Переїзд на Кіпр, в Болгарію і Росію, завершення кар’єри ветеранами та відданість Жабокрицького – про справи футболістів, які грали за клуб Вадима Новинського.
Ігор Литовка, «Олімпік»
Переходив в донецький клуб як основний воротар, так і почав сезон, але після розгрому від «Дніпра» (0: 5) сів на лавку, там і перебував до кінця року.
Олег Чуваев, «Томь»
Російський клуб досить успішно бореться за повернення у Премєр-Лігу, перебуваючи на другому місці в першій лізі. На жаль, Чуваев, до успіхів команди відношення не має – в його активі матчів у новому сезоні поки не було.
Мате Гвініанідзе, без клубу
Дивно, але харизматичний захисник, який має за плечима школу тбіліського «Динамо», перебування в московському «Локомотиві» і гру в основі «Мюнхен-1860», поки так нікому і не знадобився. Невже запити занадто високі?
Маріуш Левандовскі, став тренером
Поляк довго думав – продовжувати йому кар’єру чи ні, але в результаті все ж схилився до другого варіанту, встигнувши вже обзавестися тренерським дипломом. Гарний диплом, медаль переможця Кубка УЄФА, купа медалей за чемпіонат України – що ще потрібно, щоб спокійно зустріти старість?
Євген Новак, «Волинь»
Для Кварцяного, який любить рослих захисників, Євген все ж трохи замалий – «всього» 185 см, може, тому поки і не може закріпитися в основі. На його рахунку 5 ігор в луцькій команді, лише одна в стартовому складі. Негусто, загалом.
Євген Неплях, «Платаніас»
Всього п’ять матчів за свій новий клуб і у цього колишнього захисника «Севастополя», от тільки сидіти на лавці в Греції напевно приємніше, ніж у Луцьку. Взимку вже так точно. Неплях починав сезон основним гравцем, але в іграх, де він виходив на поле, команда зазнала 4 поразки, що навело тренера на роздуми. Так що ігрову практику лівий бек отримував у матчах за молодіжну збірну України.
Денис Причиненко, ЦСКА Софія
Денис міг виїхати в Польщу , але в підсумку опинився в Болгарії. Як і Неплях, починав сезон у старті, ЦСКА з ним перемагав, але … Причиненко опинився на банці і, враховуючи, що його команда лідирує в чемпіонаті, випереджаючи пам’ятний одеситам «Лудогорец», поки змін чекати не доводиться.
Сергій Симоненко, «Бунедкор»
Найдосвідченіший гравець напевно міг би знайти собі місце в одному з українських клубів, але ще навесні вирішив змінити обстановку, відправившись за азіатською Лігою чемпіонів і, чого приховувати, грошима в Узбекистан. Спочатку риторика була самою що не є позитивною, але потім Симоненко випав зі складу намертво. Як нещодавно з’ясувалося, причина проста і справа не тільки в зміні тренера – з грошима в «Бунедкоре» все не так райдужно, як було при Рівалдо.
Володимир Федорів, без клубу
Ще один гравець, що колись був кандидатом у збірну України, влітку виявився одним з фігурантів продовження скандалу у справі «Карпати» – «Металіст», але обійшлося без дискваліфікації. Можливо, той епізод і відлякував потенційних роботодавців, більш сміливі люди недавно знайшлися в польському «Гурнік».
Дебатік Цуррі, «Тірана»
Албанський ветеран українського футболу з’явився в Криму лише навесні, заставши останні поки матчі «Севастополя» в УПЛ. Затримуватися в Україні він не став, перейшовши в «Тирану», яка в цьому сезоні бореться за чемпіонство в Албанії.
Олександр Чижов, без клубу
Центрбек, який колись вважався одним з головних талантів українського футболу, влітку повернувся в «Іллічівець», за який вже виступав, але коли в Маріуполі запахло смаженим, то Чижов вирішив, що йому там не місце. Він домігся статусу вільного агента, говорили про інтерес до нього «Чорноморця», але поки що далі інтересу справа не пішла. Шкода, навіть в нинішньому стані Чижов напевно не гірше Тейку.
Віталій Віценець, без клубу
Як і Чижов, вирішив, що йому не місце в Маріуполі, тренувався з «Шахтарем», отримав травму меніска і зараз відновлюється після операції. Місця в заявці «Шахтаря» йому не знайшлося, перспективи туманні.
Ігор Дуляй, став тренером
Серб, який відіграв стільки років поруч з Левандовскі, і в кінці кар’єри вчинив так само, як поляк. Повагався – завершувати чи ні , та й отримав диплом тренера. Навіть вже до Луческу встиг попроситися в дубль «Шахтаря».
