<
>

Реклама

Наші в єврокубках 1974/75

Українські клуби у Єврокубках. Сезон 1974/75. Як Динамо здобувало свій перший єврокубок

Spy-Football.com

23/11/2021 , 16:22

Радянський Союз у сезоні 1974/75 був представлений 4 клубами.

Чемпіон і володар Кубка – єреванський Арарат дебютував у Кубку Чемпіонів. І виступив доволі вдало – пройшовши норвезький Вікінг та ірландський Корк Селтік. Вилетів лише на стадії 1/4 фіналу від непереможної тоді мюнхенської Баварії. Хоча, як не переможної, Арарат вдома німців обіграв 1-0, але у Мюнхені поступився 2-0.

У Кубку УЕФА грали два московські клуби Динамо та Спартак. І повністю провалили єврокубок. Динамівці ще змогли пройти шведський Естер у 1/32 фіналу, але у наступному раунді по пенальті поступилися одноклубникам з Дрездена. Спартак узагалі ж зганьбився, не зумівши за сумою двох матчів порйти югославський Вележ Мостар e 1/32 asyfke.

Героєм радянського союзу того сезону судилося стати київському Динамо. Команда Лобановського-Базилевича стартувала у Кубку Володарів Кубків в якості фіналіста Кубка СРСР (фінал був пограний Арарату).

Першим суперником киян став болгарський ЦСКА «Септемврійськое знамьє» із Софії. Роком раніше саме ця команда перервала трирічну гегемонію «Аякса» у Європі.

Болгарів перед матчем буквально обсипали квітами, а на обох електричних табло спалахує напис – «Нехай міцнішає і розвивається вічна та непорушна радянсько-болгарська дружба». На гру зібралося рекордна для Києва 1974 року кількість глядачів – 75 000. Хіба могли їх розчарувати їхні кумири? Звичайно ж ні! Перемогу було здобуто. Щоправда, з мінімальним рахунком – 1:0 (Блохін, 57), але все ж таки перемога. Вони, до речі, теж не засмутилися мінімальній поразці. Якщо минулого сезону сам «Аякс» змогли зламати після 0:1, то київське «Динамо» і поготів із Софії винесуть вперед ногами.

Не вийшло! Після фінального свистка поєдинку-відповіді динамівці залишали поле Стадіону імені Васила Левські впевненою ходою, своїми ногами і цілком задоволені результатом. Знову перемога, знову 1:0 і знову гол провів Блохін. Як господарі поля не атакували за неймовірної підтримки 51 000 відданих глядачів, як не намагалися «могильники» «Аякса» Марашлієв та Михайлов за активної підтримки своїх партнерів по команді хоч щось зробити біля воріт Рудакова – все, як горохом об стінку! Кияни здобули перемогу за рахунок розумної тактики та вийшли на «Айнтрахт».

Суперник ще той. Хельценбайн та Грабовські – чемпіони світу-1974, через які будувалася вся гра «Айнтрахту». Додайте до них таких класних виконавців, як Кербель, Ніккель, Рорбах, які теж неодноразово залучалися до збірної ФРН, і отримаєте сильний згуртований колектив, готовий до вирішення найвищих завдань у будь-якому турнірі, в якому б він не брав участі. Керував ним своєю чуйною рукою тренер Дітріх Вайзе, який все ж таки виявив якусь благодушність, коли вирішив не проводити жодної розвідки щодо київського «Динамо». Напевно, думав, що його підопічні і так впораються зі своїм суперником, демонструючи свою звичну гру. А самовпевненість, вона, знаєте, часто карається. Тим більше що один із головних динамівських тренерів Валерій Лобановський (другим головним був Базилевич) збирав про західнонімецьку команду всю інформацію.

Після матчу Лобановський скаже: «Ми перевершили господарів у швидкості. «Ейнтрахт» (так тоді називали цей клуб у СРСР) виявився не готовим до такої гри. Наприкінці матчу німецькі гравці виглядали просто втомленими». Я уявляю, з яким почуттям великого задоволення Валерій Васильович говорив ці слова. Адже кияни під час гри двічі програвали. Але останні десять хвилин буквально зім’яли господарів поля і після точних ударів Блохіна з Мунтяном здобули таку потрібну гостьову перемогу – 3:2! Потрібно визнати, що матч “Айнтрахт” – “Динамо” не викликав особливого ажіотажу у Франкфурті-на-Майні. При місткості трибун у 58 000 стадіон був заповнений менше, ніж на половину – 25 000. Напевно, місцеві вболівальники були на всі сто відсотків впевнені, що їхні улюбленці без проблем здолають «якихось росіян».

