Хосе Аугусто Кадена / Фото Дієго Пінеди
На дно пішов знаменитий клуб Кукута Депортиво – півфіналіст Кубка Лібертадорес-2007. Він став вже не першою жертвою у ланцюжку сумнівної діяльності Хосе Аугусто Кадени.
Зараз не згадаєш, у якому саме місті наприкінці грудня 2006-го купив цю газету. Однак досі перед очима присвячений міжнародному футболу додаток до іспанської Marca із текстом про нового чемпіона Колумбії. Він був тим більш доречним, що наступного року довелося коментувати матчі цієї команди у Кубку Лібертадорес. І значно ближче познайомитися і з нею самою, і з одним із найбільш витончених колумбійських футболістів того покоління.
У Лібертадорес-2007 “Кукута Депортиво” дійшов до півфіналу, а Макнеллі Торрес був серед найкращих гравців турніру, позаду хіба що Хуана Романа Рікельме. Якраз “Бока” і обіграла колумбійців у напруженому півфіналі. У Кукуті господарі перемогли 3:1, але на “Бомбонері” аргентинський гранд реваншувався 3:0.
Спогади про той злет “Кукути”, про єдиний чемпіонський титул в історії клубу особливо доречні, коли у таблиці поточного чемпіонату Колумбії бачиш дев’ятнадцять команд замість двадцяти. “Кукута” мала б бути двадцятою, але у листопаді минулого року клуб виключили із колумбійської професіональної Ліги. Нелегким та все ж неминучим рішенням було перекреслено 96 років історії.
Футбольний клуб заснували у Кукуті 10 вересня 1924 року. Спочатку грали у білій формі, але у грудні 1928-го сталася трагедія, що змінила кольори клубу. Делегація Кукути, включно із футбольною командою, мала їхати до Калі, аби взяти участь у Національних Олімпійських Іграх. За кілька днів до від’їзду застрелили велосипедиста Чиро Когольйо. Тож на церемонію відкриття Ігор представники Кукути вийшли із червоно-чорним прапором, що мав символізувати кров загиблого спортсмена і траур по ньому. Відтоді червоний та чорний стали кольорами футбольного клубу, а з 3 травня 1988-го ще й кольорами офіційного прапору міста.
Виступи у професіональній футбольній Лізі “Кукута” почала 1950 року. Це були часи так званого El Dorado у колумбійському футболі. Країна вийшла з ФІФА, а в Аргентині 1949-го страйкували провідні футболісти, тож колумбійські клуби запрошували зірок рівня Ді Стефано й не повинні були платити за ці трансфери. Наплив класних гравців не обмежився тільки аргентинцями. У колумбійських командах грали бразильці, парагвайці, угорці, англійці. “Кукута” ж зробила ставку на уругвайців, зокрема на чемпіонів світу 1950-го, і у чемпіонаті 1951 року фінішувала третьою з вісімнадцяти учасників.
Вже наступного року клуб пережив першу фінансову кризу й зрештою навіть пропустив чемпіонат 1954-го. Надалі “Кукута” залишалася серед професіональних клубів країни, навіть посіла друге місце 1964-го, але також опускалася й до другого дивізіону, й саме повернення звідти, у сезоні-2005, передувало єдиному титулу “Депортиво”.
За сім років після чемпіонства “Кукута” знову опиняється у Примері Б. Десь за місяць до вильоту в клубі з’явився новий власник. Вже тоді Хосе Аугусто Кадена мав достатній досвід руйнівної діяльності, тож його поява у Кукуті мала б стати передвісником краху.
Уперше цей персонаж привернув до себе увагу 2005 року, коли несподівано став головним акціонером клубу “Атлетико Букараманга”. Кадені було лише 28, однак він виклав понад 1,5 млн доларів і став господарювати у Букараманзі. Результати вражали. Один слабкий сезон змінював інший, аж поки 2008-го команда не опустилася до другого дивізіону. Саме там вона й залишалася 2012-го, коли Кадена продав свої акції родині Альварес. Новим власникам довелося також взяти на себе численні борги, адже Кадена не платив не лише футболістам, а й усім іншим. При цьому сам Хосе Аугусто отримав за свої акції в чотири рази більше, аніж заплатив 2005-го. Як таке сталося? Дуже просто. У Букарманзі настільки втомилися від шахрая й так хотіли його здихатися, що готові були віддати названу суму, аби врятувати клуб.
Цей нюанс Кадена врахував блискуче. Значення команди для міста, її емоційний зв’язок із ним підштовхують до вчинків, що здалися б безглуздими, якщо б йшлося суто про бізнес. Недаремно Кадена постійно шантажував мерію Букараманги й погрожував перевезти клуб до іншого міста, чия влада, мовляв, буде “прихильнішою до наших потреб”.
Із новозаробленими мільйонами Кадена продовжив своє турне. У вересні 2012-го клуб “Патріотас” з міста Тунха мав 450 млн песо боргів (майже 247 тисяч доларів). Президент Франсіско Лагос санкціонував випуск нових акцій на загальну суму 1.870.000.000 песо. Майже усі ці акції купив Кадена.
Вже у травні наступного року футболісти відмовлялися виходити на поле через борги. У тому чемпіонаті (Апертура-2013) команда не виграла жодного матчу. “Патріотас” пощастило трохи більше, аніж “Букараманзі”. Кадена вшився звідти у серпні 2013-го. Отримавши за свої акції вдвічі більше, аніж він заплатив.
Схема працювала, причин зупинятися не було, і у листопаді того ж року Кадена вже головує у Кукуті. 2015 року команда навіть повернулася на сезон до еліти, однак усе інше було до болю знайомим. Борги накопичувалися щодня. Навіть впевнений вихід до першого дивізіону трохи більше двох років тому нічим суттєво не допоміг.
Із 2013-го “Кукута” щорічно отримувала 1,2 млн доларів за телевізійні права. У клубу були спонсори. Додамо ще й виторг за квитки за усі роки до епідемії. Наприклад 2013 року “Кукута” мала найкращу середню відвідуваність у чемпіонаті. Куди ж зникали ці гроші? Є підозра, що вони опинялися на рахунках Кадени. Навряд чи може бути інше логічне пояснення. “Кукута” ніяк не повинна була збанкрутувати.
Хоча навіть із боргами клуб міг би існувати й досі. Навіть грав би собі у чемпіонаті. Адже “Букараманга” та “Патріотас” не отримали якогось покарання. Але лише тому, що керівництво Ліги дивилося на діяльність Кадени крізь пальці. Чому ж тоді настільки суворо відреагували на заборгованість “Кукути”? Кадені “не пощастило”. 2018 року в Колумбії створили окреме міністерство спорту. І там ніхто не збирався толерантно ставитися до подібних махінацій. Саме міністерство змусило дотримуватися законів. Тому футбольна Ліга виключила “Депортиво” зі своїх членів.
Місто залишилося без команди через оборудки махляра, який цілком ще може вигулькнути у якомусь іншому клубі. Кукуті ж залишається лише згадувати ті часи, коли “Депортиво” був за крок від фіналу Кубка Лібертадорес.
