Грудень 1991 року. Україна утверджує молоду державу після проголошення Незалежності. Створюються нові державні установи, об’єднання, спілки. Державотворчі процеси йдуть швидко та безповоротно.
Звісно, зміни швидко докотились і до української футбольної спільноти, яка заявила про вихід з Федерації футболу Радянського Союзу та створила незалежну Федерацію футболу України.
Саме з цього моменту і почалася новітня історія українського футболу. У цій історії однією з найважливіших подій стала подія, про яку сьогодні піде мова.
Отже на 29 квітня 1992 було призначено перший офіційний матч у історії української національної збірної з футболу. Відбувся цей поєдинок, який мав статус товариського, проти збірної Угорщини.
Чому гра відбулася саме проти цієї збірної, запитаєте ви? Багато хто відповідаючи на це запитання говорить, що з боку України було б правильно запросити якраз цю команду, оскільки Угорщина однією з перших визнала незалежність України. Проте, більш ймовірно, що вмовити інші та сильніші збірні було просто не можливо. Ніхто ж не хоче грати з командою, яку ще не знають у світі. Таким чином збірна Угорщини стала першим суперником збірної України з футболу. До речі угорці були на той час далеко не найслабшими у світі.
Отож, перший матч. Відбутися він мав у Києві на Республіканському стадіоні, але ,нажаль, не склалося. Все через економічні проблеми нашої команди. За умовами ми мали оплатити угорцям проживання та харчування. Як ви розумієте – грошей на це не було…
Містом проведення матчу призначили Ужгород, оскільки угорці пішли на поступки та погодилися приїхати на поєдинок за свій рахунок. За умови, що матч відбудеться поближче до угорського кордону. Цікавим є те, що після цього матчу Ужгород більше не бачив національну команду на своїх стадіонах.
Перед матчем у нашої збірної було доволі багато проблем. У нашому розпорядженні були лише футболісти, котрі грали у Чемпіонаті України. Через це на перший збір викликалися гравці з одеського “Чорноморця”, київського “Динамо”, донецького “Шахтаря”, дніпропетровського ” Дніпра ” та запорізького ” Металурга”.
Першою причиною такого вибору став бюджет федерації. Так – так знову він. У нас не було грошей на переліт наших футболістів з за кордону. А ось друга причина – доволі скандальна. У день історичного матчу збірної України повинен був відбутися матч збірної СНД. Все б нічого, але у цій грі прийняли участь потенційні гравці «новонародженої» команди
Великий футбольний функціонер тих років Євген Котельников, розказав про цю ситуацію в інтерв’ю : « Люди з « Руху », ( впливової на той час політичної партії) наполягали, щоб ми заборонили представникам України виступати за збірну СРСР на Євро – 1992. Говорили, мовляв, нехай москалі програють без нас. Але я то розумів, що для спортсмена такий турнір може бути єдиним у житті. І яке ми мали право позбавляти футболістів такого шансу? Політика політикою, а спорт спортом ». Доволі суперечливі слова, чи не так?
На дебютний матч збірної України з угорцями були викликані: воротарі – Кутєпов (Динамо), Гришко (Чорноморець), захисники – Лужний, Ю.Мороз (Динамо), Никифоров, Третяк (Чорноморець), Драгунов (Шахтар), Беженар (Дніпро) , півзахисники – Анненков, Ковалець, Заєць (Динамо), Шелепницький, Сак, Цимбалар (Чорноморець), Погодін (Шахтар), Дудник (Металург Запоріжжя), нападники – Саленко (Динамо), Гецко, Гусєв (Чорноморець), Щербаков (Шахтар).
І це ще не усі проблеми, які спіткали нас перед грою. Під загрозою опинилось екіпірування національної команди, його банально у нас не було, через це викручувалися як могли.
Юрій Шелепницький, тодішній капітан команди, розповів: «Замовляли форму для київського «Динамо», попросили зробити форму для збірної України. Таку ж зробити не могли, тому що була вже запущена партія, але була подібна, з жовтими вставками ». Цією формою виявилася форма міланського «Інтера», чию емблему видно на бірці костюму.
Нарешті настав день гри. Вся уваги українських вболівальників була прикута до маленького ужгородського стадіону «Авангард». Чесно кажучи, теперішньому поколінню не зрозуміти, як на восьми тисячний стадіон змогли потрапити тринадцять тисяч глядачів. Це здається не можливим, але організатори матчу зізнаються, що з дозволу міліції вони вирішили додрукували квитки, яких не вистачало. Прихильники футболу були змушені розміщувалися між рядами на стадіоні.
Повірте, це не найгірший варіант перегляду матчу. Вболівальники, які не встигли купити додаткові квитки «окуповували» гілля на деревах навколо стадіону та висіли на них протягом усієї гри.
ВСЕ! Команди виходять на поле, глядачі зустрічають їх гучними оплесками та уважно слухають гімни обох збірних. Однак, і тут не обійшлося без пригод. Нажаль, гравці нашої команди не співали національний гімн. Тай не тільки гравці, уболівальники збірної під час звучання гімну, також мовчали…
Цю прикру ситуацію через багато років пояснив тодішній гравець національної команди Сергій Ковалець: « Слів не знали, все відбулося дуже швидко і у якійсь степені не розуміли, що буде дальше». Залишимо цю ситуацію вам на роздуми.
Протягом матчу на трибунах підтримували обидві збірні. Вболівальників з Угорщини було не менше українських. Переповненість стадіону створювала фантастичну атмосферу. Команди були налаштовані на гру і відчували підтримку своїх фанів.
Розпочався перший тайм у історії збірної України. Він проходив доволі рівно, моменти виникали біля воріт обох команд, але рахунок таки не був відкритим. Хоча, до перерви українці мали змогу відзначитися. На 15 –й хвилині Шелепницький небезпечно пробив по воротах суперника. А через кілька хвилин білоруський арбітр не призначив пенальті за дуже грубу гру проти Щербакова. На цьому перший тайм завершено. Команди рушають на відпочинок.
Угорці після перерви кинулися атакувати ворота суперника. Це принесло свої плоди, так як вже всередині другої частини гри гості змогли тричі засмутити голкіпера нашої збірної. Усім здавалося, що для українців все завершено. Однак, нам все таки усміхнулась доля.
Під завісу матчу Іван Гецко феноменальним ударом зі штрафного забив перший гол у історії нашої команди та подарував позитивні емоції вболівальникам зі синьо – жовтими прапорами.
Цей гол не допоміг нам зрівняти рахунок. У тім, такий результат не засмучував нікого. А ні гравців, а ні уболівальників.
Мiсто: Ужгород. Стадiон: Авангард Глядачi: 13000. Суддя: В.Жук (Білорусь)
Україна – Угорщина – 1:3(0:0)
Голи: Шалої (61) – 0-1, Кіпріх (79) – 0-2, Кіпріх (84) -пен -0-3, Гецько (90) -1-3
Україна: Кутепов Ігор, Лужний Олег, Никифоров Юрій, Беженар Сергій, Третяк Сергій, Ковалець Сергій, Цімбаларь Ілля, Шелепницький Юрій, Саленко Олег (Гецко Іван, 59), Погодін Сергій (Сак Юрій, 56), Щербаков Сергій (Гусєв Сергій, 69).
Головний тренер: Віктор Прокопенко.
Адже, у цьому матчі процес був важливіший за результат. Нашу збірну визнали у світі. Невже це не перемога? Це не просто перемога, а велике досягнення для усієї країни. Ця подія стала одним з найсильніших рушієм розвитку спорту та футболу в Україні.
Автор Володя Цветков, ua.tribuna.com
