Пропоную вам матеріал про мого особистого улюбленця, футболіста, який досяг футбольних вершин під прапором Франції, але був і залишається кумиром та національним героєм Вірменії.
Гени вирішують усе
Юрій Джоркаєфф народився 9 березня 1968 року в Ліоні. Зростав у футбольній родині, адже його батько, Жан Джоркаєфф, був відомим у Франції футболістом, якому в середині 60-х доводилось навіть носити капітанську пов’язку французької збірної та брати участь у матчах чемпіонату світу 1966 року. Тож батьківські гени разом із батьківськими настановами визначили подальший життєвий шлях Юрія.
До речі, сім’я Джоркаєффа була досить мультинаціональною: батько мав польсько-калмицькі корені, а його мати була вірменкою. Своїх дітей (Юрія і ще двох його братів) батьки хрестили за обрядом вірменської апостольської церкви. Діти зростали в діаспорі і увібрали в себе дух вірменської культури.
Вже в дорослому віці Юрій часто відзначав своє походження: «Я пишаюсь тим, що у мене вірменське коріння і намагаюся підтримувати зв’язок із Вірменією. Відчуваю, що ця країна мені дуже близька, навіть трохи знаю вірменську мову. Інколи ми в сім’ї навіть вживаємо вірменські фрази. Це моя кров, і це дійсно важлива річ для мене».
Перші футбольні успіхи
Юнацький та молодіжний етап кар’єри Джоркаєфф-молодший пройшов у спортивній школі клубу «Віллербан», а грати на умовах професійного контракту розпочав уже 1984 року, ввійшовши до складу клубу другого французького дивізіону «Ґренобль» (зіграв 82 матчі французького чемпіонату, відзначившись у них 23 забитими м’ячами).
Протягом 1989-1991 років Джоркаєфф був гравцем «Страсбурґа», де повною мірою розкрив свій бомбардирський талант — 25 голів у 35 матчах. Пропозиції від сильніших французьких клубів не забарились, і Юрій обрав варіант продовження кар’єри в складі «Монако».
З 1991 по 1995 роки Джоркаєфф відіграв за монегасків 177 матчів. Протягом часу, проведеного у складі «Монако» він був основним гравцем атакувальної ланки команди, а також одним із провідних бомбардирів, утримуючи свою середню результативність на рівні 0,37 гола за гру.
В стані «Монако» Джоркаєфф здобув свій перший трофей на клубному рівні — кубок Франції. Крім цього, в сезоні 1993/94 Юрій отримав звання найкращого бомбардира Ліги 1, забивши 20 голів за сезон. 1993 року він також дебютував у складі національної збірної Франції у матчі проти Ізраїлю (2:3).
Сезон 1995/96 років Джоркаєфф провів вже у складі «Парі Сен-Жермен». Граючи за парижан Юрій здобув ще один трофей, цього разу вже європейського рівня — Кубок володарів кубків.
Блискучий Ді-джей на “Сан-Сіро”
Вдала гра у складі збірної Франції на Євро-1996 змусила звернути увагу європейських ґрандів на талановитого і вибухового атакувального півзахисника. За Юрія вели боротьбу каталонська «Барселона» і міланський «Інтер». Після довгих роздумів Джоркаєфф обрав італійський варіант продовження кар’єри. Вибір «Інтера» був досить символічним, адже новачок клубу народився в день 60-річчя «неррадзуррі». Окрім того, в Мілані мешкала двоюрідна сестра Джоркаєффа, а це полегшило йому побутову адаптацію в новій країні.
Джоркаєфф блискуче розпочав свій міланський етап кар’єри.
Тренер збірної Італії Чезаре Мальдіні із захопленням сказав про Юрія: «Мені бракує в команді такого футболіста — непередбачуваного, технічного, з винятковою футбольною інтуїцією. Завдяки вірменському духу і французькому гарту Юрій став найкращим півзахисником світу».
Аналізуючи перші місяці гри Джоркаєффа за «Інтер» видання «Ґадзетта делло Спорт» назвало Юрія «яскравим промінцем сонця у грі “Інтера”.
Тіффозі клубу теж полюбили забивного француза, і з подачі «Ґадзетти» дали йому прізвисько «Prezioso» (Коштовний, Блискучий). Трохи пізніше Юрій отримав прізвисько «Ді-Джей» (за першими двома буквами його прізвища), яке теж припало до вподоби французькому плей-мейкеру: «Це цілком про мене. Я ставлю диски, під які танцює команда!».
З 1996 по 1999 рік Джоркаєфф захищав кольори міланського «Інтернаціонале», органічно вписавшись у тактичні схеми команди і вправно диригуючи грою «неррадзуррі» на футбольному полі.
У першому своєму сезоні в складі «Інтера» Ді-Джей забив 14 м’ячів. А в матчі Серії А сезону 1996/97 проти «Роми» (5 січня 1997 року) Джоркаєфф забив шедевральний «ґолясо» боковими ножицями, який вважають одним із найкрасивіших голів за всю історію італійського чемпіонату.
Така краса достойна окремого перегляду, який пропоную вашій увазі нижче:
Надалі, з появою у складі клубу бразильського супернападника Роналдо, результативність Джоркаєффа дещо спала, але він регулярно постачав гольовими пасами Зубастика та інших зіркових партнерів по команді. Партнерів, із якими у 1998 році Юрій здобув черговий євротрофей — Кубок УЄФА (у фіналі турніру «інтеристи» розгромили римський «Лаціо» 3:0).
