<
>

Реклама

Поза грою BETTING

Договірні матчі, аферисти і барахолка на Раздані: сумні реалії вірменського футболу

Spy-Football.com

14/7/2020 , 11:29

Знаєте, а коли “Арарат” перемагав “Баварію”, до народження Єгора Лугового лишалося більше двадцяти років. А до початку його безславної кар’єри ще більше.

Тим не менше, сьогодні вірменський футбол асоціюється, перш за все, з цим любителем тоталізатора, а не з серйозними спортивними досягненнями. Причому якщо збірна хоч інколи нагадує про себе – так, у відборі до Євро-2012 вона здобула одразу п’ять перемог, то з клубами взагалі біда. Жодного разу в пострадянську епоху вірмени не грали в групових раундах єврокубків.

Сумне видовище для тих, хто застав успіхи “Арарату” 70-х. Сильна була команда – навіть за мірками Європи. А у себе вдома і поготів легендарна. Шкода, продовження вона так і не отримала.

***

На тижні українські ЗМІ сколихнула новина, що відразу 25 наших співвітчизників були дискваліфіковані в Вірменії за договірні матчі.

Переважно це малознайомі прізвища – деякі навіть з чемпіонатів Криму і, прости господи, ДНР. Але були там і відомі особистості – на зразок колишнього президента ПФК “Суми” Ростислава Козира і гравця цієї команди Єгора Лугового. Обидва в Україні довічно дискваліфіковані за договірні матчі. При цьому Луговий після бану навіть рекламував ставки. Мовляв, вийшло у мене – вийде і у вас.

Дістав дискваліфікацію і заслужений тренер України Євген Пісковець, який останніми роками промишляв в дивнуватих клубах з Грузії і Латвії. Знайшли себе в списку також екс-тренер “Арсеналу” Сергій Литовченко та колишній хавбек “Таврії” Олег Гуменюк.

Щиро кажучи, перша думка, яка прийшла в голову після всього цього – а як кадри, довічно відсторонені від футболу на батьківщині, отримали дозвіл на роботу у Вірменії? Що за маячня там взагалі відбувається?

***

Для нас, українців, вірменський футбол – це, перш за все, екс-зірка “Шахтаря” Генріх Мхітарян; потім ще велика кількість легіонерів середньої руки; ну і, звичайно, рідкі удачі збірної.

Старше покоління знає більше – їм пощастило особисто спостерігати за тим, як творилася історія “Арарату”. Ще в другу половину 60-х єреванський клуб почав піднімати голову. А в 70-му не без допомоги знаменитого комуніста, сподвижника Сталіна Анастаса Мікояна почалося будівництво стадіону “Раздан” – третього за величиною в усьому Союзі.

Взагалі в ті роки центральна влада не дозволяли такі масштабні будівництва в провінції, але в “Арараті” мотивували це невеликою площею республіки – мовляв, на матчі будуть з’їжджатися з усієї Вірменії, тому 75,000 – те, що треба. В принципі, так воно і було.

Арена в Разданській ущелині була архітектурним дивом свого часу. Ходили чутки, що вона могла бути ще більшою, але в Москві стримали запал кавказців, адже в такому випадку єреванський стадіон перевершив би “Лужники”. Партія таке допустити не могла.

У будь-якому випадку, стадіон вийшов шикарний. Відкрили його в травні 71-го – і з цього моменту почалася золота доба “Арарату”. Через два роки команда Микити Симоняна сенсаційно оформила золотий дубль, ще через два роки підняла над головою Кубок СРСР. Лідери того “Арарату” викликалися до збірної, а Левон Іштоян був такий популярний на Кавказі, що це навіть обіграли в “Міміно”.

***

Ну і, звичайно, окрема історія – матчі з великою “Баварією” в чвертьфіналі КЄЧ-1974. В гостях “Арарат” поступився 0:2, але вдома, в Єревані Беккенбауер, Мюллер, Хенесс і інші легенди майже оступилися.

Згодом капітан “Арарату” Оганес Заназанян розповідав, що Кайзер Франц перед грою, подивившись на палаючі від запалених газет трибуни “Раздана”, спробував домовитися про нічию, але нарвався на відмову. “Поле рівно, бол круглий, ми переможемо”, – радянською англійською пояснив Беккенбауеру лідер вірмен, і мав рацію.

Гол Аркадія Андреасяна погано видно на відеозаписах того часу – техніка в СРСР була не в пошані, якщо тільки нею не можна було завдати шкоди Америці. Але зате битком набитий “Раздан” бачив все – і заревів, смакуючи успіх. Але ні. “Баварія” все-таки витримала, пройшла далі і виграла той Кубок, в фіналі здолавши “Лідс” (2 0).

З тих пір німці ще неодноразово будуть виступати в вирішальних матчах всіх на світі турнірів, а ось вірмени – жодного разу. Середина 70-х так і залишиться їх найвищою точкою, апогеєм, після якого пішов регрес, прикрашений генієм Хорена Оганесяна. Технічний хавбек дебютував за “Арарат” в тому самому матчі з “Баварією”, а потім провів в клубі десять блискучих років, перш ніж став жертвою інтриг. Система повільно, але вірно прогнивала – і з нею валилося все.

***

Дев’яності в країні ознаменувалися важкою війною за Нагірний Карабах, або Арцах, як його називають самі вірмени. Який там футбол – в Єревані навіть світло не завжди включали. Злидні стояли страшні.