Олександр Жабокрицький, СКЧФ
Головний довгожитель і легенда клубу прийняв складне, але зрозуміле по-людськи рішення – залишився в Криму. Так, довелося грати при вже не тисячах, а сотнях глядачів, а тепер і зовсім доведеться відкласти футбол в довгий ящик. Але засудити «десятку» вже СКЧФ, який віддав дюжину років Севастополю, складно при всьому патріотизмі і розумінні того, куди котиться кримський футбол.
Олександр Караваєв, «Зоря»
Молодий хавбек без проблем знайшов собі новий клуб, де вже встиг засвітитися в єврокубках і стати гравцем основної обойми.
Артур Карноза, «Карпати»
Очікувано – як для вихованця «Дніпра», звичайно ж – зявився у Львові, де швидко отримав травму і повернувся до тренувань лише в середині жовтня. Поки обмежується виходами на заміну.
Олександр Максимов, «Олімпік»
Досвідчений центрхав довго був вільним агентом, але врешті-решт отримав пропозицію від сенсаційного новачка прем’єр-ліги – і, за його словами, погодився моментально. Поки, правда, не зіграв жодного матчу за нову команду.
Саулюс Міколюнас, «Шахтар» Солігорськ
Литовець, який перебрався з України в Білорусь – часи Великого князівства Литовського повертаються! Гаразд-гаразд, любителі історії, Крим все ж у ВКЛ не входив, але Міколюнас все одно звідти поїхав. Відіграє досить стабільно, команда третя в чемпіонаті, все добре.
Александрс Фертовс, без клубу
Латиш поки не може знайти собі команду, гаразд в Україні, але на батьківщині точно вже міг би грати у складі клубу-лідера, в «Севастополі» він був непоганий.
Костянтин Ярошенко, «Урал»
Стабільний гравець стартового складу команди, яка йде в середині таблиці РПЛ, хоч і відрив від зони вильоту не такий вже й великий. Візитка Ярошенко у вигляді дальніх ударів все ще з ним, з працездатністю у нього завжди було непогано, так що підстави для оптимізму є.
Фарлей, «Аполлон»
Ні, «Аполлон» – це не прізвисько техничного бразильського хавбека, а назва кіпрського клубу, де він зараз виступає. Поки в основі грає нечасто, але вже встиг забити гол, та й в останніх матчах почав виходити в основі.
Денис Кожанов, «Карпати»
Денис із задоволенням вирішив повернутися назад до Львова, де він свого часу став гравцем збірної України, . Початок сезону провів успішно – в особистому плані, команда-то в цей час не “блєстала”, забивав, віддавав, але останнім часом пішов у тінь.
Володимир Лисенко, «Олімпік»
Ще один колишній «моряк» в донецькому (ну, як донецькому) клубі. За потенціалом напевно міг розраховувати на місце в старті, після дебютних виходів на заміну до кінця літа там і опинився, але отримав травму і вибув на декілька тижнів. Після повернення все довелося починати заново, а команда-то на ходу. Загалом, поки Лисенко грає менше, ніж розраховував.
Олександр Ковпак, «Ворскла»
Витіснив Янузі з позиції ударного форварда команди Сачка, забив півдюжини голів (у чемпіонаті, правда, всього два), загалом, «прокляття Ковпака», як про нього жартував Юрій Бакалов, до якості гри самого Олександра відношення не має. Полтавські уболівальники задоволені.
Пилип Будківський, «Зоря»
З усіх героїв підбірки найбільш вдало змінив клуб. Хоча, коли Пилип ставав гравцем луганської команди, то явно був планом навіть не Б, а В у Юрія Вернидуба. Але пішов Данило, пішов Болі, а в нападі комусь треба було грати. Ось Будківський і грав, намагався, не реалізовував моменти, забивав, а в підсумку завершив рік гравцем збірної України.
Сергій Кузнєцов, «Говерла»
Мабуть, головна зірка «Севастополя», головний бомбардир команди, що витягнув її у вищий дивізіон, а потім забивав і там, міг розраховувати і на кращу пропозицію, ніж від ужгородців. Але чи то претендентів збентежив вік гравця і історія травм, чи то вимоги по зарплаті, але опинився він у «Говерлі». А там і травми прийшли, і проблеми із зарплатою, коротше кажучи, цей рік Кузнецову варто стерти з пам’яті – як хочеться стерти з пам’яті і те, що «Севастополь» не грає в прем’єр-лізі.
