Розповідаємо історію хлопців з Мінська, які вирішили створити футбольний клуб, якому було судилося поставити на вуха весь білоруський футбол.
Уявіть, що ви лежите на піщаному пляжі на березі моря під палючим ямайським сонцем. В оточенні красивих дівчат, реггі, рому і інших задоволень батьківщини Боба Марлі важко повертатися думками до суєти повсякденного життя. Однак думки простого туриста з Білорусі Дениса Шунто були зайняті зовсім не зайвим питанням: чи варто вкладати 250 млн білоруських рублів у створення професійного футбольного клубу? Але про все по порядку.
Років п’ять тому за кухлем пива в одному з мінських барів Денис і його друзі, звичайні вболівальники, що грали у вільний час в аматорській першості міста, вирішили: а чому б не створити свій професійний клуб? Багато з них мали свій бізнес, гроші водилися, пристрасті до гри було хоч відбавляй. Хлопці залізли в словники та обрали назву для клубу – «Крумкачи», тобто ворони. Друг з одного футбольного форуму, який і об’єднав хлопців, намалював емблему, і понеслося.
Хлопці вирішили: навіщо заявлятися в чемпіонат Мінська, якщо можна спробувати себе на більш високому рівні – у другій лізі, фактично такий же аматорській, як і першість міста. Як водиться, після ящика пива вже щосили обговорювали, де грати і тренуватися.
Денис, який повернувся з відпустки на Ямайці, разом з друзями дав старт створенню клубу, який вже зовсім скоро поставить на вуха весь білоруський футбол. Денис Шунто, Владислав Майорівський і Василь Глез оформили всі документи і почали набирати команду. Кожен займався своєю справою – Денис володів основною часткою акцій клубу і вів справи, Владислав вирішував організаційні моменти, Василь, який володів туристичним бізнесом, відповідав за виїзди та надання автобуса. Брат Дениса Антон Шунто займався набором гравців. За кілька років клуб пройшов шлях від аматорів до Вищої ліги. У сезоні 2015 року «Крумкачи» посіли третє місце у Першій лізі і вийшли в еліту.
– З тих, хто грав ще в любителях, залишилися лише капітан Скшинецький і я, – розповідає Антон. – Але взагалі з 19 футболістів, які були на момент закінчення минулого чемпіонату, дев’ять грало у нас ще у другій лізі. І всі вони мають шанс стати гравцями Вищої ліги, все буде залежати тільки від них. Як такого ринку в нижчих дивізіонах білоруського футболу, можна сказати, немає. Контракти у всіх, як правило, однорічні, і відповідно футболісти в міжсезоння спокійно можуть переміщатися з клубу в клуб. Ми ні за кого з гравців не платили – за великим рахунком, всі прийшли до нас були просто не потрібні більш сильним клубам.
І дійсно, у складі «Крумкачи» є кілька досвідчених білоруських футболістів, які виявилися не потрібними клубам з Вищої ліги і хотіли вже було повісити бутси на цвях. Перший час, звичайно, професіоналів у складі не було. Всі виступали виключно безкоштовно, на голому ентузіазмі. Після роботи приходили на тренування, звідти на матч, а після збиралися в барі і обговорювали перипетії гри.
Спочатку друзів турбував офіційний рівень турніру. Все-таки одна справа ганяти м’яч для душі і потім незмінно збиратися в пабі й зовсім інше – зобов’язання другої ліги, контракти, заявки, відповідальність, врешті-решт. Власне, єдиною проблемою і був цей психологічний бар’єр – з ігровою точки зору турнір в третьому і останньому за рангом дивізіоні чемпіонату Білорусі мало чим відрізняється від повністю аматорських змагань.
Що стосується фінансових вливань, то тут немає якихось захмарних сум. Кілька розсудливих і креативних бізнесменів швидко освоїлися в реаліях білоруського футболу. Стартовий внесок склав близько 4000 доларів, потрібні були гроші на переїзди, харчування гравців. Зарплату один одному, звичайно, не платили, але після виїзного матчу нагодувати-напоїти команду – свята справа, як і посидіти в барі після домашньої зустрічі. Коли справи почали йти в гору, «Крумкачи» почали регулярно перемагати – з’явилися і преміальні, 500 тис білоруських рублів.
