Поза грою Spy News

Руки геть від українського футболу!

0021_prikladОдразу зазначимо, що проект Spy-Football виступає категорично проти  ідеї спільного чемпіонату СНД (обєднаного турніру) і у звязку з цим було вирішено утримуватись від публікацій та особливо коментарів різного рангу на цю тематику. Таким чином ми намагаємося боротися всіма доступними методами із просування цієї ідеї через засоби масової інформації.

“Інформаційний бойкот” вирішили порушити статею відомого українського письменника і журналіста Івана Сало.

Публікація присвячується так званому “Об’єднаному турніру чотирьох”.

Нова «українська карта», яка розігрується навколо нового російсько-українського союзу під прикриттям футболу, помітна фактично на всіх фронтах – політичному, економічному, інформаційному, релігійному, культурно-просвітницькому, науково-освітньому і відверто спрямована на розкол України.

Щоб майбутній чемпіонат набув реальних обрисів, починаючи вже з сезону 2014–2015 рр., багатомільярдний «Газпром» оприлюднив заплановані на його проведення астрономічні витрати. Їх сума складає 1 млрд. євро, з яких кожна команда, а їх планується 18 (9 російських і 9 українських) прибавить до свого бюджету 20 млн. Крім того, за кожну перемогу буде нараховано додатково ще 300 тисяч. Новий чемпіон, за підсумками сезону, отримає призових 90 млн. дол. Нагадаємо, що переможець Ліги Чемпіонів-2012 лондонський «Челсі» обмежився преміальними в 60 млн. Звісно, від таких фантастичних сум аж дух перехоплює! І це може звабити будь-кого!

Та не все так просто, як здається на перший погляд. Річ у тім, що давнє правило – гроші не пахнуть і роблять гроші – спрацьовує до того часу, доки їх не рахувати. Якби було інакше, то Росія з такими галактичними мільярдами сміливо могла б розвивати власний чемпіонат. Ресурсів, аби створити 16 сильних, за європейськими мірками, клубів, там вистачає, а газпромівські долари для тих, хто реально думав би про завтрашній день російського футболу, були б ще одним, додатковим стимулом його розвитку.

Отут би російській владі та її футбольним чиновникам не хапатись за Україну, а, володіючи такими мільйонами, серйозно взятись за повернення до футбольної еліти Росії славних у минулому старожилів першої і вищої ліг, таких, як свердловський «Уралмаш», воронезький «Факел», челябінський «Локомотив», кемеровський «Кузбас», ярославський «Шинник», СКА (Хабаровськ), івановський «Текстильник»,волгоградський «Ротор», «Луч» (Владивосток), омський «Іртиш», калінінградська «Балтика», тюменський «Геолог»… Які давно вже загубились у російській футбольній глибинці.

…«Газпром», який є філією Кремля, нізащо не відступить від ідеї проведення об’єднаного чемпіонату і може пообіцяти Україні що завгодно – в обмін на футбол ладен забути про український борг у 7 млрд дол. Виступаючи 24 лютого 2013 року на телеканалі «2+2», головний газовий магнат Росії Алєксєй Міллєр обмовився: «Ми не займаємось самодіяльністю. Якщо з російськими та українськими командами не буде проблем об’єднатись, то щодо інших клубів СНД, тут існує складна бюрократична процедура». Овва! Що мав на увазі пан Міллєр – без слів зрозуміло: в об’єднаному чемпіонаті будуть білі і чорні, старші і молодші, вищевартісні і меншовартісні. Виходить, що «братні народи» – не такі вже й «братні». Росії потрібна розхитана Україна, примхлива Білорусь і смиренний Казахстан. Доки це триватиме, покаже найближче майбутнє?

Про безперспективність футбольного об’єднання продовжують і надалі висловлюватись цілодобово тисячі людей не лише на українських, а й на російських радіо- і телеканалах. Не встигають давати інтерв’ю і коментарі перші особи російської та української футбольних федерацій, відомі представники інтеліґенції, футбольні тренери, ветерани спорту, починаючи від прем’єр–ліги й до футбольних низів.

Ставлення до цієї аморфної футбольної злуки підтвердило й опитування відомих українських сайтів, де станом на липень 2013 року з 20,5 тисяч респондентів на питання: «Чи виграє український чемпіонат від об’єднання з російським?», майже 18 тисяч висловилось категорично – проти!

На тлі всенародної підтримки українського футболу, яку висловлюють уголос переважно рядові громадяни, дивно мовчить український політикум, народні депутати, політологи, вчені, експерти, інші знані люди. За винятком Миколи Томенка й Андрія Шевченка, ніхто більше у Верховній Раді не спромігся з цього приводу висловити, якщо не власну, то бодай позицію фракції.