Зовсім інша річ – Київ за два тижні. 5 листопада 1974 року на Центральному стадіоні зібралося 75 000 глядачів (місткість 100 000). Тобто відбулося повторення рекорду сезону, який було встановлено у попередньому домашньому поєдинку КВК із армійцями Софії. Тим більше, для киян це була остання гра сезону, і вболівальники команди прийшли подивитися на своїх кумирів перед розставанням на «зимові канікули». І, звичайно ж, усі чекали на перемогу киян над маститим, але суперником, що зазнався. Гравці не підвели і перемогли – 2:1.

Нехай нікого не вводить в оману мінімальний рахунок. Гості скоротили його у другому таймі за неузгоджених дій захисників та воротаря господарів поля. А так перевага киян була якщо не незаперечною, то пристойною. инамівці його впевнено розкололи – 2:1. Після гри наставник німецької команди Вайзе визнав перевагу “Динамо”:

-Чим ви поясните перемогу динамівців?

– Тим, що вони зруйнували наш план, не дозволивши навіть таким майстрам, як Грабовські та Хельценбайну, здійснити задумане нами.

– Хто з динамівців справив на вас враження?

– Мунтян, Блохін, Колотов, Буряк, Онищенко, Трошкін. Раніше ми знали лише їхні імена, тепер знаємо, на що вони здатні.

І раптом дещо несподіване визнання:

– Я думаю, нам треба багато попрацювати, щоби виступати на міжнародній арені так, як динамівці.

Зрозуміло, до похвали переможеного завжди слід ставитись обережно.

– У чому ж ви бачите їхню перевагу?

– У швидкісній грі. Тому я й бажаю динамівцям успіху у турнірі…»

Не знаю, чи прислухалися кияни до побажань поваленого суперника, тільки вони й надалі йшли впевненою ходою до перемоги у КВК.

Потрібно визнати, що із суперником у чвертьфіналі неймовірно пощастило. Турецький «Бурсаспор» – це саме те, що нам було потрібно після «зимової сплячки». Коли динамівці приїхали на перший матч у стан суперників і напередодні гри проводили легку розминку, за ними уважно спостерігав головний тренер збірної Туреччини Д.Озари разом із 19-ма своїми підопічними, яких він спеціально зібрав та привіз до Бурсу. А все тому, що вже через місяць, 2 квітня в Києві його команда мала битися зі збірною СРСР, що тоді дорівнювало київському «Динамо» у повному складі. Тут, як кажуть, дивись – не дивись, але вище за голову не стрибнеш.

Чемпіон Радянського Союзу не залишив жодних шансів спочатку «Бурсаспору» – 1:0 у гостях та 2: 0 у Києві. Причому на своєму полі киянам довелося долати справжнісінький Турецький вал. Гості і не думали про атаку і всією командою вдало відбивалися аж до 72 хвилини. І лише коли турки збили у своєму штрафному майданчику Онищенка, Колотов впевнено реалізував пенальті.

Коли нападник «Динамо» виходив його бити, то Лобановський від хвилювання ледь собі пальців на руках не поламав. А закріпив успіх «Динамо» Мунтян за три хвилини до кінця матчу, коли з сили зарядив з-за меж штрафного майданчика по воротах «Бурсаспора», і м’яч, рикошетом від ноги захисника, злетів у небо і влетів у сітку біля лівої від голкіпера. штанги. Ось так нелегко було здобуто перемогу киянами.

Потім, повним складом переодягнувшись у червоні футболки головної команди країни, у тому ж Києві динамівці потрощили і національну збірну Туреччини – 3:0!

Але повернемося до КВК 1974/1975. За представництвом це був дуже сильний турнір з авторитетними сильними командами, який нічим не поступався Кубку Європейських Чемпіонів (спеціально для скептиків – у КЕЧ 1974/1975 рр. стартували: «Баварія», «Лідс Юнайтед», «Селтик» , “Фейєноорд”, “Барселона”, “Сент-Етьєнн”, “Андерлехт”, “Уйпешт-Дожа”).

