Далекого 1994 року український футбол знаходився у занепаді після розвалу СРСР, про розвиток дитячого та юнацького футболу можна було лише мріяти. Все було в занепаді. Але саме в цей нелегкий час українська юнацька збірна віком до 16 років принесла перший міжнародний успіх. Гравці під керівництвом Володимира Киянченка вибороли право змагатися безпосередньо в фінальному турнірі чемпіонату Європи. Цей турнір серед юнацьких команд першості відбувся у Дубліні.

Представники України вперше виступали самостійною командою на такому рівні. Звичайно, серйозно ніхто до них не ставився і серед фаворитів їх ніхто не називав. Що і зіграло із суперниками злий жарт. Зараз це видається дивним, але Федерація все зробила, щоб українці не виглядали на такому турнірі «білими воронами» – вирішила проблему з формою, дістали бутси найсучаснішої моделі, костюми, сумки, м’ячі.

Юнацька збірна України потрапила в одну групу з командами Туреччини, Бельгії та Ісландії. У стартовому турі підопічні Володимира Киянченка здолали бельгійців з рахунком 2:0. До перерви відзначилися киянин Олег Федорук та львів’янин Олег Ящук.

Наступний поєдинок в групі виявився найскладнішим. Збірна Туреччини першою вийшла вперед, але за дев’ять хвилин Геннадій Зубов відновив рівновагу. До фінального свистка рахунок не змінився, хоча українці грали в меншості через вилучення Білоконя.

Останнього суперника – збірну Ісландіїї – перемогли з рахунком 2:1. По ходу зустрічі підопічні Киянченка програвали, але точні удари Зубова та Ящука (на фото) принесли вольову перемогу українській збірній. За кращою різницею забитих та пропущених м’ячів турки посіли перше місце, а Україна – друге. В чвертьфіналі на жовто-блакитних чекала зустріч з англійцями.

Гра зі збірною Англії забрала дуже багато сил, як фізичних так і моральних, у наших гравців та тренерського штабу. Вже на другій хвилині англійці завдяки голу Караджера вийшли вперед і українцям довелося розпочинати з центра поля. Лише на початку другого тайму Олег Федорук відновив статус–кво. Але недовго тривала радість в стані наших співвітчизників, на 56–й хвилині англійці знову вийшли вперед. Зустріч наближалася до завершення і здавалося, що англійські футболісти свого вже не втратять та вийдуть до півфіналу. За декілька секунд до закінчення основного часу Омелянчук зі штрафного вдруге відновив рівновагу. За мить прозвучав фінальний свисток. У двох додаткових таймах голів забито не було – все повинно були вирішити післяматчеві пенальті.

Українці вдало розпочали цю серію – 2:0. Воротар Олег Остапенко один удар відбив, а другий удар англійців прийняла на себе штанга. Потім збився приціл у наших футболістів – Федорук, Слюсар та Омелянович не використали свої шанси. Але знову виручив Остапенко, який парирував три удари. Україна перемогла по пенальті 5:4 і дорога в півфінал була відкрита.

В поєдинку з данцями все вийшло навпаки, вже наші футболісти пропустили на останній хвилині зустрічі і програли по пенальті 5:3. Хоча спочатку все було добре, вели вперед завдяки забитим м’ячам Білоконя та Гопкала, але не дотерпіли, тим паче грали в меншості, що, мабуть, також зіграло свою негативну роль. Не вистачило лише дещиці, щоб потрапити у фінал, але гра за третє місце на той час була великим успіхом.

У бронзовому поєдинку юнацька збірна нашої країни змагалася з австрійцями, які у півфіналі програли майбутнім чемпіонам цього турніру – збірній Туреччині. Здавалося, що на фоні втоми, нашим футболістам буде важко провести заключний матч, але все закінчилося тріумфом. У першому таймі Олег Ящук забив перший гол, а Згура, реалізувавши пенальті у другому таймі, встановив остаточний рахунок зустрічі – 2:0. Бронзові медалі поїхали на Україну!!!

Чемпіонат Європи – 94 (вік гравців до 16 років)

Груповий турнір

Україна – Бельгія 2:1 (2:0)

26 квітня. Дублін. Стадіон Белфілдпарк.

Арбітр: Хрінак ( Чехія ).

Україна: Перхун, Колчин (Купцов, 78), Федорук, Назаров, Мєшков, Гопкало (Білоконь, 73 ), Зубов, Слюсар, Згура, Омелянович, Ящук.

Бельгія: Десмет, Тхок, Фоєтс, Хоєнскенс, Ровсінкон, Шоєкрафт (Роусел, 51), Тхус, Турко, ван дер Пайєр, Вердонкт, Зермозен (Дурка, 25).

Голи: Ящук, 6, Федорук, 9 – ван дер Пайєр, 74.

Попередження: Слюсар – Шоєкрафт.

Туреччина – Україна 1:1 (1:1)

28 квітня. Дублін. Стадіон РДС.

Арбітр: Фіскер ( Данія ).

Туреччина: Тургай, Каліскан, Там, Селетлі, Йоске, Тураногло (Аудін, 80 ), Хабібогу, Текке, Баухан, Мерік (Яман, 71), Саглам.

Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мєшков, Гопкало, Зубов, Слюсар, Згура, Омелянович (Білоконь, 78), Ящук (Головко, 70 ).

Голи: Баухан, 11 – Зубов, 20.

Попередження: Тураногло – Омелянович, Колчин, Головко.

Вилучення: Білоконь.

Ісландія – Україна 1:2 (1: 0)

30 квітня. Стадіон Белфілдпарк.

Арбітр: Оханланд ( Ірландія ).

Ісландія: Магнуссен, Агуссон, Харатсен (Валкерсен, 74), Інгілмарсен, Вутерсон, П’єтурсон, Тутжонсен, Гіслласон, Свенссен, Магнуссен (Азгерсен, 29), Гудмансон.

Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мєшков, Гопкало (Клименко, 46), Зубов, Слюсар, Згура, Омелянович, Ящук ( Головко, 78 ).

Голи: Гіслласон, 17 – Ящук, 56, Слюсар, 68.

1/4 фіналу

Україна – Англія 2:2 (0:1). По пенальті 5 – 4.

3 травня. Дублін. Стадіон РДС.

Арбітр: Пратес ( Португалія ).

Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мєшков, Клименко, Зубов, Слюсар, Згура, Омелянович, Білоконь.

Англія: Роніт, Хілтен, Міллет, Бромес, Вавург, Квашні, Річардсон, Клеменс, Каррагер, Дугрос, Кассіді.

Голи: Каррагер, 2, Кассіді, 56 – Федорук, 49, Омелянович, 80.

1/2 фіналу

Данія – Україна 2:2 (1: 0). По пенальті 5:3.

5 травня. Дублін. Стадіон Даліманпарк.

Арбітр: Охаланд ( Ірландія ).

Данія: Йонансен, Гронклайєн, Хансен, Хейследерек, Іверсен, Лауріцен, Лаурсен (Поульсен,74), Лектонен (Нільсен, 62 ), Ольсен, Троуп, Вайт.

Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мєшков, Клименко ( Гопкало, 40 ), Зубов, Слюсар, Згура, Омелянович, Білоконь (Головко, 73 ).

Голи: Лектонен, 37, Троуп, 80 – Білоконь, 42, Гопкало, 61.

Попередження: Гронклайєн – Білоконь, Омелянович.

Вилучення: Омелянович.

Матч за третє місце

Україна – Австрія 2:0 (1: 0)

8 травня. Дублін. Стадіон РДС.

Арбітр: Левніков ( Росія ).

Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мєшков, Гопкало, Зубов, Слюсар, Згура, Ящук, Купцов.

Австрія: Фюка, Хіден, Помпес, Шандел, Хілдіс, Клейн, Бассенгер, Прапондінг, Паушер, Граф, Реснер.

Голи: Ящук, 21, Згура, 72 пен.

Дійові особи

Воротарі: Сергій Перхун («Дніпро–75»), Олег Остапенко ( УОР Дніпропетровськ).

Оборонці: Денис Колчин («Чорноморець»), Олег Федорук (УОР Київ), Омар Мєшков («Чорноморець»), Дмитро Назаров (УОР Сімферополь), Андрій Клименко ( УОР Львів).

Півоборонці: Володимир Гопкало («Динамо»), Сергій Згура («Чорноморець»), Геннадій Зубов (УОР Луганськ), Валентин Слюсар («Динамо»), Сергій Білоконь (УОР Дніпропетровськ), Олексій Купцов (УОР Дніпропетровськ).

Нападники: Андрій Головко («Дніпро–75»), Олег Ящук (УОР Львів), Сергій Омелянович (УОР Луганськ).

Головний тренер: Володимир Киянченко.

Більшість футболістів цього складу безболісно перейшли у дорослий футбол. Звичайно, у когось доля була кращою, а для інших взагалі трагічною. Сергій Перхун вважався дуже перспективним голкіпером, про що свідчать його виступи за московський ЦСКА та виклики до національної збірної України. Але трагічна смерть на полі у зіткненні з нападником Будуном Будуновим обірвала політ Сергія…

Омар Мєшков загинув в автомобільній катастрофі. Він також почав виходити на новий рівень, але…

Не у повній мірі розкрилися Денис Колчин та Олег Ящук, які через травми впродовж кар’єри не змогли продемонструвати все на що здатні. Хоча Ящук розпочинав шлях у дорослому футболі вражаюче. В складі тернопільської «Ниви» багато забивав, отримав запрошення від бельгійського «Андерлехта», але все перекреслили травми. Хоча до цього часу Олег грає в другому дивізіоні Бельгіі.

На видноті були Олег Остапенко, Сергій Згура і особливо Валентин Слюсар, зоряні часи якого припали на виступи за харківський «Металіст».

Улюбленцем Донецька став Геннадій Зубов, на якого ходили дивитися в столиці Донбасу в 90–х роках.

Заслужений тренер України Володимир Киянченко підготував не одного відомого футболіста. Серед його випускників варто відзначити Косовського, Волосянка, Дмитрулін, Венглінський та багато інших. В 2011 році, на жаль, його серце перестало битися…

Павло Клименко, FootBoom.com