Нещодавні бомбардирські подвиги Андрія Пятова і воротаря друголігової «Скали» Романа Данкович, змусили нас зібрала список всіх українських голкіперів, яким вдавалося засмучувати своїх колег.
P.S. Це якась магія!!! Поки писався цей матеріал, ще один український голкіпер створив маленький шедевр. Детаті тут
Роман Данкович: 1 гол
Останній український воротар, якому вдалося забити гол у ворота суперників. 31 серпня у матчі з «Кристалом» його точний удар зі штрафного приніс стрийської «Скалі» нічию. Краса.
Євген Боровик: 1 гол
Боровик – єдиний воротар, який забивав з гри в матчах УПЛ. Унікальний для «вишки» випадок стався в жовтні 2010 року, коли «Кривбас», поступаючись по ходу матчу київському «Арсеналу», пішов всією командою на розіграш кутового і Євген у стилі Палопа все-таки рахунок зрівняв.
Олександр Шовковський: 1 гол
Легендарний матч за Суперкубок-2004 між «Динамо» і «Шахтарем», який подарував епічну серію післяматчевих пенальті, коли команди синхронно то забивали, то мазали. У якийсь момент це все набридло СаШо і він для початку потягнув удар Косміна Беркеуана і тут же сам ефектно поставив крапку у всьому цьому дійстві.
Павло Блажаєв: 1 гол
У сезоні-2001/02 воротар столичного ЦСКА після розіграшу кутового приніс своїй команді нічию в поєдинку першого дивізіону з «Борисфеном».
Олександр Качоренко: 1 гол
Виступаючи за харківський «Металіст-2» у другій лізі, Качоренко пішов на останніх хвилинах в штрафну луганського «Шахтаря» і врятував свою команду від поразки – 2: 2.
Євген Дейнеко: 1 гол.
Вересень 2008 року. У матчі другої ліги групи «А» між «Єдністю» та черкаським «Дніпром» все вирішив єдиний гол, забитий воротарем «дніпрян» Євгеном Дейнеко з 80-ти метрів.
«Хвилині на 15-й господарі поля провели атаку, в ході якої послідувала поздовжня передача. Я вирішив підстрахувати захисників і нейтралізувати пас: прийняв м’яч на груди і, не давши йому опуститися, виніс вперед. Зізнатися, бив на свого нападника за спину захисникам. М’яч вдарився об землю і, перелетівши через воротаря суперника, опинився в сітці », – розповідає Євген.
Костянтин Шевченко: 1 гол
У травні 2009 подвиг Дейнеко зумів повторити воротар «Фенікс-Іллічівця» Шевченка. На 47-й хвилині домашнього матчу з «Енергетиком» Костянтин, виконуючи удар від воріт, засмутив колегу Сергія Карпова.
«Думаю, кожен воротар хотів би у своїй кар’єрі забити такий гол, але в момент, коли вибивається м’яч, зрозуміло, про це не думаєш. Просто скоював чергове введення м’яча в гру, планував, що нападники моєї команди його підхоплять, почнуть атаку … », – зізнався воротар.
Андрій Товт: 2 голи
Вперше голкіперу київської «Оболоні» вдалося відзначиться в 2005 році в Бурштині, куди «пивовари» приїхали грати з «Енергетиком». Все йшло до нульової нічиєї, але на 71-й хвилині у ворота господарів поля був призначений пенальті, який бездоганно і виконав Товт.
Свій наступний гол Андрій забив через півроку, реалізувавши пенальті в ворота ФК «Миколаїв» за рахунку 6: 1.
Тарас Чопик: 4 голи
Двічі реалізував пенальті за «Газовик-Скалу» і стільки ж у складі луцької «Волині».
Сергій Кирієнко: 4 голи
Вперше країна заговорила про Кирієнко в липні 1988 року, коли той на переповненому нікопольському стадіоні «Електрометалург» відбив 3 пенальті в післяматчевій серії з московським «Динамо», таким чином витягши рідний «Колос» в 1/8 Кубка СРСР.
Уже закінчуючи кар’єру у першій українській лізі в складі «Електрометалург-НЗФ», 40-річний «Киря» зумів чотири рази засмутити воротарів суперника. Причому в квітні 1997 року, в домашньому матчі з «Кристалом» з Чорткова, Кирієнко зумів відзначитися на 8-й і 20-й хвилинах – що було рекордом скорострільності серед воротарів. Пізніше цей показник пореплюнет Костянтин Стародубовський.
Олег Суслов: 4 голи
29 травня 1994 «Чорноморець» і «Таврія» рубалися в фінальному матчі за Кубок України. Рубалися так, що геть забули про голи і гра плавно перейшла до серії післяматчевих пенальті. Після промаху сімферопольця Фурсова, вирішальний удар реалізував голкіпер «моряків» Суслов, ставши таким чином першим воротарем, який забив гол у фінальному матчі Кубка України.
Восени того ж року Олег вперше дебютує у головній збірній країни, а у вересні 1995-го стає героєм двоматчевого протистояння з польським «Відзевом» в Кубку УЄФА. Перший матч завершився мінімальною перемогою «моряків» – 1: 0, а в матчі-відповіді лише чудова гра воротаря дозволила одеситам, що закінчують гру вдев’ятьох, дотягнути до післяматчевої лотереї. Для початку Суслов відбив удар суперника, а потім і сам чітко реалізував свій пенальті.
Вперше забити з гри Олегу Анатолійовичу вдалося на початку квітня 1996 року. Постраждало тоді запорізьке «Торпедо», а через тиждень – 13 квітня – Суслов ударом з «точки» закріпив перемогу своєї команди у виїзному поєдинку з «Дніпром».
