2 вересня виповнилося 55 років дебюту київського Динамо в єврокубках. У другий день осені 1965 роки кияни стали першим клубом всього СРСР, який прорубав вікно в Європу для інших команд країни.
Континентальні клубні турніри на той час розігрувалися вже 10 років, але керівництво Союзу довго перестраховуються: комуністична ідеологія не давала можливості поразки радянських спортсменів від капіталістичних суперників. На пробний крок зважилися влітку 1965 року, заявивши в Кубок Кубків київське Динамо – володаря Кубка СРСР-1964 (їх тбіліським одноклубникам, які виграли першість країни-1964 зіграти в Кубку європейських чемпіонів не довірили).
«Ми вступаємо у змагання, умови яких, закулісна боротьба і специфічні тактичні прийоми відомі нам лише з чуток», – говорив перед стартом тренер киян Віктор Маслов. Але почали динамівці здорово – Колрейн із Північної Ірландії розгромили і на виїзді (6:1), і вдома (4:0)!
«Про єврокубки ми в ті роки мали дуже туманне уявлення, – розповідав автору цих рядків тодішній капітан Динамо Андрій Біба. – Коли в середині 1960-х футбольне керівництво країни звернуло свій погляд на ці змагання, було прийнято рішення, що на перший раз старт візьме лише одна із радянських команд, так би мовити, в тестовому режимі. Вибір чиновників впав на Кубок Кубків, і, відповідно, першими відстоювати честь країни в Європі належало саме київську Динамо – чинному володарю Кубка СРСР. Не знаю, чому вирішили саме так, але у нас в команді була така думка, що нас використовували, як «піддослідних кроликів».
Для титулованих московських клубів це було дуже зручно – спокійно придивитися до турніру, не жертвуючи власною репутацією.
Нам же довелося грати «наосліп»: жоден із суперників нам не був відомий. Ніяких касет із записами матчів майбутніх опонентів не було і в згадці. А вже щоб представник тренерського штабу з’їздив і подивився гру суперника наживо, це було взагалі чимось з області фантастики. Все було нове і невідоме. Одне слово – першопрохідці.
Починали ми із Колрейна з Північної Ірландії, і взагалі нічого про них не знали. Хоча в цілому уявлення про клубний британський футбол мали. В кінці 1961 року в вигляді заохочення за перемогу в чемпіонаті Союзу нас відправили в турне по Англії.
По-моєму, це був другий візит радянської команди на батьківщину родоначальників футболу після знаменитого турне московського Динамо в 1945 році. Ми провели тоді три матчі: з Арсеналом, Евертоном і Астон Віллою. На наступний рік зіграли в Києві товариську зустріч з Глазго Рейнджерс. Тобто якийсь досвід ігор з британцями у нас був.
У Колрейні ж нашу команду вивчили грунтовно і, мабуть, зробили висновок, що шансів у них немає ніяких. І ось що цікаво: спочатку жеребкуванням було визначено, що першу гру ми проводимо в Києві, у відповідь – на виїзді. Але ірландці домовилися з нашим керівництвом про те, щоб змінити черговість зустрічей. Сказали: «Якщо ми крупно програємо в першій грі, то на матч-відповідь ніхто не прийде. Давайте почнемо у нас». Ми були не проти, і на перший матч поїхали до них».
– Як добиралися?
– Дуже довго, більше двох діб. Адже тоді ніяких чартерів не було і в помині. Летіли звичайними рейсовими літаками, з кількома пересадками. З Києва до Москви, там оселилися в готель, переночували, на наступний день до начальства “на килим” – на інструктаж. Хоча в Києві вже отримали порцію “накачувань”. Ще одна ночівля в Білокам’яній, і лише потім літаком – в Белфаст, а вже звідти автобусом до Колрейну. Приїхали, озирнулися: тихе невелике ірландське містечко, маленький суто футбольний стадіончик з однією трибуною, тисяч на 5-6 глядачів, але газон досить хороший. Приймали нас дуже добре, з повагою. Наше перебування там було організовано на найвищому рівні.
– Як Маслов налаштовував команду?
– А чого нас налаштовувати? У нас був перевірений зіграний склад. Таких понять, як “виїзна модель”, “домашня модель”, не було і в помині. Маслов зазвичай називав склад і говорив пару-трійку загальних фраз в своєму стилі: “Ви маєте бути сьогодні сильні, як леви, швидкі, як лані, спритні, як пантери”. І все – ми пішли грати. Так ми самі вже все знали – куди бігти, кому давати, кому бити. У нас все було відпрацьовано.
