Вам теж набридло, що в кваліфікації до Чемпіонатів світу і Європи одна група виявляється «обрізаною»?
Якщо так, то можете видихнути з полегшенням, бо в УЄФА тепер входить 54 національні федерації. Новим членом футбольного союзу став Гібралтар.
Ця невелика територія, основну частку якої складає скеля, з давніх часів була стратегічно важливою для найбільших імперій, адже дозволяла контролювати пролив між Середземним морем і Атлантичним океаном. Свого часу нею володіли фінікійці, карфагеняни, римляни, вандали, готи та маври. А в ході Реконкісти у 1482-му році вона була завойована Іспанією. Та у XVIII столітті Гібралтар був захоплений Великобританією. З того часу іспанці неодноразово намагались відвоювати частину Піренейського півострову, але не досягли жодного успіху. А на плебісцитах, які кілька разів проводились у ХХ ст. більше 90 відсотків громадян висловились за належність території до Об’єднаного Королівства. За повір’ям, Гібралтар буде належати до ОК поки там залишатиметься хоч одна мавпа – магот. До речі, Грібралтар – єдине місце в Європі, де мешкають мавпи.
Оскільки скеля була британською колонією, то й футбол тут з’явився досить рано. Вже в кінці ХІХ ст. англійські купці і військові грали тут футбольні матчі, а у 1895 році була створена місцева футбольна асоціація. Декілька років місцеві клуби проводили між собою турніри та іноді грали з представниками інших частин Британської імперії. Та коли була зроблена спроба взяти участь в міжнародних футбольних турнірах Іспанія одразу висловила свій різкий протест, і як наслідок процедура легалізації федерації затягнулась аж на століття.
Та самі жителі Гібралтару не сиділи склавши руки. Особливих успіхів було досягнуто у перші повоєнні роки. В 1947 році було збудовано стадіон «Вікторія», який і донині є головною (і єдиною професійною) ареною країни. А період 1949-1955 років вважається золотою ерою в історії місцевого футболу. Однією з причин послужило збільшення британського військового контингенту на скелі. В цей час для товариських матчів сюди приїздили тодішні гранди європейського футболу: австрійський Вакер, югославські Црвена Звєзда і Хайдук, шведський Єнчепінг, іспанські Атлетіко, Вальядолід і навіть сам мадридський Реал, якому в той час не було рівних.
Переломним став 1956 рік. Тоді Іспанія надала незалежність більшості своїх колоній та почала вимагати того самого від Британії, а всім іспанським клубам було заборонено грати із гібралтарськими командами. Поруч з цим сама Британія зменшила свій військовий контингент до кількох сотень солдат, тим самим в рази зменшивши кількість потенційних футболістів. Після цього слідує довге затишшя, протягом якого розігрувався національний чемпіонат і кубок та грались матчі із такими самими невизнаними суб’єктам європейського футболу, і лише в 90 роках була зроблена нова спроба вийти на міжнародний рівень.
В 1997 році національна федерація почала процедуру по вступу в ФІФА, а в 2000 році почалась перевірка місцевої інфраструктури на відповідність міжнародним стандартам. Та різко проти виступила Іспанія. У відкритому листі було заявлено, що якщо Гібралтар стане членом УЄФА чи ФІФА, то іспанці покинуть цю організацію.
Очевидно, що саме у зв’язку з цим в наступному році УЄФА внесла зміни в статут згідно яких членом асоціації може стати лише країна-член ООН. На основі цього й було відмовлено гібралтарцям. Та їх така ситуація не задовольнила, і вони звернулись до Лозанського суду (так-так, виявляється туди звертаються не лише українські клуби) і він постановив, що відмова не обґрунтована (без Суркіса тут не обійшлось) оскільки процедура розпочалась до внесення змін. В 2006 році Гібралтар став тимчасовим членом УЄФА.
На початку 2007 року на конгресі Європейського футбольного союзу відбулось голосування щодо наданням йому статусу повноцінного членства. Та жорстка позиція Іспанії призвела до того, що цю пропозицію підтримали лише британські федерації – Англія, Шотландія та Уельс. Однак вже через 6 років ситуація кардинально змінилась. 24 травня 2013 року лише Іспанія та Білорусь висловились проти вступу Гібралтару до УЄФА. Це рішення стало справжнім святом для маленької країни.
Першими захищати честь країн довелось дев’ятнадцятирічним футболістам, і з цим завданням вони справились так собі. В першому своєму матчі вони програли одноліткам з Болгарії (0:6), а 17 жовтня стартували у відборі до чемпіонату Європи з поразки хорватам 0:7.
Та вже скоро в гру втупить і доросла збірна, і вона вже не буде хлопчиком для биття. Ну або принаймні стане найсильнішою командою з шостого кошика. Нещодавно вони обіграли збірну Фарерських острів з рахунком 3:0, а офіційне визнання дозволяє розраховувати на подальший прогрес. Так за збірну Гібралтару вже погодились виступати екс гравець Сток Сіті Денні Хіггінботам, та захисник Барнслі Скот Вайзмен. Можна не сумніватись, що найближчим часом аналогічні пропозиції отримають ряд іспанських та англійських гравців, які хоч якось пов’язані з Гібралтаром.
Вже в наступному сезоні місцеві команди дебютують у єврокубках. По одному клубу гратимуть в кваліфікації Ліги Чемпіонів та Ліги Європи. З великою ймовірністю можна сказати, що в найпрестижнішому турнірі старого світу зіграє футбольний клуб Лінкольн, котрий виграв 10 останніх чемпіонатів. А конкурувати йому доводиться не аби з ким, а з самим Манчестер Юнайтед, який, щоправда, для уникнення плутанини називають Манчестер 62. А в другому дивізіоні грає ще й Бока Хуніорс.
Взагалі клубний футбол тут перебуває на досить високому рівні. Окрім двох дивізіонів (по 8 команд в кожному) існує також чемпіонат резервних команд першого дивізіону, жіноча та футзальна ліги, а також юніорський чемпіонат в 5 вікових групах. Погодьтесь, непогано як для країни в якій проживає 28 000 населення.
Які перспективи гібралтарського футболу відповісти важко, хоча й зрозуміло, що навіть за вихід до групових стадій єврокубків місцевим клубам поборотись навряд чи вдасться. Та навіть сам факт можливості грати на офіційному рівні є неабияким досягненням, до якого місцева федерація йшла ціле століття.
Олександр Ластовецький , bfootball.com.ua