Все було так погано, що Оганесяну довелося їхати на заробітки до Лівану (!). У різні кінці світу роз’їхалися і інші зірки, хто ще міг грати або тренувати. У клубів не вистачало грошей навіть на нормальну форму, а чемпіонат-1995 навіть не був визнаний УЄФА – команди міняли систему з весна-осінь на осінь-весна. Всі зіграли, хто як міг, чисто для себе.

І хоча нове століття принесло з собою подобу миру, на добробуті вірменського клубного футболу це практично не позначилося. Він як був на дні в 90-ті, так і залишається до сих пір.

А де дно – там повно сумнівних особистостей. Нинішній скандал з договірними матчами далеко не перший для Вірменії. За останнє десятиліття навіть збірна пару раз потрапляла під підозри. Зокрема, Federbet сумнівався в матчі відбору на Євро-2016 з Албанією і товарняку проти Білорусі.

Щоб відвести вогонь від себе, тодішній президент вірменської федерації Рубен Айрапетян звалив провину на гравців – Юру Мовсісяна, Роберта Арзуманяна і Геворга Каспарова, відсторонивши їх від команди. Без доказів – просто так. Після цього результати збірної ще погіршилися.

Договірні матчі, аферисти і барахолка на Раздані: сумні реалії вірменського футболу – изображение 1
Взагалі Айрапетян на прізвисько “Німець” – ключова особа в вірменському футболі. Він був президентом федерації в 2002-18 роках і пішов у відставку тільки після мирної революції Нікола Пашиняна. Сьогодні на нього заведена купа кримінальних справ за розкрадання коштів, виділених на ремонт стадіонів і спортивних шкіл. Допити, обшуки… Загалом, живеться йому нині приблизно, як президенту Порошенко в правління Зеленського.

З клубним футболом та ж історія. У листопаді 2017-го під розслідування потрапив матч “Лорі” – “Еребуні” (5:0); в травні 2018-го з лідера чемпіонату “Ширака” зняли 12 очок за спробу домовитися про “злив”; ну і, нарешті, в листопаді 2019-го член виконкому ФФА Арен Мкртчян оголосив про розкриття цілої схеми договірних матчів в країні.

***

Хоча, за великим рахунком, що там було розкривати? Все давно як на долоні.

Після того, як Айрапетяна посунули, в Вірменії стався цілий футбольний бум – нові клуби росли, як гриби після дощу. Місцеві спочатку раділи, а потім раптом виявилося, що цілі у нових команд не дуже-то спортивні.

Наприклад, “Арагац”, чиїм фактичним власником був добре відомий нам пан Козир, почав сезон з результатів 1:0, 5:1, 1:3, 1:4, 3:4, 0:6, 3:3, 2:1, 2:2, 3:7. Непогано, правда? Але це все квіточки в порівнянні з іграми “Торпедо” Єгора Лугового – ті взагалі в трьох останніх матчах незмінно програвали по 0:7.

Або ось клуб “Масіс”, куди збирав гравців Кіріл Григоров – відома особистість у світі ставок. Раніше цей уродженець Латвії проходив у справі про договорняки на Кіпрі; спливав в “Юрмалі”, яку згодом за “дивні” ігри прикрили; чудив в чеській третій лізі, де після його приходу влада відібрала ліцензію у клубу “Могєльніце”. Навіть підставні матчі судив, організовані компанією Androsports невловимого китайця Еріка Мао. У Вірменії Григорова в розшук оголосити встигли, але марно – втік.

Тепер ось Луговий каже, що у федерації немає доказів. Трагікомічне видовище. Як, втім, і весь нинішній вірменський чемпіонат, незважаючи на зусилля нового, більш адекватного керівництва.

Договірні матчі, аферисти і барахолка на Раздані: сумні реалії вірменського футболу – изображение 2
Тут навіть “Арарат” тепер не один – їх два. Канонічний останні роки ледве виживав, а сьогодні тримається в середині таблиці – і на тому спасибі. За нього, до речі, виступають Денис Дедечко і Лукман Аруна – зірки УПЛ десятирічної давності. За мірками Вірменії, це серйозні легіонери.

Ну а інший “Арарат”, який з приставкою “Вірменія”, був перевезений в Єреван з Москви мільярдером Самвелом Карапетяном. Це, за великим рахунком, єдиний клуб в країні з серйозними грошима. Нещодавно сюди привезли догравати навіть Йоанна Гуффрана – пам’ятаєте такого вінгера часів засилля французів в “Ньюкаслі”? Так це він і є.

***

І найбільше безглуздя, що жоден з “Араратів” не виступає, де належить – на “Раздані”. Легендарний стадіон, який був свідком і співучасником головних перемог вірменського футболу, нині майже в аварійному стані. Останні матчі на ньому проводилися в 2015 році. З тих пір біля стадіону залишилася тільки барахолка, а поле заростає маками.

Договірні матчі, аферисти і барахолка на Раздані: сумні реалії вірменського футболу – изображение 3
Кажуть, новий уряд включив арену в список на приватизацію, але от лихо – покупців немає. У реконструкцію “Раздана” потрібно вкласти мільйони, а як їх відбити? Відвідуваність чемпіонату Вірменії нині не перевищує 1,000 глядачів.

Ось і стоїть “Раздан”, нікому більше не потрібний. У жовтні 2016-го біля арени відкрили красивий пам’ятник чемпіонам-1973 але в минулому травні злодії вкрали звідти статуї всіх тренерів. Символічно, чорт забирай. Сьогодення у Вірменії не залишає рішуче ніяких шансів минулому.

Та й майбутньому, відверто кажучи, теж.

Реклама