Фото – radiosvoboda.org
Якихось півроку тому більшість українців сприймали футбольних фанатів як купку радикалів, які не зуміли знайти себе в житті і вибрали походи на футбол як спосіб самовираження. Але останні події в країні кардинально змінили громадську думку.
Фанати змогли забути про всі свої конфлікти заради майбутнього України. Ультрас були активними учасниками подій на Майдані. Зараз вони об’єдналися і пішли воювати в складі батальйону “Азов”. Після “зачистки” Маріуполя, під час якої саме багато фанатів були ударною групою операції, один з кримських ультрас розповів про те, що підштовхнуло його піти на війну і чого він чекає після неї. Він попросив не називати його імені і не ставити запитань про операцію в Маріуполі. Поки ми говорили лише про мотиви.
– Як довго ти приймав рішення перед тим, як відправитися в зону бойових дій?
– Зважився після того, як відібрали мою рідну землю. Спочатку Крим, а потім усі ці події на Донбасі. А сам факт обумовлений створенням такого батальйону, як “Азов”. Моє рішення – це доля.
– Як і від кого, власне, ти отримав запрошення до “Азов”?
– Подзвонили мої знайомі, теж, до речі, з Криму. Вони раніше мене вступили в “Азов”. Набирали всіх небайдужих, хто готовий відстояти свою батьківщину. Як показала недавня історія, 90% цих патріотів – фанати різних футбольних клуби. Вибір впав на всіх небайдужих футбольних людей.
– Який вік хлопців, які вступили в ряди “Азова”?
– У середньому від 20 до 30 років.
– Представники яких футбольних клубів є у вашому батальйоні?
– Є кияни, луганчани, маріупольці, дніпропетровці, запоріжці, миколаївці, херсонці, сімферопольці і севастопольці. Плюс, нам допомагають всі ультрас-рухи України. Якби не вони, було б набагато складніше служити. Допомагають фінансово, бронежилетами, їжею і головне морально. Хлопці нам постійно дзвонять, питають, що і як. Держава теж допомагає, але не повною мірою. Укомплектовані ми дуже добре, на відміну від інших. Всі ці історії про п’ять бронежилетів на 30 людей не про нас.
– У загальній масі батальйону ультрас виділяються взуттям – білим кроссовкам ви не зрадили. Наскільки складно було зняти улюблені “Фред пери” (улюблена фірма ультрас – .. Прим Авт.) І надіти військову форму?
– Це збіг обставин. Ми так само легко надягаємо і берци. Не знаю, як іншим хлопцям, але для мене це не важко. Тому що я завжди мріяв служити батьківщині. Свого часу проходив строкову службу, навіть хотів переходити на контракт. Так вийшло, що армія не сильно хоче воювати, і довелося йти в зону АТО. Не знаю, як для інших, але для мене цей вибір не був важким.
– Як на твоє рішення відреагували рідні? Відмовляли?
– Зрозуміло, що відмовляли. Але хто, якщо не ми? Рідні, звичайно, переживають, однак розуміють мене.
– Про футбол в батальйоні часто говорять?
– В основному, говоримо на відпочинку, при пранні речей, за вечерею. Зустрічаємося з чуваками з різних рухів, згадуємо навколофутбольні подіх: хто кого як накривав, шукав, виманював. Дуже багато кумедних історій від людей, які ще вчора були у ворогуючих стосунках. Майже з усіма вже зустрілися, побраталися. Вся ворожнеча пішла, всі встали плечем до плеча за свою країну.
– З ким ви свого часу воювали?
– Наприклад, з “бомжами”. Так ми раніше називали фанів запорізького “Металурга”, але тепер буду говорити запорожці. Також нашими ворогами були миколаївці, луганчани, маріупольці. Раніше у нас з ними були махачі, а тут ми зустрілися. Розмови зараз дуже прості: “О, а там тоді був? Та? Я теж. А чого ви не вийшли? Адже ми вас чекали. А там мусора були. А чого ти так сильно вдарив? А ти з Севастополя? ” Все в такому дусі.
– За кримським футболом стежиш?
– Стежимо, переживаємо. Бачу, є хороші новини: “Севастополь” буде грати в українській Прем’єр-лізі. Читав, що Вадим Новинський не відмовився від клубу, і команда, можливо, буде грати в Кривому Розі. Дуже зрадів. Після бойових дій хочу бути біля команди. Зараз нам не до футболу, але коли настануть мирні часи, буду знову ходити вболівати за улюблений клуб. Вже планую їздити в Кривий Ріг.
– Тебе здивувала позиція менеджерів кримських клубів, які повернулися в бік Москви?
