В березні цього року нам трапилася цікава стаття польських колег із weszlo.com. Ми переклали її, але через якісь обставини забули опублікувати (і таке буває). І хоча минуло вже майже пів року, суть залишається актуальною, тому пропонуємо вам коротку історію того, як аргентинські ультрас (там їх називають “баррас бравас”) заробляють гроші не дуже чесними методами.
Активісти, а за ними й журналісти б’ють на сполох: в аргентинському футболі вже здавна не йдеться лише про те, що можна побачити на зеленому газоні. Організацію “Salvemos al Fútbol” заснувала жінка — Моніка Ніццардо. Вона наважилася на цей крок після того, як до садиби клубу, де вона працювала, увірвалася група хуліганів, що дощенту зруйнувала кабінет президента. Ніццардо того ж дня пішла в поліцію. Сама, бо всі інші вирішили вдатися до розважливої тактики мовчання.
За даними статистики, лише 2010 року в Аргентині зафіксовано 11 випадків убивств, які поліція кваліфікувала як насильство, пов’язане з футбольними подіями. Наприкінці лютого 13 осіб було поранено в стрілянині, організованій вболівальниками клубу “Тиґре”. Це не ножі і не кулаки, а вогнепальна зброя.
— За всім цим стоять так звані barras bravas: організовані групи вболівальників, хоча насправді це мафія, що в’ється навколо клубів. Тут сім днів на тиждень крутиться великий бізнес, — ствержує Ґуставо Ґрабія, журналіст, що роками займається тематикою футбольного вболівання. — Справи зайшли так далеко, що окрім розбірок між групами різних клубів, тепер щоразу частіше трапляються розбірки всередині однієї групи…
Іноді йдеться про справи, здавалося б, цілком тривіальні.
Наприклад, про право контролювати кілька будок на стадіоні, що торгують прохолодними напоями та бутербродами. Власне таке протистояння між фанами “Уракану” (групами Zavaleta та Jose C Paz) завершилося смертю одного з босів, якого застрелили перед його власним будинком. Але це тільки початок. На думку Ґуставо Ґрабії, barras bravas заробляють на всьому, на чому тільки можна зробити бізнес. На квитках, клубних сувенірах, торгівлі наркотиками. Навіть на контролюванні місць для паркінгу біля стадіонів та вимаганні грошей у гравців. У більшості випадків це відбувається за мовчазної згоди клубів та аргентинської федерації. Ніхто не протистоїть цій машині, що з часом набирає обертів.
Навіть у зв’язку з трансфером Ґонсало Іґуаїна до Європи сталося убивство всередині групи “Los Borrachos del Tablón”. Три смертельні постріли з пістолета отримав один із босів Ґонсало Акро, що хотів вклинитися у поділ мільйонних прибутків.
Багато футболістів неофіційно визнають, що вимагання грошей із гравців і тренерів є в Аргентині нормою. Не відсьогодні, і не відучора. Про це вже говорять зокрема Карлос Білардо чи Карлос Б’янкі, що змушені були змінити клуб через те, що не пішли на співпрацю. Не погодився платити також і Хорхе Рінальді, колишній гравець збірної Аргентини. Він покинув “Бока Хуніорс” після того, як відмовився зустрітися з “уболівальниками”, що мали намір накласти лапу на частину його зарплати. Обійшлося погрозами і залякуванням.
Приклади можна наводити далі. 2007 року фанати “чемно попросили” трьох футболістів — Мартіна Палермо, Родріґо Паласіо та Пабло Мільйоре — відвідати тюрму в Есейсі. Вони мали ментально підтримати хуліганів, що відбували там ув’язнення.
Коли в червні 2011 року “Рівер Плейт” програв вирішальний матч за збереження місця в Прімері, почалися заворушення, внаслідок яких було поранено 75 осіб (зокрема 35 поліцейських). Тепер на матчах “Рівера” присутня велика кількість поліції: на грі проти “Кільмес” їх було бл. 600.
— Найважливіші члени barras bravas є настільки впізнаваними всередині середовища, що молодші фанати мріють зробити з ними фото, — каже анонімний вболівальник репортеру Guardian-а. — На футболістів важко рівнятися, вони приходять і відходять. Набагато легше знайти своїх кумирів себе фанатів.
Аргентинські журналісти зауважили, що коли таки собі Ді Сео, лідер групи, пов’язаної з “Бока Хуніорс”, вийшов на волю з ув’язнення, під час наступної гри команди… роздавав автографи. Аргентинське законодавство настільки непродумане, що особи, яким клуб заборонив відвідувати домашній стадіон команди, можуть спокійно відвідувати інші матчі.
— Все це сприяє тому, що в Аргентині щораз рідше ходять на матчі цілими родинами, — каже Моніка Ніццардо, яка визнала своє безсилля. Попри те, що її організація ініцюювала більше 100 судових справ, понад 90 із них було закрито без винесення вироку. — Show must go on. Таким принципом керуються суди і футбольна федерація.
Іншою цікавою стороною справи є політика. Багато представників barras bravas працюють на важливих людей як охоронці або водії. Наприклад, тісні контакти з фанатами закидали президенту “Кільмеса” Анібалі Фернандесу, що займає ще й посаду сенатора. Журналісти довідалися, що в обмін на політичну підтримку з боку вболівальників він переказав людям із фан-руху квитки на чемпіонат світу в Південній Африці. Втім офіційно довести нічого не вдалося. Розголосу набула також діяльність політика Уґо Мояно, якому вболівальники “Індепендьєнте” допомагали організовувати страйки.