На першому етапі особливих сенсацій небуло. Хіба що польська «Гвардія» по-пенальті пройшла італійську «Болонью» після обміну домашніми перемогами по 2:1. Але це так, якась несподіванка, і не зовсім сенсація. Фаворити турніру почали вилітати із змагань після матчів другого кола. Хоча й тут їхні невдачі важко назвати сенсаціями. Як ви вже знаєте, «Айнтрахт» нічого не зміг вдіяти з київським «Динамо». В іншій центральній парі 1/8 фіналу зійшлися англійський “Ліверпуль” та угорський “Ференцварош”. Це вже був той «Ліверпуль», який з наступного сезону стане непереможним у Європі, і служитиме еталоном для всіх своїх конкурентів. Щось на кшталт «Барселони» Гвардіоли у другій половині 2000-х – на початку 2010-х. Тільки ось «мерсисайдці», на відміну від каталонців, три роки поспіль виграватимуть трофеї, у 1976 році – Кубок УЄФА, а у 1977 та 1978 роках. – Кубок чемпіонів. Напевно, тренер «Ліверпуля», легендарний у майбутньому Боб Пейслі, розраховував розпочати тріумфальну ходу відомої їм команди саме з КВК 1974/1975 років. Що й не дивно, під його чуйним керівництвом у «Ліверпулі» вже сяяли гравці своїх національних збірних воротар Клеменс, Кеннеді (обидва – Англія), Тошак (Уельс).

«Ференцварош», звичайно, таким сузір’ям не міг похвалитися. Хіба що вже досить непогано грав висхідна «зірка» угорського футболу – Тібор Нілаші, та Іштван Геці з Янош Мате були відомі європейським фахівцям. Саме Мате на 90 хвилині відповів точним ударом на гол Кігана в Ліверпулі, змусивши трибуни стадіону стоячи аплодувати гостям. Адже вони виявили характер, показали яскраву гру і досягли прийнятного для себе результату – 1:1. У себе на полі «Ференцварош» вистояв, відбивши всі атаки «Ліверпуля» – 0:0, і вийшов у чвертьфінал, де також був сильнішим за шведського «Мальме» – 3:1 у гостях і 1:1 у Будапешті.

Через тиждень після розгрому турків у відборі на Євро-1976 – 3:0, кияни знову одягли свої рідні динамівські футболки та з таким самим рахунком у півфіналі КВК розтрощили голландський ПСВ. Тільки ця перемога далася набагато важче. На той час голландський футбол перебував на піку своєї популярності. На чемпіонаті світу-1974 у ФРН усі були просто зачаровані “тотальним” футболом, який демонстрували Кройфф та Ко. Додайте до цього нещодавнє домінування «Аякса» у Європі. І отримаєте величезний інтерес до будь-якого представника зі «країни тюльпанів», де б вони не грали. Тим паче, якщо у складі команди грають збірки. У ПСВ такими були класний голкіпер Ян Ван Беверен, Краай та брати Віллі та Рене Ван де Керкхоффи. Приплюсуйте сюди ще й гравців збірної Швеції – Нордквіста та Екстрему – і вийде боєздатний колектив, який у ті дні відчайдушно боровся за звання найсильнішого у своїй країні. Тренер ПСВ Рійверс так і сказав після прильоту до Києва: «Прошу мати на увазі, що для нашого клубу найголовніша мета зараз – виграш звання чемпіона Голландії. “Динамо” ми бачили по телебаченню в матчі з “Айнтрахтом”, команда сильна, швидка. Ми сподіваємося, що дамо хорошу виставу, глядачі нудьгувати не будуть. Не заперечував би проти рахунку 2:2, 3:3, 4:4…».

І якби в останні півгодини, коли кияни втомилися (за розповідями самих футболістів, гра у них забрала стільки сил, що деякі товариші в роздягальні після її закінчення з незрозумілими очима питали у одноклубників, з яким рахунком завершився матч – ось ця напруга була, неймовірна) !) і насилу відбивалися від наполегливих атак гостей, брати Керкхоффи по черзі були точніше, або ось Екстрем з кількох кроків не зарядив м’ячем у штангу – то передматчеві прогнози Рійверс цілком могли б збутися. А так, на превелику радість переповненого київського стотисячника, їхні улюбленці здобули більш ніж прийнятний для себе результат і зробили пристойний доробок для загального успіху – 3:0. Цікаво, що коли на 17 хвилині Колотов замкнув передачу Трошкіна, то навіть незворушний Лобановський схопився з лави запасних і разом з усіма почав радіти успіху своїх підопічних, як дитина. Щоправда, за кілька секунд узяв себе в руки і знову зробив серйозне обличчя. Але факт залишається фактом. Тієї перемоги прагнули всі динамівці, від тренерів та гравців, до масажистів та водіїв. А що вже говорити про 100 тисяч глядачів на трибунах. Тільки ось чи вистачить переваги на матч у відповідь?

