Успішністю стратегії та розвитку футбольного клубу є виховання власних гравців. Кожен адекватний тренер в більшій чи меншій мірі підпускає того чи іншого вихованця клубу до ігор за основний склад команди.
Скільки молодих футболістів себе проявляти, і зарекомендують, це вже інше питання. Давайте спробуємо розібрати ситуацію, яка склалася у донецького «Шахтаря» і його вихованців.
В першу чергу потрібно відзначити, що в донецькій команді ставка робиться на зарубіжних виконавців. Де українському футболістові себе легше проявити, так це на позиції воротаря і на позиції центрального захисника, де в «Шахтарі» грають виключно гравці з українським паспортом. В іншому ж – легіонери. Однак, це абсолютно не говорить про те, що молодий і перспективний український гравець просто приречений в «Шахтарі» і у нього немає спочатку жодних шансів на місце в складі команди.
«Шахтар» успішно переманює в свої ряди молодих талантів з різних куточків країни. За останні кілька років були придбані гравці (на той момент), молодіжної збірної України – Степаненко і Кривцов. Обидва не є на даний момент основними гравцями гірників, але свій ігровий час отримують.
У минуле зимове трансферне вікно був придбаний перспективних лівий захисник Едуард Соболь, якого вже зараз Луческу підпускає до ігор за основний склад донецької команди, випускаючи вихованця запорізького «Металурга» на поле з лавки запасних. Є і талановитий голкіпер Антон Каніболоцький. Але це ми все говоримо про гравців, які були придбані донецьким клубом. А скільки адже талановитої молоді грає в молодіжній першості або за «Шахтар-3» (мова йде про вихованців гірників), у другій лізі.
Але, чомусь тренерський штаб клубу на чолі з Луческу не поспішає звертати увагу на доморощених вихованців донецького гранда. А адже за останні 10 років тільки два (!) Вихованця «Шахтаря» заграли в першій команді. Це Ярослав Ракицький та Дмитро Чигринський. І це незважаючи на те, що молодіжний склад «Шахтаря» за останні два роки не знає собі рівних в молодіжній першості країни.
Скільки багато вихованців «Шахтаря» грало в команді в кінці 90-х – початку 2000-х. Це і Бєлік, і Воробей, і Шутков. Причому всі троє грали в основному складі і були важливими гравцями для донецької команди. А що зараз ми бачимо? Перспективних і подають великі надії хлопців, які себе з найкращого боку проявили, виступаючи за молодіжний склад або «Шахтар-3», віддають по орендах в «арендовци», «іллічівці», як річ, від якої потрібно до певного часу позбутися. Цікаво, а хтось запитує думку цих самих гравців виступати за фарм клуби гірників?
Я прекрасно розумію, що гравець, перейшовши в Маріуполь, має можливість отримувати регулярну ігрову практику. Але, адже одна справа знаходиться в обоймі першої команди «Шахтаря», де конкуруючи з висококваліфікованими футболістами можна підвищувати індивідуальну майстерність і прогресувати. Інша справа, грати в «Іллічівці», де конкуренції як такої немає. Взяти того ж Ярошенко або Кравченка, які свого часу належали або ще належать (Кравченко) донецькій команді. Що, обидва сильно додали в майстерності, або вийшли на якісно новий рівень?
Інша справа Богдан Бутко (але, це виняток з правил), що не мав ніякої можливості розкритися в «Шахтарі», відмінно себе проявив у «Волині» і «Іллічівці». Виклик у національну команду країни не змусив себе довго чекати, і Богдан дебютував в 2011 році за збірну України. На сьогоднішній день на рахунку Бутко вже 15 матчів за головну команду країни. Але, Богдан весь свій потенціал ще не розкрив.
Уявіть, наскільки б сильно гравець міг би додати, якщо він отримував би ігрову практику в «Шахтарі»? А адже в «Шахтарі» то гідної заміни Срні немає. Невже Бутко слабкіше Кобіна, який періодично замінює капітана донецької команди?
І як тут не згадати слова капітана молодіжного складу «Шахтаря» та молодіжної збірної України Олександр Нойок: «Навіщо я стільки років бився в академії, ріс до дубля, ставав капітаном і віддавався повністю своїй роботі? Навіщо жити мріями про першій команді, якщо двері туди закриті? Я не хочу отримувати більшу зарплату і їздити по орендах.
Я розумію, що в «Шахтарі» величезна конкуренція, але якщо я не можу довести що потрібен першій команді, а керівництво оцінює мене так низько, то доведеться доводити свою корисність і спроможність на іншому місці ». Олександр був розчарований ставленням клубу до себе: «Мене не влаштував підхід до своїх вихованців.
Звичайно, я не буду озвучувати цифри, але мені запропонували довгостроковий контракт із зарплатою, яка навіть для Першої Ліги здасться дуже маленькою. Наприклад, є у нас легіонери, які не те що в першій команді не грають, а не дотягують навіть до заміни дубля. Але вони заробляють у десятки разів більше, ніж запропонували мені. Як ви думаєте, це справедливо? »
І якщо ситуацію з Нойок багато могли сприйняти як невдоволення самого футболіста щодо суми пролонгації контракту, тоді як можна пояснити втечу талановитого 16-річного талановитого вихованця «Шахтаря» Дениса Арендарука в київське «Динамо»? А футболіст то адже теж зізнався, що не бачив сенсу грати за дубль донецької команди, а потім іти в оренду в «Іллічівець».
Однак, втеча півзахисника вийшов не ефективним, оскільки у Арендарука був ще дійсний на півтора року контракт з «Шахтарем» і гравець повернувся в Донецьк. Але, це суті не міняє. Молоді футболісти, потрапивши у в’язницю під назвою «Шахтар», позбавлені можливості проявити свої найкращі якості перед тренерським штабом першої команди гірників і через певний час думають про те, як би швидше покинути це безперспективна футбольне суспільство. Поки не зміниться ставлення до молодих вихованцям «Шахтаря», я б порадив кожному молодому футболісту не переходити в донецький «Шахтар». Адже це шлях в нікуди!