Проблем з орендою стадіону не виникло: Антон Шунто працює адміністратором спортивного комплексу «Олімпійський» у Мінську, тому по частині інфраструктури у клубу було все на вищому рівні з самого початку. І саме наявність хорошого натурального поля і якісного транспорту давало козирну карту хлопцям в запрошенні футболістів. Тим не менш, за винятком декількох професіоналів, у складі «Крумкачи» у всіх є друга робота. Тут і водії, і торговці, і офісні клерки. Якийсь час в команді навіть значився відомий хокеїст Михайло Грабовський. А відеооператор Євген Костюкевич, якого свого часу списали з «Торпедо Жодіно-» через проблеми з серцем, тепер є основним голкіпером команди.
З тренером у «Крумкачи» також все в порядку. У клубі впевнені, що Олег Дулуб, який підписав контракт з командою в травні 2015 року, на даний момент – найкращий фахівець в країні. Поки наставник, що має багатий досвід роботи в клубах Вищої ліги, чекав пропозиції з еліти, він консультував хлопців із «Крумкачи». А потім відповів згодою і на пропозицію посади головного тренера. Спочатку з Дулубом домовилися попрацювати до першого дзвінка з «вишки», але фахівцеві так полюбилися зухвалі «Крумкачи», що співпраця продовжилася вже на постійній основі.
Ось так крок за кроком команда пройшла другу лігу, цьогоріч першу і в наступному сезоні візьме участь в елітному дивізіоні білоруського футболу. Звичайно, хлопці зрозуміли, що тут потрібні зовсім інші гроші, тому наразі активно ведеться пошук спонсорів, які допоможуть клубу у фінансовому плані.
У «Крумкачи» є бізнес-план на три роки. На допомогу держави розраховувати можна, тільки якщо частиною акцій буде володіти Мінський міськвиконком. Однак там від 25% відмовилися, так що «Крумкачи» залишається одним з небагатьох повністю приватних клубів білоруського футболу. І в цьому є свої плюси – хлопці і раніше повністю самостійні у своїх діях. У той же час конкурувати з умовним БАТЕ, який отримує більше 10 млн євро тільки від участі в груповому турнірі Лізі чемпіонів, дуже нелегко. Адже для молодого клубу без вболівальника та матеріальної бази і мінімальний для Вищої ліги бюджет в 500 тис євро – величезні гроші.
Однак хлопці впевнені у світлому майбутньому і вже щосили готуються до матчів з БАТЕ і мінським «Динамо» на найвищому рівні.
– Емоції круті перед стартом, – ділиться враженнями Антон – Дуже хочеться примірятися до БАТЕ і «Динамо»! Цікаво, що зможемо показати у Вищій лізі. Ми, за великим рахунком, самі не знаємо свій рівень – як наші основні гравці, Шікавка, Іванов, Костюкевич, виглядатимуть на топ-рівні білоруського футболу. За рахунок чого у нас все вийшло? Люди. Найголовніше – це люди, які роблять клуб. Так склалося, що у нас виявилися кращий тренер – Олег Дулуб, кращий менеджер – мій брат Денис, ряд класних, недооцінених футболістів. Маркетологи Паршуто і Важнік – це 100% попадання в аудиторію. Та у нас навіть адміністратор Тимофій Козіч – кращий в лізі був. Людина виконує колосальний обсяг роботи, при цьому ніколи нікому не дурить голову. Загалом, у нас склалася дуже хороша команда, всі члени якої стрімко росли самі, і це забезпечувало зростання клубу. Ми своє місце буквально вистраждали у футболі, тому воно нам удвічі цінніше і любиме. І на даний момент складно припустити рівень нашої стелі.
Що ж, побажаємо хлопцям, щоб їхня стеля піднімалася все вище і вище. Такі проекти і такі історії надихають дерзати і пробувати. Як знати, може, як свого часу «Крумкачи» зародилися на білоруському футбольному форумі, так коли-небудь аматорська команда, що з’явилася на світ завдяки цій статті, теж появиться і у нашому елітному дивізіоні?