Два роки тому у Києві пройшов п’ятитисячний Всеукраїнський марш свободівців Хрещатиком під гаслом «Свобода» – за український футбол», який викликав широкий патріотичний резонанс в українському суспільстві й додав заслужених дивідендів цій політичній силі. Що ж, можливо, до кремлівських запасників завезли нову партію орденів «За проявлену громадянську мужність у створенні російсько-українського футбольного союзу», і зараз складають списки на їх роздачу, як це було, на нашій пам’яті, з ювілейною медаллю «На честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна».

Нікого не залишила байдужим заява головного тренера харківського «Металіста», авторитетного футбольного фахівця, заслуженого тренера України Мирона Маркевича, який знайшов у собі мужність великого патріота своєї держави сказати відкрито мільйонам людей не пригасити полум’я в душі, що Україна й український футбол не померли і не вмруть!

Ніколи не забуду, як прохолодної осені 2008 року в матчі за вихід з групового турніру між «Металістом» та грецьким «Олімпіакосом», у нашому секторі розташувалась численна група вболівальників з Воронєжа і Краснодара. Вони разом з нами тримали в руках… синьо-жовті прапорці і з осяйними обличчями скандували «Слава Україні!». А коли харківські вболівальники гучним співом «вдарили» гімн України, стадіон встав, і сплелись воєдино музика і спів, сльози радості від здобутої перемоги.

А після матчу цей незабутній похід десятків тисяч людей вулицями Харкова і яскравий феєрверк, що перенісся через гаї і поля, ліси і балки, ген-ген, по той бік російського кордону, де в українських оселях Курщини, Воронєзчини, Бєлґородщини, Кубані вирувало наповнене духом свято незгаслої любові до землі предків…

Другий сплеск «Металіста» відбувся, коли харків’яни вперше за роки незалежності завоювали срібні медалі чемпіонату України-2013, чим остаточно підтвердили – Харків сповна став другою футбольною столицею України! Невже і зараз повернеться язик стверджувати про якесь футбольне воз’єднання України з Росією!

Величну силу й енергетику невмирущого українського духу, що переплавлявся віками у слово та пісню, які кликали на останній і вирішальний бій, продемонструвала українська збірна 22 березня 2013 року на стадіоні «Народовий» у Варшаві, де українці зійшлись у відбірному матчі до чемпіонату світу зі збірною Польщі. Більш ніж переконлива перемога української команди стала знаменною не лише в послужному списку її нового керманича, але й в історичному літописі двох країн.

Кожен, хто був у цей вечір на стадіоні чи сидів біля телеекрану вдома, не міг стримати емоцій, як світились очі в наших футболістів, особливо молодих, хто був на полі, і тих, що були готові в будь-яку мить вийти на заміну. Такого внутрішнього завзяття і неприхованої гордості за свою державу, яка палала упродовж всього поєдинку від Артема Федецького, Андрія П’ятова, Тараса Степаненка, Руслана Ротаня, Романа Безуса, Володимира Гоменюка, Миколи Морозюка, і, звичайно ж, Анатолія Тимощука, повірте, мені довелось бачити вперше.

Саме на такій патріотичній хвилі, де ніхто не шкодував себе, були один за всіх і всі за одного, коли збірна України 26 березня здолала молдовський бар’єр, і повернула нам надію, що ще не вечір. А 7 червня 2013 року в Чорногорії, яка до того не знала жодної поразки у відбірному циклі, відбувся матч смерті, в якому українська збірна подарувала нам не просто чергове свято, що наблизило Україну до футбольних фестин у Бразилії-2014, але передовсім сотворила справжнісінький подвиг, реалізувавши в дії знамените Франкове: «Дух, що тіло рве до бою…». Віримо, що це лише початок до майбутніх звитяг українського футболу!

На об’єднаний чемпіонат Росії та України, якщо такий відбудеться, чекає ще одна напасть – уболівальницьке середовище. Ніхто не дає серйозної оцінки нинішній наелектризованій і ексцентричній молоді, яка миттєво спалахує на рівному місці. Якщо футбольні фанати в Україні здебільшого організовані й об’єднані, то ми лише здогадуємось, як це виглядає в Росії.

Хто спостерігав за футбольними поєдинками Євро-2012, був очевидцем аж ніяк не хуліганських дій розперезаних російських «фанів», а після закінчення матчів між командами Росії та Чехії, а також Польщі та Росії – на вулицях Вроцлава й особливо Варшави, що стало, зрештою, предметом серйозних дипломатичних розбірок на міждержавному рівні.