– Про Бойцана нічого сказати не можу. А Красильников виявився підстилкою, погнався за славою і грошима. Ми до цього негативно поставилися. Мене його позиція не здивувала. Так само, як і позиція севастопольських ультрас. Красильников свого часу знайшов Новинського, депутата Верховної Ради України, отримав багато грошей, добудував стадіон. Чому він ще тоді не шукав бізнесмена з Росії, а знайшов богатенького українського? Так само і рух севастопольський: дружили з “хохлами” (фанати “Динамо”. – Прим Авт.)., Дніпропетровцями та львів’янами, а потім помінялася геополітика, і ось ми з росіянами дружимо.
– Севастопольські фани вже дружать з росіянами?
– Хтось дружить. “Движ” розділився на два табори: проукраїнський і проросійський. Це можна побачити по банерах: “Росія і Сербія – брати навік”. Друга половина так і залишилася українцями. Багато хто не забули, в якій ми країні народилися, в якій ми країні все життя прожили. На секторі немає 50-річних людей, які пам’ятають Радянський Союз. Також є група людей, які не хочуть нічого втрачати, хочуть слави.
– Самому що найбільше запам’яталося за час перебування в “Азові”?
– Про військові аспекти говорити не готовий. Знаєте, як в гімні України співається, що всі ми брати “козацького роду”. Душевна атмосфера у нас в батальйоні. З такими людьми можна будувати нову країну і воювати за наше світле майбутнє. Наш дух складно передати словами.
– Не страшно йти під кулі?
– Страшно! Але без страху нікуди. Якщо тобі не страшно, то немає сенсу туди йти, тоді ти не розумієш, на що ти йдеш. Ми повністю усвідомлюємо, навіщо ми тут і за що боремося. Піти в батальйон особисто мене підштовхнула любов до країни і потурання влади. Вони нічого не хочуть робити. Тоді хто, якщо не ми?
– Що думаєш про військових, які відмовляються воювати і просто здають позиції?
– Я служив строкову службу, недавно дістав слова присяги на вірність Україні. Перед тим як йти в зону АТО, перечитав ці слова ще раз. Строковиків я ще можу спробувати зрозуміти: у 18 років потрапити в таку жесть – приємного мало. Але є люди, які йдуть служити за контрактом, отримують бабки, приймають присягу, а потім відмовляються її виконувати. Знайди в Інтернеті і почитай присягу. Якщо ти не готовий служити народу України, то для чого тоді йти до війська? Просто скажи: “Я не буду, я не піду, а раптом війна!” У присязі дуже сильні, патріотичні слова, люди їх говорять, а потім думають, “так от, посиджу, грошики пополучаю, батьківщина мене погодує, і все”. Якщо ти не готовий, то відразу про це скажи. Тому я цих людей зрозуміти не можу.
– Про що подумав, коли після повернення з Маріуполя побачив мирний Дніпропетровськ?
– Поки що не дуже зрозумів, що сталося, але вже можу сказати: війна – це погано. Сподіваюся, наш уряд зробить висновки, і, коли ми переможемо, у нас буде сильне і мирна держава. Ми хочемо миру. Коли після бойових дій приїжджаєш в тил, розумієш, яка батьківщина красива, скільки ще не встиг зробити, скільки країні доведеться працювати. Боляче, що скільки синів України вже загинули незрозуміло за що.
– Останнім часом ми часто чуємо, що в 1991-му українці не відчули ціну незалежності …
– Ми вже стали на цей шлях. Нація показує себе. Нам нікуди діватися. Сподіваюся, що ми переможемо і станемо повністю незалежними.
– Письменник Юрій Андрухович зізнавався, мовляв, був згоден з тим, що Донбас потрібно відпускати, щоб цей регіон не заважав решті країні будувати європейську державу. Але після смертей на сході дійшов висновку, що влада відступити не може …
– Задню давати не можна. Дуже велика інформаційна блокада. Можу сказати по Криму, що дуже багато наших людей, українців на півострові кинуті напризволяще. Як їм в очі дивитися? Там дуже багато людей, які не хочуть жити в Росії. Мені телефонують друзі, кажуть, там їх тягає ФСБ, ціни на всі величезні. Втім, не в цінах справа. Люди хочуть жити в Україні.
– Коли ти остаточно повернешся із зони бойових дій і знову побачиш корупцію в країні, чиновників, які продовжать “дерибан”, що будеш робити?
– Будемо їх “щемити”! А що з ними ще можна і потрібно робити? Ми з хлопцями про це вже говорили, думали, що буде, коли настане мирний час. Зараз ми об’єднали навколо однієї напасті, а потім підемо проти людей, які не працюють на благо країни. Чиновники мають відповідати за свої дії.
Розмовляв Роман Бебех, matchday.ua
