Після фіналу Кубка України розпачу фанів «Шахтаря» не було меж. Ще б пак, поступитися в такій драматичній боротьбі, та ще й принциповому супернику, задовольнившись всього лиш двома сріблами за сезон…
Але багато людей тільки тішилися їхньому горю – ну, не люблять в нас чомусь в переважній більшості «Шахтар». А дарма, бо фанатам цієї команди набагато гірше живеться, аніж вболівальникам інших команд. Чому? Про це нам розповів один з найактивніших прихильників цієї команди (він просив себе не називати, оскільки на окупованій території залишилися батьки та друзі) після донецького дербі у Львові.
– Чому фанатів «Шахтаря» сьогодні так мало було на фан-секторі? І взагалі, скільки налічує ваше «львівське» відгалуження.
– Більшість фанатів у Києві. Хтось переїхав у Харків. Усі пороз’їжджались через бойові дії хто-куди. Ну а ми сюди переїхали. Насправді нас у Львові фанатів – лише 10 людей. Хоча інколи під час гри люди просто підходять на сектор – ми радо приймаємо усіх. Таким чином намагаємось залучити до нашого руху.
– Але вас, принаймні, було видно і чути. Ми ж обійшли усю «Арену Львів», намагаючись знайти якщо не ультрас, то бодай звичайних уболівальників «Металурга». Вони взагалі були на стадіоні?
– До мене підходив один хлопець, ми з ним обмінялися стікерами. Він сам з Донецька, а зараз я не знаю, де він живе – не запитав. Фанатів Металдона було небагато навіть у Донецьку. Саме нормальних ультрасів – чоловік приблизно 30. Ми з ними воювали на фанатському поприщі, тому про них багато не знаю. Хіба от цей пацан, що приїхав – розповів.
– А тут з фанами «Карпат» як відносини склалися?
– У мене там є хороший друг. Жодних конфліктів немає. До війни у нас із ними були нейтральні відносини, а зараз же все змінилося в кращу сторону. Але мені незрозуміло, чому вони так негативно ставляться до «Шахтаря», як до команди.
Я не розумію, чому всі у Львові вболівають проти нас. Вони всі підтримують «Динамо», «Дніпро», «Металіст». Перші дві команди – ну, нехай. Але Харків? Це в якійсь мірі образливо, адже саме завдяки «Шахтарю» у Львові побачили європейський футбол. Не в образу «Карпатам», але вони рідко коли можуть показати видовищну гру. У Львові «Шахтар» показав Лігу Чемпіонів. Вони побачили європейський рівень, але продовжують ненавидіти «Шахтар» через Ахметова. Але «Шахтар» і Ахметов – це різні речі. Він є тільки власником, а ми – це окрема компанія. І те, що Ахметов мудак – я не сперечаюсь.
– Пригадую, навіть на грі з «Олімпіком» більше підтримували ваших суперників, але сьогодні відчутна більшість була за «Шахтар»…
– Сьогодні це якийсь виняток. Узагалі нам важко вболівати і більш відчутно підтримувати свою команду. З такою кількістю людей – це просто нереально. Ще добре, що деякі вболівальники під час матчів підходять до нас і кажуть: «Пацани, можна к вам?». Але вони навіть зарядів не знають наших. Та ми спільними зусиллями намагаємось об’єднатися. Багатьом подобається з нами на секторі, тому ми не проти, щоб вони приходили. Ну а щодо основного фанатського складу у Львові, то нас половина зі Львова, а половина – з Донецька.
– А чи часто відбуваються провокації вболівальників інших команд?
– Та буває, що хтось нап’ється і, побачивши нас, починає кричати “ДИНАМО”!!! Але ми не реагуємо – розуміємо, що то кузьма, а нормальні ультрас і так дотримуються перемир’я
– А клуб якось допомагає фанатам?
– Узагалі, складається враження, що в клубі хочуть аби в «Шахтаря» не було фан-руху. Я є активним уболівальником вже п’ять років. Клуб ніяк не сприяв на наш розвиток. Клуб справді дуже жорстоко знищував фанатів, тому нас так мало. Подивіться на «Динамо», на «Дніпро» – там немає такого пресингу зі сторони клуба, фанатів не знищують. А у нас якщо хтось і допомагає, то це максимум футболісти. Хоча і вони за те, що нас підтримують, отримують на горіхи.
Ти ж бачив, що після гри до вболівальників підійшли лише Каніболоцький та Кучер. А легіонерам все одно – вони ж просто за гроші грають. Що, в принципі, логічно.
– Сьогодні ви співали Гімн України, а на «Донбас Арені»?
– Не лише Гімн, а й «Червону руту». Та на останніх перед війною матчах… Ми, під погрози побити нас, все одно заряджали Гімн України, «Червону руту», а нам свистів весь стадіон, тикали нам факи, кидали в нас пивом. Останній раз ми в Дніпро їхали, і вболівальники так само вели себе. Ми навіть розміщували на банерах проукраїнські слогани, але це була жесть. Після цього ми не виходили, бо до нас вже почали приходити додому і…
– Про банери. Чому у вас така невелика банерна лінія?
– Насамперед тому, що на матчі було дуже мало людей з двіжу, і банера вішати просто не було кому. Але ми якось намагаємось підтримувати двіж, і показувати хоча б наявність його.Тут ми робимо все самі – фарбу купуємо, матеріал. А людей, як ви бачите, обмаль. Клуб нам навіть у Донецьку не допомагав. Всі кажуть, що клуб допомагає фанатам робити банера, розтяги. А ми все самі це робимо. Клуб допомагав тільки тим, що давав прохід на «Донбас Арену», щоб ми там самі все робили. А в Донецьку у нас кожне окреме угрупування вивішувало свій банер. На жаль, багато хлопців з двіжу не можуть виїхати з окупованої території чи просто приїхати на матч. Для кожного з нас цей рік – велике випробування, і замість фанатського життя нам треба просто виживати, тому що нас позбавили свого міста. Там залишилося багато моїх найкращих друзів.
– А ти сам давно у Львові і чи є лідером тутешнього двіжу?
– Не можу назвати себе лідером – ми самоорганізовуємся. Приїхав сюди минулого літа у серпні. Вдалося зачепитись за навчання та роботу. І живу ось так.
P.S. На прощання хлопці подарували нам кілька стікерів і попрямували в сторону Сихова (щось на зразок Борщагівки у Києві), бо кудись поспішали.