– Пам’ятаєте, як проходила та сама перша гра?
– Ми явно перевершували ірландців. Хвилин через 15 після початку матчу я забив перший гол, незабаром Базилевич – другий, Хмельницький – третій. І понеслося, виграли 6: 1. У матчі-відповіді в Києві перемогли – 4: 0, а перший гол знову забив я.
Колрейн — Динамо 1:6
Голи: Курлі (73) — Біба (14, 52), Базилевич (34), Хмельницький (40), Серебряников (44, 63)
Динамо – Колрейн 4:0
Голи: Біба, Базилевич (2), Хмельницький
З тих пір Динамо провело 382 єврокубкових поєдинки (165 перемог, 97 нічиїх, 120 поразок, різниця м’ячів 574: 434).
В цих матчах діями біло-синіх керували 16 наставників: Валерій Лобановський (135 ігор), Юрій Сьомін (39), Олександр Хацкевич (30), Олексій Михайличенко (27), Йожеф Сабо (26), Сергій Ребров (26), Анатолій Пузач (20), Олег Блохін (17), Віктор Маслов (14), Анатолій Дем’яненко (13), Валерій Газзаєв (12), Олександр Севідов (8), Олег Лужний (7), Юрій Морозов (4), Михайло Фоменко (2) і Леонід Буряк (2).
Із 574 динамівських м’ячів 21 припали на автоголи. Авторами інших 553 м’ячів стали 115 гравців. Частіше за інших своє прізвище на табло запалював Сергій Ребров (31). У топ-5 найкращих єврокубкових бомбардирів входять також Андрій Шевченко (25), Олег Блохін (24), Максим Шацьких (23) і Олег Гусєв (22).
Найбільша єврокубкова перемога Динамо відбулася в сезоні-+1998 / 99 – 8:0 над валлійським Баррі Тауном в кваліфікації ЛЧ. А найбільше фіаско, з рахунком 0: 5, кияни терпіли тричі: від Бенфіки (групова стадія Ліги чемпіонів-1991/92), Ювентуса (група ЛЧ-2002/03) і Челсі (1/8 Ліги Європи-2018/19).
Головним гвардійцем Динамо є Олександр Шовковський: за плечима у багаторічного кіпера киян 142 єврокубкових поєдинки. До речі, СаШо – взагалі єдиний гравець біло-синіх, який перетнув 100-матчеву позначку в ЄК. З інших динамівців найближче до звання сотника був Олег Гусєв (98 ігор).
За минулі 55 років суперниками Динамо в єврокубкових баталіях побували 119 клубів з 40 країн (9 англійських, по 8 французьких і німецьких, 7 португальських, 6 італійських, по 5 команд з Іспанії, Голландії, Болгарії, Чехії, Данії і Швейцарії, по 4 з Греції, Бельгії та Туреччини, по 3 російських, фінських і австрійських, по 2 з Угорщини, Сербії, Норвегії, Румунії, Казахстану, Шотландії та України, і по 1 повпред Вірменії, Словенії, Албанії, Швеції, Ісландії, Боснії, Білорусі, Уельсу , Ірландії, Молдови, Латвії, Литви, Ізраїлю, Польщі, Хорватії та Північної Ірландії).
При цьому, кияни не мають перемог над представниками лише однієї країни – Молдови (1 нічия і 1 поразка).
Частіше за інших суперників динамівцям доводилося перетинатися з мадридським Реалом (12 поєдинків), по 10 матчів кияни провели з Барселоною, Баварією і Бешикташем, по 8 разів опонентами біло-синіх виступали Порту і віденський Рапід.
Географія непізнаних країн у Динамо все ще досить пристойна. Особливо багато їх на Балканах (Македонія, Чорногорія, Косово) і серед республік колишнього СРСР (Естонія, Грузія, Азербайджан).
Не заносила динамівців єврокубкова доля також до одного із наших західних сусідів – словаків, і в острівні держави Середземного моря – на Кіпр і Мальту.
Перетнутися з командами з Люксембургу та Фарер у киян навряд чи скоро вийде – в цих країнах Бойовиті збірні, але відверто слабкі клуби, як правило, що вилітають на ранніх стадіях євротурнірів.
Ну, а ймовірність зустрічі з представниками країн, яких прийнято вважати футбольними карликами (Ліхтенштейн, Андорра, Сан-Марино і Гібралтар), і зовсім близька до нуля.
Джерело: Sportarena.com
