Нещодавня дискваліфікація “Арени Львів” виявила цікаву закономірність серед українських футбольних експертів та вболівальників. Виявляється, в Україні живе так багато борців проти політики у футболі.
Багато коментаторів ще не розібравшись у самій справі почали волати, що мовляв і правильно що наказали, адже футбол повинен бути поза політикою. Скільки виявилося одразу ж охочих позабирати з трибун не тільки Бандеру чи Шухевича, а й галицього лева та навіть червоно-чорний прапор українських націоналістів. Скоро вже вишиванка чи український прапор будуть викликати багато запитань чи як?
І начебто формально все правильно, але от яка дивна річ. У грудні 2002 року маріупольський “Металург” змінив назву на “Іллічівець”. Футбольна громадськість і всі ці “коментатори” чогось мовчали. Команду наче назвали начесть Леніна, бо так само на честь Леніна названо головного спонсора команди – ММК ім. Ілліча. А чому було не повернутись до однієї зі старих назв команди – “Азовець” (1966-70, 1992-96), “Новатор” (1976-92), “Сталь” (1938-48). А чому не просто ФК “Маріуполь”?
Можливо Лєнін заснував це завод? Та ні, адже завод веде свою історію ще з 1897 року. Можливо Лєнін був колись у Маріуполі? Та він взагалі мало де був в Україні, але ось завод вирішили назвати на його честь, як і багато чого здуру поназивали в Україні іменами комуністічних ватажків – Кіровоград, Дніпродзержинськ, Ворошиловоград та інші. Дещо не пощастило місту Сталіно, яке все ж переіменували у Донецьк в 1961-му році. Так чого власне так триматися за Лєніна? Чому з приводу “Ілліча” тоді мовчали всі ці аполітичні любителі футболу?
Може тому що багато кому в Україні та за її межами просто поперек горла стає сам факт існування українського націоналізму, української нації, українського народу, зрештою самої України?.. Бандера, Шухевич та інші борці за Україну не мають ніякого відношення до футболу, як власне не мають ніякого відношення до України багато з тих, хто так ревно хоче позабираті їх портрети з українських стадіонів.