На забуваймо, що військовий путч в Угорщині далекого 1956 року розпочався саме з футбольного матчу збірних Австрії та Угорщини в Будапешті. І лише за допомогою радянських танків його було жорстоко придушено, загинули тисячі невинних людей.

Варто згадати і про події недавно минулі і теж пов’язані з футболом. Початком воєнного конфлікту в Югославії став матч Сербії і Хорватії у травні 1990 року в Загребі, під час якого зчинилась масова бійка, яка вилилась на вулиці хорватської столиці, а згодом переросла у масштабну громадянську війну на Балканах і закінчилась розпадом Югославії на п’ять окремих держав.

Цьогорічної зими на тренувальних зборах в Іспанії трапилась надзвичайна подія, що стала немов прелюдією до несприйняття безпосередніми учасниками майбутніх російсько-українських видовищ. Так ось, у кінці першого тайму товариського матчу між командами «Дніпро» і ФК «Краснодар», після чергового зіткнення суперників, на футбольному полі розгорілась справжня драма, яка не має аналогів у підготовці до сезону європейських команд. У цьому побоїщі взяли участь обидві команди основного й резервного складів, і якби не своєчасне втручання представників адміністрації стадіону і поліції – біди не минути. Взаємна лють обидвох суперників мала настільки високий градус, що команди вже не вийшли на другий тайм. І хто знає, чи це не є першим «дзвінком» російським та українським грандам в офіційних «боях» без правил: «стінка-на-стінку».

Ненароком пригадався недалекий 2008 рік. Пекін – останній день змагань, у яких розігрувались золоті медалі серед паралімпійців, де зійшлись команди України та Росії. Коли на останніх хвилинах цього захоплюючого поєдинку, який зібрав понад 50 тис. глядачів, українські футболісти забили переможний гол, наші північні сусіди не привітали українських «побратимів» з перемогою, а під час виконання гімну України повернулись… спинами! А вже у підтрибунних приміщеннях обидві команди «дали собі волю», і лише додаткові сили китайської поліції за допомогою водомета «розвели» футболістів!?

Новому поколінню, що народилось і сформувалось на території колишнього СРСР, яке на власні очі бачить стільки крові і страждань, бо насильство і зло супроводжують їх у повсякденному житті, а кримінальні серіали давно вже вбили у ньому почуття доброти і загальнолюдські цінності, уже не страшні ніякі омони, сльозогінний газ, водомети і навіть бронетехніка. Несумісність спільного перебування новітніх «паломників» у дні футбольних матчів, не так на стадіонах, як за їх межами, прояви національної ворожнечі, плюс проплачені провокації – все це створює вибухову міну сповільненої дії, і може вийти з-під контролю в будь-який момент, наслідки якого не наважиться передбачити ніхто.

…Коли одного ранку Європа прокинеться і побачить з телеекранів, як вся ця п’яна, наколена, обпісяна й зматюкана орда з частинами потрощених крісел стадіонів і розбитими головами нестиме на плечах вулицями мегаполісів символічні труни з написами «Прощай, Россия» – на цьому закінчиться і кане в забуття вся ця футбольна феєрія Газпромівської Ліги, яка і стане початком кінця розвалу ще однієї стіни – Співдружності Незалежних Держав.

Іван Сало

письменник, доцент Львівського національного Університету імені Івана Франка, заслужений журналіст України

bfootball.com.ua

P.S. Портал Spy-Football приєднюється до колег з “Брутального футболу” і заявляє: кожен, хто несвідомо публікує новини про спільний чемпіонат в позитивному чи нейтральному контексті, той автоматично переходить на бік зла. Ми пропонуємо нашим колегам, що працюють у різних футбольних виданнях та спортивних відділах, утримуватись від публікацій та особливо коментарів різного рангу на цю тематику. Ми розуміємо, що у вас є завдання давати повну картину дня і максимально завантажувати стрічку новин, але публікуючи такі повідомлення, ви тільки допомагаєте Кремлю у їхніх цілях. Думайте глобальніше, боріться всіма доступними методами із зомбуванням мозку і вам будуть вдячні покоління.

ТегиТеги:
Тайм-аут
Коментарі (0)

Додати коментар

 

Правила спілкування на сайті

Ви можете висловлювати свою думку і брати участь в дискусіях один з одним через коментарі в наших матеріалах. Ми заохочуємо відкритість спілкування, але ми б хотіли зберегти доброзичливу атмосферу для всіх наших читачів.

Адміністрація Сайту залишає за собою право видаляти коментарі які ми вважаємо не по темі.

Набридло вводити код? - Реєструйся.

Loading...
74 / 0.285 / 5.86mb