роналдо – найкращий футболіст моєї епохи. А вслід за ним я поставив би Мессі, Зідана, Кака і Роналду.

Мені неприємні всі гравці “Лаціо”.

Я ніколи не бажатиму “Лаціо” перемоги. Тут навіть думати нічого. Навіть якщо турнірна таблиця спонукатиме до цього – це неможливо. Якщо хтось попросить сказати “Вперед, “Лаціо”, то я відповім: “Ні, спасибі”.

Завжди голосую за “лівих”.

Тепер мати у команді легіонерів – важливіше, ніж італійців. Дехто вважає: якщо ти купиш аргентинця чи бразильця, то він буде грати, як Марадона.

Не так багато атлетів йдуть за покликом свого серця. Вони йдуть туди, де можуть завоювати більше трофеїв або заробити більше грошей. Вони як цигани.

Погляньте на Гонсало Ігуаїна, який покидає “Наполі” заради “Ювентуса”. Це катастрофа.

Коли ти робиш вибір, повинен усвідомлювати, що втрачаєш.

Краньйотті (екс-президент “Лаціо”, – “Футбол 24”) сказав, що “bandiere (гравець, вірний одній команді, – “Футбол 24”) у футболі більше не існує”, коли продав Несту в “Mілан”. Я не погоджуся з цим. Я називаю себе bandiera.

Виступи за “Рому” для мене важливіші, ніж “Золотий м’яч”.

Повірте, я ніколи не говорив про гроші. Ніколи.

Хочу підняти трофей над головою, хочу поставити ефектну крапку. Таке закінчення кар’єри було б для мене ідеальним.

Маю надію, що “Рома” знайде нового Франческо Тотті.

Я сподіваюся, що змусив вас пишатися.