Ігор Хіманіч: 7 голів
Виступаючи за чернігівську «Десну», Хіманіч вперше відзначився забитим м’ячем у сезоні 1994/95. Через рік результат вдалося поліпшити до 3-х забитих. Востаннє гроза воротарів другої ліги засмучував суперників в чемпіонаті 1997-98, коли перебрався в «Славутич-ЧАЕС», де теж відзначився тричі за один сезон.
Костянтин Стародубовський: 7 голів
Стародубовський – перший голкіпер овідіопольського «Дністра», який зіграв 100 офіційних матчів на нуль. А ще Костянтин Олександрович є рекордсменом по числу воротарських голів за турнір – 6 в сезоні 2006/07. Тоді ж Стародубовський встановив і рекорд скорострільності серед голкіперів: 23 жовтня 2006 року йому вистачило шести хвилин, щоб двічі вразити ворота «Оболоні-2». До того моменту кияни вигравали – 2: 1, але на 87 і 90 + 3 хвилинах воротар-бомбардир приніс овідіопольчанам перемогу. Але головне досягнення того сезону навряд чи взагалі хтось повторить. Костянтин Стародубовський, увага, пропустив за сезон стільки ж голів скільки і забив – 6!
«Була у команди невдала серія з цими пенальті – багато хто пробував бити, але нікому не вдавалося регулярно забивати. І ось перед кубковим матчем з донецьким «Металургом» ми обговорювали тему можливих одинадцятиметрових, ну я і запропонував свої послуги в цьому компоненті. Ніхто не заперечував. Пенальті таки стався, а я забив. Ось після цього і почав бити їх регулярно », – згадує Стародубовський.
Андрій Дикань: 11 голів
Ще до переїзду в Росію, виступаючи за українські клуби, Дикань іноді грав в полі і навіть відзначився пару раз. «Сусіди» ж використовували воротаря тільки за призначенням, але забивати Дикань не перестав. Усі дев’ять російських голів Андрій забив з пенальті в домашніх матчах «СКА-Енергії». Спробував якось пробити пенальті на чужому полі за рахунку 0: 0 – вийшло невдало. Воротар суперника справився, а в кінцівці матчу Дикань пропустив сам, і його команда програла.
Останній свій гол Андрій забив 11 років тому, і найближчим часом згадувати бомбардирську молодість воротар не збирається: «Пенальті вже не б’ю, раніше бив. Причому давним-давно. З десяти дев’ять забив в Хабаровську. Голи з гри? Це ще раніше було, в глибокій молодості. Грав у другій українській лізі за «Авангард-Індустрію» з міста Ровеньки, був залізним запасним. Мені кажуть: «побігати в поле?». «Якщо треба – побігаю», – відповідаю. Ну і побігав хвилин 20. Випадково забив. Обидва – ногою. Це пресі цікаво, а в «Спартаку» і «Тереку» на такі речі всерйоз ніхто не реагує. Навіщо мені робити чужу роботу, якщо партнери здатні впоратися з нею краще? »
Михайло Бурч. Близько 50-ти голів за кар’єру (точних даних немає)
Бурч наводив жах на колег ще задовго до появи Чілаверта і Сені. В середині 80-х луцьке «Торпедо» з Бурчем у воротах прийняв тоді ще молодий тренер Мирон Маркевич. Справи лучан у другій союзній лізі складалися в цілому непогано, але от лихо – звідкись взялися проблеми з виконанням пенальті. Не витримавши в якийсь момент, Мирон Богданович довірив право виконання 11-метрового своєму голкіперу. Було це в грі з вінницькою «Нивою» і саме з цього моменту в Луцьку з’явився новий феномен, про який заговорив весь Союз.
«Ситуація була наступна: нашій команді в кількох іграх не вдалося забити з 11-метрової позначки. Після одного з тренувань підходжу до Маркевича і кажу: «Навіщо ви хлопців мучите? Давайте я буду бити пенальті ». «Давай. Але якщо не заб’єш – більше підходити до «позначки” не будеш », – відповів Богданович. І ось граємо з Вінницею – пенальті! Я підійшов і забив. З тих пір так і повелося », – розповідає Бурч.
Всього в радянській другій лізі Михайло забив близько 15 м’ячів, найбільше – п’ять – в 1987 році. Продовжив він свої подвиги і в Польщі, де грав за Плоцкий «Сточньовец». Подейкують, що в одному з матчів він і зовсім зробив хет-трик: двічі забив з пенальті, а ще один гол – з гри.
Повернувшись у вже незалежну Україну, Бурч відразу вписав своє ім’я в історію – ставши першим вратерем-бомбардиром нашого чемпіонату. 18 березня 1992 на 55-й хвилині домашнього матчу з «Дніпром» Михайло з одинадцятиметрового переграв Валерія Городова і приніс волинянам перемогу.
Через два тижні він таким же чином допоміг обіграти тернопільську «Ниву», а потім реалізував два 11-метрових у ворота «Металіста». Цікаво, що за підсумками того чемпіонату луцький воротар з 4 забитими м’ячами розділив першість серед бомбардирів своєї команди разом з півзахисником Дмитром Топчієвим.
У наступному сезоні він знову відзначився з точки – постраждав «Кривбас». Це був п’ятий і останній гол 33- річного воротаря в матчах чемпіонату України. Закінчуючи кар’єру в командах нижчих дивізіонів, Бурч продовжував стабільно засмучувати голкіперів суперника, довівши свій рахунок до приблизно 50 голів за кар’єру.
«Ні, ніяких особливих ритуалів не було. Нічого такого. Я просто розбігався з-за меж штрафної. Свій перший гол забив таким чином, тому його дотримувався аж до закінчення кар’єри », – пояснює Бурч.
використано матеріали ua.tribuna.com