Вистарчить! Хоча голландці несамовито брали в облогу ворота киян. Навіть рахунок зусиллями Екстрему після образливої ​​помилки Рудакова відкрили. Але у другому таймі все стало на свої місця. Стрімка контратака, Веремєєв прострілює вздовж воріт і Буряк у падінні головою встромляє м’яч у ворота ПСВ – 1:1. Дивовижний гол! Усі радянські вболівальники, як і футболісти на полі, полегшено зітхнули – справа зроблена, ми у фіналі! Господарі поля все ж таки дотиснули наших – 2:1. Але отримали від цього лише моральне задоволення, і, привітавши своїх більш щасливих суперників, зосередилися виключно на голландському чемпіонаті, який, до речі, вони виграли.

Є перший соціалістичний фінал!

Але знову хотілося б звернути увагу любителів футболу на вільне трактування правил радянськими футболістами. В Ейндховені Коньков отримав “жовту” картку за те, що лікарська бригада вийшла йому надавати медичну допомогу без дозволу судді. У Союзі таке, можливо. Але лише не в Європі. Або ось епізод матчу «Динамо» – ПСВ, описаний «акулою пера» радянської спортивної журналістики Львом Філатовим у «Футбол-хокеї», №15,1975 р.: «Блохін рветься вперед, голландець підтримує його руками, але наш форвард все- виявляється вільним і з м’ячем. І тут раптом, наче за звичкою, Блохін зупиняється, чекаючи на свисток. А суддя йому махає рукою: «Аж грайте, м’яч у вас, це краще, ніж штрафний». Але момент для розвитку атак втрачено. Суддя мав рацію, але у наших, гравців, як видно, є звичка до частих, часом чисто формальним свисткам». Тобто, знову ми бачимо, що радянські футболісти звикли бути на полі самі собі суддями. За що часто й страждали у міжнародних поєдинках. Згадати, хоча б, найвідоміші випадки, що відбулися зі збірною СРСР на чемпіонатах світу в Мексиці 1970 та 1986 рр., коли в іграх на виліт з Уругваєм та Бельгією зупинялися без свистка арбітра та отримували м’ячі у свої ворота.

Тільки ось у фіналі таких ексцесів за участю радянських футболістів не було. Рахунок говорить сам за себе – 3:0! Забили двічі Онищенка у першому таймі (особливо гарний був його другий гол, ударом з-за меж штрафного майданчика у «дев’ятку») та Блохін у другому.

Від гри «Динамо» у фіналі були захоплені й офіційні особи. Президент Швейцарської федерації футболу В.Бауман назвав гру радянської команди «значною демонстрацією майстерності». Президент Європейського союзу футбольних асоціацій Артеміо Франкі: «Радянський клуб справді вищого, міжнародного класу. Давно я не бачив фіналів, де б одна з команд настільки переконливо доводила свою перевагу над іншою».

1/16 фіналу
Динамо ( Київ ) — ЦСКА Септемврійське Знамя ( Софія , Болгарія ) 1:0
ЦСКА Септемврійське Знамя ( Софія , Болгарія ) — Динамо ( Київ ) 0:1
1 / 8 фіналу
Айнтрахт ( Франкфурт – на – Майні , ФРН ) – Динамо ( Київ ) 2:3
Динамо ( Київ ) – Айнтрахт ( Франкфурт – на – Майні , ФРН ) 2:1
1 / 4 фіналу 
Бурсаспор ( Бурса , Туреччина )  — Динамо ( Київ ) 0:1
Динамо ( Київ ) – Бурсаспор ( Бурса , Туреччина ) 2:0
1 / 2 фіналу КК
Динамо ( Київ ) – ПСВ Ейндховен ( Ейндховен , Нідерланди ) 3:0
ПСВ Ейндховен ( Ейндховен , Нідерланди ) – Динамо ( Київ ) 2:1
Фінал. Базель , Швейцарія
Динамо ( Київ )  – Ференцварош ( Будапешт , Угорщина ) 3:0

Реклама