До того моменту, поки «Шахтар» не оскаржив безроздільне домінування київського «Динамо» на внутрішній арені, біло-сині на марафонській дистанції чемпіонату лише одного разу отримали конкурента, який всерйоз змагався з ними за «золото» першості України.
Рівно 20 років тому в чемпіонську гонку не на жарт включився «Дніпро».Напередодні чергової зустрічі двох старих друзів-суперників, яка бачиться центральним матчем 26-го туру, вважаємо доречним здути пил з однієї публікації в «Комсомольській правді», анонсу матча «Дніпра» з «Динамо» в 1993-му. Вона називалася «Лобановський поїхав, але справа його живе». Про сам Метр у матеріалі дніпропетровського автора Юрія Кулібаби, крім заголовка, більше не згадувалося. А центральною темою статті став сьогодні мотив – Київ все купив …
В Україні футбол завжди був не тільки спортом, але і політикою, особливо в застійні роки. Інакше й бути не могло. Адже сам Щербицький, перший секретар ЦК КПУ, починав свій робочий день в автомобілі, що везе його на роботу, з читання спортивної газети. Він вболівав за київське «Динамо», і розділяти цю хворобу доводилося багатьом. Перемагав той клуб, за який заступався більш впливовий начальник. Зараз часи інші. Компартійна система пішла в небуття. Але традиції, на жаль, живі.
Кілька останніх років у республіці дуже не любили Всесоюзну федерацію футболу. Але те, що діється зараз в українській федерації, ні в яке порівняння не йде. Якщо згадати колишню федерацію СРСР, то складалася вона з різних людей. Хтось вболівав за «Спартак», хтось за ЦСКА, «Динамо» чи «Торпедо». У Києві зараз керують футболом тільки колишні «динамівці». Звідси всі біди. Ще в березні у мене відбулася розмова з одную поінформованою людиною (прізвище з етичних міркувань називати не буду). Він сказав: все вирішено. Київ буде чемпіоном. Дніпропетровський «Дніпро» лідирував тоді з відривом у три очки. Далі почалися дива. У Луганську «Дніпро» забив два голи, які не зарахували. Але все ж вирвав перемогу. В Одесі знову не зарахований чистий м’яч. На цей раз – поразка. У матчі з «Кривбасом» суддя взагалі дозволяв суперникам грати в баскетбол, а якщо і свистів, то лише для того, щоб призначити штрафний у зворотний бік.
Матчі за участю «Динамо» останнім часом без сміху взагалі дивитися неможливо. А коли призначаються ще і незаконні пенальті, форвард киян Віктор Леоненко демонстративно забивав.
Таких прикладів тьма-тьмуща. Про це пишуть у республіканських газетах, говорять у репортажах телекоментатори. Навіть ті, які вболівають за киян. Я, до речі, теж шанувальник «Динамо» з 19-річним стажем. Але хочу, щоб мої улюбленці боролися по-чоловічому, а не катали м’яч в тепличних умовах. Адже в міжнародних матчах нам ніхто допомагати не буде.
Дніпропетровський «Дніпро» зразка 1993-го під керівництвом Миколи Павлова з «дитячого садка», як називав команду сам наставник, перетворився на боєздатний, амбітний колектив. Його кістяк становили воротар Медін, захисники Беженар і Дирявка, хавбеки Максимов, Михайленко, Полунін і Похлєбаєв, форвард Коновалов. Друге коло дніпряни почали на чолі турнірної таблиці, в якій, крім них, «Динамо» випереджав ще й донецький «Шахтар». У столичному клубі в міжсезоння змінився тренер – місце біля штурвалу зайняв Михайло Фоменко. Струснувши колектив, неабияк перетасував склад, включивши в ансамбль кількох нових виконавців, нинішній наставник збірної України, по суті, явив світові нове «Динамо».
Стартові поєдинки весняного кола не вдалися «Шахтарю», який покинув коло претендентів на чемпіонство. Кияни, відставали від лідера на три пункти після домашньої нічиєї з «Карпатами» у 18-му турі, поступово скоротили відрив, а після 25-го ігрового дня вперше нагнали «Дніпро» за очками, випередивши конкурента в таблиці за рахунок додаткових показників.
Можливо, саме цей факт надихнув автора «Комсомолки» на виклад своєї версії того, що відбувається. Яка не залишилася без відповідей. Найбільш яскравим, соковитим стала стаття Валерія Мирського в «Київських Відомостях».
«Зірки здаються яскравіше, якщо дивитися на них не з вершини пагорба, а зі стічної канави», – ділився на схилі років враженнями від прожитого Сомерсет Моем.
