<
>

Реклама

Історія Адам Волянин

Уродженець Львова пройшов Другу світову війну і зіграв за збірну США на чемпіонаті світу

Spy-Football.com

20/11/2020 , 12:40

pogon_lvivАдам Волянин був одним з найбільших талантів довоєнної Польщі.

Отримав прізвисько «Дитя Личакова», навчався на механіка, був найбільшим талантом декади в Польщі

Адам Волянин народився 13 листопада 1919 року у Львові. Це були часи великих змін – роком раніше закінчилася перша світова війна, Австро-угорська імперія розпалася і місто перебувало під владою Польщі. Адам зростав на Личакові у компанії батярів, що сформувало його характер. На полі він був таким же непоступливим і ніколи не уникав боротьби, які і представники цієї міської субкультури. Журналісти і вболівальники навіть називали його «Дитя Личакова». У 30-х роках минулого століття футбол був розвагою, але аж ніяк не професією, яка б приносила гроші. Волянин навчався на механіка, щоб мати якийсь фах.

Молодий і талановитий львів’янин, який хотів стати футболістом, опинявся перед проблемою вибору команди. У Львові було багато клубів, але топами вважали тільки «Погонь» і «Чарні». Адам обрав чотириразових чемпіонів Польщі «Погонь». Хлопець грав в атаці, ще на рівні юніорів показував великий талант, який не пройшов не поміченим повз тренерів. Він не виділявся фізичними даними і силою, мав зріст всього 1,68 метра, але компенсував недоліки характером, швидкістю і баченням поля. А ще за свідченнями очевидців мав неймовірне гольове чуття на рівні найкращих нападників свого часу. Завдяки його грі юніорська команда «Погоні» стала віце-чемпіоном Польщі у 1937 році. У фіналі львів’яни програли принциповому супернику – «Віслі» Краків з рахунком 0:1.

А в цей час перша команда «Погоні» перебувала у кризі. У такій ситуації керівництво вирішило дати шанс молодим футболістам. Серед них був і 17-річний Адам Волянин. Свій дебютний м’яч у вищій польській лізі форвард забив «Краковії». Він регулярно відзначався у воротах суперників, але «Погоні» ніяк не вдавалося повернути собі лідерські позиції у футболі і команда фінішувала за межами топ-4 два сезони поспіль. На ЧС-1938 збірна Польщі зіграла без гравців львівського клубу.

В останньому сезоні перед вибухом Другої світової війни Волянин набрав чудову форму. Вже у стартовому матчі чемпіонату оформив свій перший хет-трик. До 1 вересня 1939 року встиг забити шість голів. А тоді почалася окупація Польщі Третім рейхом. Всього Адам до військових дій встиг зіграти 29 матчів у чемпіонаті Польщі і забити 14 м’ячів. Його називали найбільшим талантом країни за останні 10 років, але війна завадила футболісту реалізувати весь свій потенціал. Тут вже мова йшла не про футбол, а більше про виживання.

У 1939 році Львів зайняла Червона армія і місто опинилося під владою Радянського Союзу. Всі спортивні товариства розпустили, а на їхньому місці сформували нові клуби – «Локомотив», «Спартак», «Динамо» та інші. Почалася масова радянізація регіону у всіх сферах. 20-річний Волянин почав виступати за львівський «Спартак». На нього звернули увагу і покликали в Москву грати за столичний «Спартак», де рівень футболу був на порядок вище, ніж у радянському Львові. Але там Адам затримався ненадовго – зіграв всього один матч. Далі була війна.

У 1941 році на території СРСР у найкоротші терміни почали формувати армію Андерса. Вона складалася з депортованих польських військовослужбовців і мала допомагати Червоній армії боротися з німцями. Генерал Владислав Андерс за допомогою британського уряду та польського уряду у вигнанні домігся від керівництва СРСР згоди на виведення свого військового формування до Середньої Азії. Армію відправили в Іран для охорони нафторозробок і нафтопроводів. Згодом її реформували – 50-тисячний корпус перевели до Італії і зробили частиною союзних військ.

Адам Волянин змінив футбольну форму на військовий мундир і разом з армією Андерса пройшов Іран, Палестину та Африку. За однією з версій футболіст пішов на такий крок, щоб вирватися з Радянського Союзу. В кінцевому підсумку Адам опинився в Англії. Професія механіка, яку здобув ще у Львові, на війні дуже допомогла. Він служив в авіації, але займався не лише ремонтом літаків. Волянин мав 709 годин нальоту. Тричі був нагородженим Хрестом Доблесті.

Навіть під час війни не забував про футбол – грав у військових командах. Один зі матчів організували на Новий рік. Команда польських пілотів з Волянином у складі без шансів програла своїм колегам з Королівських ВПС – 0:8. Мабуть, поляки почали святкувати ще до матчу.