Здійснення дитячої мрії
Колись у шкільні роки вчителька спитала юного Юрія, ким би він хотів стати, коли виросте. «Чемпіоном світу з футболу» — відповів малий. Юнацька мрія стала реальністю 12 липня 1998 року.
Франція приймала Мундіаль 1998 року і країна господарів здобула титул чемпіона світу, в фіналі перегравши бразильців. На рахунку Джоркаєффа 7 матчів на Мундіалі, один забитий гол та гольовий пас на Зінедіна Зідана в фінальній грі.
Однак, сезон 1998/99 ознаменував певний спад в кар’єрі Джоркаєффа. Він частіше почав залишатися на банці у матчах «Інтера» і виявив бажання покинути клуб. У серпні 1999 року Джоркаєфф підписав контракт із чемпіоном Бундесліги попереднього сезону «Кайзерслаутерном»
В німецькому чемпіонаті Юрій грав на високому рівні (у першому сезоні забив 11 м’ячів у 25 матчах), за що заслужив запрошення до лав національної збірної, що готувалась виступити на чемпіонаті Європи 2000 у Бельгії та Нідерландах.
На Євро 2000 французи знову тріумфували, в драматичному фіналі перегравши збірну Італії, а Джоркаєфф теж доклався до командного успіху, адже саме завдяки його голу «Ґальські півні» в чвертьфіналі мінімально здолали збірну Іспанії.
Завершення кар’єри
Черговий етап кар’єри титулованого француза проходив на Туманному Альбіоні. Джоркаєфф перейшов до клубу «Болтон Вондерерз», де отримав капітанську пов’язку. В складі «Волоцюг» відіграв два сезони, забив 20 голів у 75 матчах. У вересні 2004 року Джоркаєфф перейшов у «Блекберн», де відіграв лише три матчі і вже в грудні того року клуб і гравець припинили співпрацю.
Після чотирьох сезонів у англійській Прем’єр-лізі Джоркаєфф став першим французьким легіонером за океаном, переїхавши до північноамериканської МЛС. Юрій перейшов у клуб «Метростарз» із Нью-Йорка, який надалі було перейменовано в «Нью-Йорк Ред Буллз». За підсумками першого сезону, Джоркаєффа визнано найкориснішим гравцем МЛС.
В США Джоркаєфф відіграв два сезони, однак, поважний футбольний вік і отримана травма змусили зіркового француза завершити футбольну кар’єру, про що він оголосив 29 жовтня 2006 року.
Після завершення кар’єри Джоркаєфф залишився жити в Нью-Йорку, впровадив програму розвитку дитячого футболу у США. Також Юрій заснував свій благочинний «Фонд футболу», що фінансує різноманітні ініціативи, пов’язані з розвитком спорту у Франції.
Крім цього, Джоркаєфф часто бере участь у благодійних товариських матчах. У вересні 2011 року в Києві відбувся товариський матч ветеранів «Динамо» (класичний склад кінця 90-х: Шевченко, Ребров, Калитвинцев, Косовський, Ващук, Коновалов та інші) проти Збірної зірок світу. Динамівці перемогли 7:3, а у складі Збірної зірок світу хет-триком у цьому матчі відзначився не хто інший, як Юрій Джоркаєфф.
“Не забувай свої корені…”
Окремої уваги заслуговує вшанування зірковим французом свого вірменського походження. Зокрема, Джоркаєфф впродовж своєї кар’єри намагався привернути увагу громадськості до проблеми світового визнання геноциду вірмен в Османській імперії.
В матчі групового турніру Ліги Чемпіонів 1993/94 він у складі «Монако» відзначився забитим голом у ворота турецького «Ґалатасарая», після чого сказав: «Це моя перша відповідь на вірменський геноцид». За свої різкі висловлювання з цього питання Джоркаєфф і досі залишається персоною «нон ґрата» в Туреччині.
В серпні 1998 року Турецька федерація футболу повідомила про неприйнятність візиту Джоркаєффа в якості учасника товариського матчу збірних Франції та Туреччини. Включення футболіста до складу збірної було розцінено турецькою стороною як «особисту образу». Щоправда, сам Джоркаєфф відмовився від участі у цьому матчі.
За свою міжнародну діяльність у цьому питанні Юрій Джоркаєфф отримав звання почесного громадянина Вірменії. Крім того, він двічі супроводжував офіційні делегації президентів Франції до своєї історичної батьківщини. А 2010 року в інтерв’ю France Football Джоркаєфф повідомив, що має намір в майбутньому очолити національну футбольну збірну цієї країни.
А поки що сімейна справа Джоркаєффів живе і процвітає вже у третьому поколінні: після батька — капітана збірної та учасника чемпіонату світу 1966, та його сина Юрія — чемпіона світу та Європи, до футбольних вершин рветься уже син самого Юрія. В серпні 2012 15-річний Оан Джоркаєфф став гравцем юнацької команди «Сент-Етьєнна».
Хто зна, можливо з часом йому вдасться перевершити навіть досягнення свого батька, блискучого плей-мейкера, фантастичного футболіста, і не менш шляхетного громадянина двох країн, які є для нього рідними.
Юрій Джоркаєфф достойно захищав кольори збірної Франції, але з честю та гідністю оберігав свої вірменські корені. І незважаючи на те, що усі високі футбольні досягнення Джоркаєффа як гравця стали здобутками Франції, в маленькій, але гордій закавказькій країні він теж став національним героєм.
Автор djorkaeff , tribuna.com