Одна з найяскравіших зірок московської преси – «Комсомольська правда» – спалахнула вибухом обурення з того приводу, що, виявляється, футбольна команда київського «Динамо» купує золоті медалі. Винос на першій сторінці так і сформульоване: «Київське «Динамо» купує чемпіонське звання». На вказаній шостій сторінці – стаття «Лобановський поїхав, але справа його живе», написана Юрієм Кулібабою з Дніпропетровська. Матеріал сочиться їдкою сльозою вболівальника образи на київське «Динамо», впевнено наздоганяючий «Дніпро» в чемпіонаті України нібито за допомогою суддів. І ні слова, ні півслова про те, у кого, коли і за скільки купили динамівці ці послуги.
Для вуличного товкотнечі – нормально. А як газетна публікація – це привід для порушення судового розгляду, якесь футбольний клуб київського «Динамо» твердо обіцяє газеті колись передової у світі молоді! Не виключено, що і Лобановський погляне з аравійських пісків суворо юридично на цю кримінальну витівку давно вже повнолітньою «Комсомолки». Хоча заголовок і притягнутий за вуха до статті, де, знову-таки, ні слова про колишнього тренера київського «Динамо» і його страшному справі, проте комусь дуже хочеться, щоб читач самостійно додумався: дев’ять титулів чемпіона СРСР, два європейських Кубка кубків і Суперкубок УЄФА Лобановський свого часу купив для київського «Динамо».
Стара пісня, перероблена на все нові й нові лади, ще не раз буде зводитися в ранг хіта тими, хто свої прорахунки спробує приховати під купою чужих «інтриг». Як 20 років тому Юрій Кулібаба відмовлявся бачити в київському «Динамо» передусім команду з налагодженою грою (ця команда, хто не пам’ятає, восени того ж 1993-го в меншості розіб’є у Києві грізну «Барселону»), вишукуючи причини успіхів основного суперника «Дніпра» в нечесних закулісних іграх, так і сьогодні багато хто намагається представити дійсність у викривленому світлі. При тому, що у Федерації футболу України ось уже більше півроку засідають ті, кого важко запідозрити в симпатіях до киян, останніх продовжують огульно критикувати за суддівські промахи, розкриваючи якийсь змова …
Втім, повернемося до публікації в «Київських Відомостях».
Ми кожен день плаваємо в такому лайні, що це божевілля «Комсомольської правди» може здатися комусь пересічною витівкою старої склочніци. Ну навіщо звертати увагу на дрібних пакостніц, коли із страхітливим гуркотом падають ідоли, а зарплати не вистачає до вечора?
Однак у всі часи, при будь-якому харчуванні вважалося благою справою зцілити сліпого. Якщо б ви знали, робята з «Комсомолки», яка подія мимохідь обгидили. Команда київського «Динамо» загнивала на корені. Дійшло до того, що футболом там вже і не пахло – перебиває сивушний дух. У міжсезоння запросили нового старшого тренера, ткнули пальцем в те, що залишилося від команди, жорстко сказали: ось ця малина повинна виграти в травні Кубок, а в червні – чемпіонат України. Інший би здивувався: даруйте, панове хороші, тут для парильщика роботи на півроку, а ви про що? Але Михайло Фоменко не здивувався, сам з динамівського гнізда.
Вже на що досвідчені футбольні специ є в Києві, але ж ніхто не вірив, що вже в квітні під рукою у Фоменка буде бойова, по-футбольному добре скроєна команда. Від колишньої дурі і порядочков нічого не залишилося в Чисто прибрана колективі. Сьогодні це команда, де десять польових гравців чесно відпрацьовують всі дев’яносто хвилин матчу – з м’ячем, чи без м’яча, але з повним розумінням необхідності кожного маневру. Освоюються ними системи гри – трудомісткі, непосильні для погано тренованих спортсменів – концептуально невідомі багатьом стратегам. Це шлях наверх.
Чи не правда, дуже багато думки одного з метрів вітчизняної футбольної журналістики не втратили своєї актуальності і через два десятиліття! Як і раніше в ходу ті ж самі виверти «борців за справедливість» …
Очний поєдинок у 28-му турі чемпіонату України-1992/93 «Дніпро» у «Динамо» виграв – 1:0. Всього лише зрівнявшись з киянами за очками, оскільки в попередньому матчі поступився «Металісту». Як з’ясується пізніше, та осічка стала стратегічною, яка коштувала команді чемпіонського титулу.
Ось що написав тоді Юрій Кулібаба по гарячих слідах дніпропетровської гри: «Зустріч, яка обіцяла стати вирішальною, значення для розподілу місць вже не мала. Навіть після поразки у киян при рівності очок краща різниця забитих і пропущених м’ячів. І в останніх двох матчах втрат, звичайно, не буде. Не тому, що хтось допоможе. Зараз «Динамо» грає дуже потужно. Просто справу вже зроблено … »
Як у тому анекдоті. Ложечка знайшлася, але осад-то – залишився! ..