Завершення війни мало для Адама солодко-гіркуватий присмак – Німеччина капітулювала, Львів залишився радянським, а Польща стала комуністичною. Там його, сержанта ВПС польського уряду у вигнанні, почали б переслідувати. «Дитю Личакова» не було куди повертатися.

Адам, як більшість поляків армії Андерса, вирішив залишитися в Англії. Там зустрів свою наречену. Власне, саме вона влаштувала йому перегляд у «Блекпулі» – зателефонувала у клуб і запитала, чи може Волянин зіграти в одному з їхніх спарингів. Так вихованець «Погоні» потрапив у команду першого англійського дивізіону. Менеджер Джо Сміт згадував, що колишній військовий був дуже несміливим і скромним в житті, але на полі він ставав протилежністю. У своєму першому матчі Адам забив 5 м’ячів резервному складу «Моркам». Зіграв ще кілька ігор за «Блекпул» – забив м’яч і став гравцем зустрічі з «Хаддерсфілдом», потрапив у стійку в матчі проти резерву «Манчестер Сіті». В підсумку, Волянина зарахували у резервну команду «Блекпула».

Але 27-річний Адам замість боротьби за основу вирішує відправитися за океан. У США перебувала найбільша діаспора львів’ян (українців та поляків) на той час.

Поїхав зі збірною США на чемпіонат світу, зіграв проти Іспанії, потрапив у Зал слави

По той бік океану Адам розпочав нове життя в Чикаго. Продовжив грати у футбол за польські клуби в Америці – «Чикаго Марунс» та «Іглс», де був зіркою та першим номером на полі. З «Чикаго Фалконс» виграв Кубок США, ставши найкращим гравцем команди. Регулярно їздив в європейські турне у складі збірних Чикаго: побував у Швеції (грав проти «Юргордена», «Камратерни» і АІКа), Чехословаччині (збірна Братислави), Німеччині («Гамбург») і Туреччині («Бешикташ»).

Його гру помітили американські функціонери, які збирали команду для першого післявоєнного чемпіонату світу. Волянин ідеально пасував цій збірній США. Там вже були: гаїтянин Джо Гатьєнс, бельгієць Джон Мака, який входив в Рух Опору під час війни, солдат Френк Воллес, який провів 15 місяців у німецькому таборі для військовополонених. Більшість футболістів були аматорами, які грали у футбол у вільний від основної роботи час. Власне, Адам потрапив у склад замість Бена МакЛафліна, якому не дали відпустку на час турніру. А також він запланував весілля на цей час.

Ця зібрана ледь не в останній момент різношерста команда любителів поїхала в Бразилію в ролі аутсайдера, який всім віддаватиме очки. Але збірна США змогла створити мегасенсацію на ЧС-1950. Аматори перемогли збірну Англії завдяки голу згаданого вже Джо Гатьєнса, який враз став національним героєм для американців. Хоча перед матчем букмекери приймали ставки на виграш команд США з розрахунку 500:1, а газета New York Times спочатку навіть вирішила не публікувати результат, подумавши, що це помилка. Ця гра ввійшла в історію, як «Диво на траві». А у 2005-му році про перемогу американців зняли художній фільм – «Гра їхнього життя» з Джерардом Батлером.

Волянин в історичному тріумфі над Англією участі не брав, але зіграв у першому матчі США на чемпіонаті світу проти Іспанії. У кінохроніці турніру є кадри, на яких футболіст вітається перед матчем з легендою іспанської команди Тельмо Саррою. Американці програли – 1:3 і перед наступним матчем тренери зробили зміни у складі. Жертвою цих перестановок став Адам, який пропустив не тільки матч з англійцями, але й не виходив на поле проти Чилі (поразка 2:5). США зайняли останнє місце у групі, але додому все одно повернулися героями.

В національну збірну США його більше не викликали, зате він кілька разів зіграв за олімпійську команду разом з українцем Зеноном Сниликом. Продовжив грати за польські клуби, згодом почав їх тренувати, але надовго в тренерстві не затримався – занадто нервова робота. Займався бізнесом – відкрив невеликий м’ясний магазин і ресторан, які користувалися популярністю серед польським емігрантів. Але про останні роки його життя відомо вкрай мало. Він обірвав контакти зі своїми знайомими та колегами. Почав зловживати алкоголем, заливаючи смуток за втраченими через війну роками і можливостями. Помер у 67 років у передмісті Чикаго.

Ще за життя потрапив у Зал футбольної слави США разом з усією збірною, яка виступала на ЧС-1950 у Бразилії. Залишається лише здогадуватися, яким футболістом став би Адам Волянин, якби не війна.

Реклама